Аналіз вірша “Пророк” Лермонтова

Вірш “Пророк” був написаний М. Ю. Лермонтова в 1841 році. Воно належить до останніх творів поета, рік його написання збігаємося з роком смерті Лермонтова. У вірші поет продовжує тему призначення поетичного дару, яку дещо раніше поставив О. С. Пушкін. Пушкінський і Лермонтовський “Пророк” мають схожість не тільки в назві, але і в яскравих християнських образах і старослов’янської лексики.

Вірші Лермонтова є продовженням історії про провидця Пушкіна. Після того, як “вічний судія” дав ліричному героєві “всевідання пророка”, він оговтався до народу, щоб навчити його любові і правді. Але тут він зустрічає неприйняття моральних принципів, які безуспішно намагається передати людям. Від ліричного героя відвертаються не тільки незнайомі йому люди, а й близьке оточення. Тому він вирішується на втечу:

З міст втік я жебрак,
І ось в пустелі я живу…

Саме тут “заповіт передвічного зберігаючи”, він знаходить своїх слухачів. Ними стають звірі і зірки. Людина починає жити в єднанні з природою і знаходить в цьому спокій і гармонію, до яких прагнув. Герой не сприймає інших цінностей, крім любові і правди.

Іноді пророку доводиться “пробиратися через гучний град”, де старці ставлять його в негативний приклад дітям. Речі літнього покоління повні образливих і іронічних слів, ліричного героя звинувачують в гордості, дурості і нелагідності. Пророк не затримується в місті, залишає його “квапливо”. Він поспішає назад, до своїх мимовільним слухачам, добрішим до людини, ніж те суспільство, в якому він жив.

Лермонтовський пророк не наділений терпінням. Виконуючи добровільну місіонерську роль, він дуже швидко позбавляється надії достукатися до сердець людей, і стає відлюдником. Посипання попелом голови є яскравим знаком зречення від суспільства. Пророк обтяжений тягарем нерозуміння і неприйняття людей, Він іде в пустелю, стає “бідним”, живе “як птахи, даром божої їжі”.

Однак пророк не є бідною людиною, його головне багатство – це душа, в якій поміщена любов до життя і всього живого. Ліричний герой духовно дуже близький до Бога. Суспільство ж, навпаки, відкинувши пророка, прирекло себе на злиденне існування душі. Таким чином, вірш побудовано на протистоянні одну людину ворожому світу.



Аналіз вірша “Пророк” Лермонтова