Аналіз вірша Лермонтова “Ангел”
Вірш “Ангел” відноситься до раннього періоду творчості Михайла Лермонтова. Воно було написано в 1831 році, коли юному поетові ледь минуло 16 років. В основу цього твору лягла дитяча колискова, яку автор часто чув від матері. Однак у напівзабутої пісні поет запозичив лише розмір, повністю змінивши її зміст.
“Ангел” – епічне і дуже романтичне твір, яке складається з чотирьох чотиривіршів. Оповідає воно про народження нової людини, душу якого несе ангел, щоб возз’єднати її з тілом ще до того, як дитина з’явиться на світ. Під час цього загадкового нічного подорожі ангел співає дивовижну по красі пісню, в якій вихваляє гідності праведного життя і обіцяє поки що безгрішною душі немовляти вічний рай. Однак реалії земного життя дуже далекі від небесного блаженства, дитині з дитинства належить зіткнутися з болем і приниженнями, сумом і сльозами. Але відгомін чарівної пісні ангела назавжди залишився в душі людини, і він проніс через все своє довге життя.
Вірш “Ангел” відрізняється особливою мелодійністю і ніжністю. Цього ефекту Михайлу Лермонтову вдалося домогтися за рахунок ретельного підбору слів, в яких переважають м’які шиплячі і свистячі звуки. Вони є чудовим фоновим супроводом, створюючи ефект коливання повітря під час польоту ангела і підкреслюючи дивовижну витонченість виконуваної ним пісні. При цьому про її зміст читач здогадується лише в загальних рисах, розуміючи, що вона є гімном божественного світу, в який судилося потрапити лише по-справжньому чистим і безгрішним людям. Не дивно, що душа людини, якій була адресована ця пісня, все своє життя “тужила, передчуттям дивовижним повна”, а земні пісні здавалися їй нудними.
Використовуючи протиставлення небесної і земного життя, Михайло Лермонтов зумів домогтися дивовижною контрастності, яка, тим не менш, відрізняється м’якістю і легкістю. Однак в самому вірші дуже чітко проведена межа між двома світами, які перетинаються між собою лише під час народження і смерті людини. Якщо розглядати цей твір з філософської точки зору, то стає очевидним, що юний Лермонтов – ідеаліст. Він переконаний, що людина приходить в цей світ для того, щоб страждати, і цим очищає власну душу. Тільки в цьому випадку вона може повернутися туди, звідки приніс її ангел, знайшовши вічний спокій. І для того, щоб людина прагнула жити за Божими законами, в його душі, немов чарівне мана, залишається спогад про пісні ангела, яке дарує йому відчуття радості і нескінченності буття.
Примітно, що вірш “Ангел” починається зі слова “небо”, яке ототожнюється з чимось божественним і піднесеним, а закінчується словом “земля”, що символізує не тільки тлінність існування, але і завершення людського життя. При цьому своєрідний рефрен у вигляді останнього рядка кожного четверостишья немов би нагадує про те, що перебування людини на землі в тілесній оболонці – лише тимчасове явище, і до смерті потрібно ставитися з легкістю, без страху і печалі. Адже життя душі вічна, і змінити подібний порядок речей ніхто не в змозі. Тут же простежується ледь вловиме порівняння з колискової, спів якої малюкам є непорушним ритуалом, який своєю циклічністю нагадує процес вдосконалення душі. Однак навіть найбільш хвилююча і ніжна колискова не в змозі за красою змагатися з піснею ангела, будучи її блідою копією і нагадуванням про те, що рай все ж існує.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)