Аналіз вірша “Осінь” А. А. Фета
Творча спадщина Фета відкриває новий етап у розвитку поезії російського романтизму. В основі поетики лежить особлива філософія, в якій знайшла відображення тісний зв’язок людини з природою. Саме пейзажна лірика, яка прославила поета, стала вінцем творчості Афанасія Фета.
У вірші “Осінь” явно простежується паралель між описом природи і життям самого автора. Написаний вірш в 1883 році, коли Фет вже відчував наближення старості. Жаль про що йде молодості, переживання про настання нового етапу життя, душевні спогади про події життя пройшла – все це проявляється в тексті вірша.
Відмінними рисами пейзажних замальовок поета є образність, конкретні описи деталей, наявність в творах засобів художньої виразності: епітетів, метафор, порівнянь. Вірш “Осінь” можна умовно розділити на три частини – три строфи, в кожної є своя тема і прихований глибокий сенс. Цей поділ допомагає зрозуміти думки ліричного героя, його настрій. Стає можливим побачити, як змінюється душевний стан героя під впливом змін в навколишній дійсності.
Образ осені змінюється протягом всієї розповіді. На початку вірша вона являє собою досить безрадісну картину: “сумні похмурі дні”, “беззвучної осені і хладной”, “знемога безвідрадної До нас в душу просяться вони!” Епітети “сумний”, “похмурий”, “беззвучний”, “безвідрадний” створюють образ в’янучої природи. Навколо вже не залишилося яскравих фарб, переливів сонця; не чути співу птахів і звучання води – все покрито мороком і сумом. Поет майстерно створює відчуття смутку, яке наповнюють душу ліричного героя.
Друга строфа відрізняється від першої своєї смисловим навантаженням – на перший план виходять більш радісні образи. Вживання метафор “палаючі погляди”, “золотоліственние убори”, “спекотні примхи любові” змінює образ сумної осінньої природи на більш життєрадісну і теплу картину. Природа, а слідом за нею і ліричний герой, немов поринає у спогади про приємні миті, адже не завжди осінь означає занепад. Рання осінь розфарбована яскравими фарбами, вона живе і наповнює людей натхненням.
У третій строфі ліричний герой показаний умиротвореним, згодним з неминучим настанням осені і зими згодом. Все навколо завмирає в очікуванні зміни пір року. Печаль, що наповнили душу ліричного героя, нарешті, перестала мучити неспокійну душу, і так же завмерла в очікуванні. Осінь завмирає “пишно” і вона ні про що не шкодує – ось той стан, в якому знаходиться природа і ліричний герой. Фет, озираючись на прожиті роки, сумує. Але його смуток, хоч і неминуча, але урочиста.
У ліриці Панаса Опанасовича Фета природа стає не просто предметом опису, а відображенням загадкової і незвіданою російської душі. Паралельно зі змінами пір року або погоди змінюється і настрій ліричного героя Фета. У більш ранніх творах поета читач бачить гармонійне співіснування людини і природи. Людина в поезії Фета завжди прагнув осягнути щось незвідане, що таїться в навколишньому світі.
Вірші пізнього періоду творчості розкривають Фета, як поета відчуває не тільки наснагу, а й смуток по в’янучої природи і йдуть років. Уміння поета побачити прекрасне в сірих тужливих образах природи і відобразити ці образи в своїх творах, зробило Афанасія Фета великим російським поетом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)