Аналіз вірша “Бджоли” Фета
Вірш “Бджоли” А. А. Фета написано в 1854 році, коли автору було 34 роки. У той час він служив в гвардійському полку унтер-офіцером.
Цей вірш про природу, про її весняному пробудженні. Свій вірш він називає “Бджоли”. Мова тут не про працьовитих істот, наповнених радістю життя і теплим літом, а про чуттєвих переживаннях ліричного героя, де бджоли є діяльними учасницями щасливого весняного оновлення.
Природа живе за своїми законами, у неї немає туги і печалі. На відміну від людини, який після довгої сніжної зими пробуджується від сну. Природа радіє. І, здавалося б, його душа теж повинна радіти… Замість радості на нашого героя знаходить туга і лінь. Душа просить з кимось розділити цю радість, але у нього немає вірної подруги. Душевний біль переходить у фізичну.
Бджоли трудяться, а йому навіть працювати не хочеться. Це не підвладне, неконтрольоване почуття туги. Весняна меланхолія.
Щось треба робити з цією тугою, і наш ліричний герой виходить в поле, в ліс. Довгоочікуваного полегшення це не приносить. Навпаки, почуття досягають свого максимуму – і розсіюються. Герой розуміє, що готовий розлучитися зі своєю тугою. Бачить, що черемха спить. Значить, не все знаходиться в збудженому стані. З досади він говорить: “Ах, знову ці бджоли під нею!”. І ліс, і поле, і черемха, і бджоли глухі до переживань і почуттів героя.
Вірш написаний анапестом, складається з трьох п’ятивіршів. Має хвилеподібний характер читання. Герой не різко змінює свої почуття і пробуджується, а поступово, хвилеподібно.
У першій строфі йдеться про його душевному стражданні, що переходить в фізичний біль. Радісні безтурботні бджоли починають його дратувати.
У другій строфі він приймає рішення хоча б пройтися; але це приносить ще більшу біль.
У третій строфі смуток і туга його відпускають, бджоли дзвенять, природа дзвенить.
Остання строфа значима для розкриття ідеї вірша: йде вигук і звільнення від ниючих мук.
Душевний стан ліричного героя виражається в тузі і ліні, він самотній, страждає без любові. Автор співчуває своєму героєві і підказує шляхи звільнення від цих почуттів.
У першій строфі виникає образ сумного, задумливого людини. Його душа представляється гілкою запашної бузок, у кожен гвоздик якої вповзає жалить бджола.
У другій строфі образ людини, у якого з’явилася надія, але він ще схвильований, туга “точно вугілля в грудях”.
В останній образ рішучого, перетвореного людини.
Автор для створення образів використовує літературну лексику, епітети, метафори: “серце пашить”, “вугілля в грудях”, “черемха спить”.
Вірш наповнений не тільки образами природи, а й її звуками – “розспівуючи”, “дзвенить”. Це одне з найбільш музичних віршів А. Фета.
У вірші використовується чоловічий та жіночий, точна рима. Рима перехресна, подвоєна. Автор робить вигук для посилення уваги читача.
Вірші А. Фета наповнені романтизмом, чуттєвістю, любов’ю, без якої немає життя. Вони передають настрій природи і глибину душі.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)