Твір аналіз вірша Т. Шевченка “Заповіт”

Поштовхом до написання поезії “Заповіт” постійна важка хвороба Т. Шевченка. Вірш починається зверненням поета до народу, в якому висловлюється палка любов до трудящих, до рідної землі, віра в те, що пригноблені повстануть, порвуть кайдани і побудують нове, справедливе суспільство. Тарас Шевченко висловлює своє бажання бути похованим у могилі, серед широкого степу рідної України:

Щоб лани широкополі;
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

У “Заповіті” Дніпро символізує могутність народу і готує читача до сприйняття думки про повстання, заклику до якого прозвучить відразу ж після намальованою картини природи. Почавши вірш особистими мотивами, поет поступово переходить до роздумів про долю України, яка хвилює його більше, ніж власне життя. Далі, хоча письменник і повертається до мотивів початкових рядків, думка його направляється до суспільних подій. Про смерть йдеться тільки одним словом (“поховайте”), потім звучить заклик до повстання:

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю вигравайте.

Тарас Шевченко вірить, що народ повстане і порве кайдани. Він подумки переноситься в майбутнє, в нове суспільство, в якому не буде гнобителів. Нову сім’ю народів поет називає великою, вільною він бачить завтрашній день, який принесе Україні щастя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Твір аналіз вірша Т. Шевченка “Заповіт”