Аналіз твору “До моря”
Історія створення.
Вірш стоїть на рубежі двох періодів творчості Пушкіна. Восени 1824 поет змушений був залишити Одесу і переїхати в псковський маєток своїх батьків – Михайлівське. Так закінчилося його південне посилання і почалося нове. Саме там, в Михайлівському, і було завершено вірш “До моря”, розпочате ще в Одесі. Цей твір прийнято вважати останнім “південним” віршем Пушкіна.
Напрямок та жанр.
Як і інші твори періоду південного заслання, вірш “До моря” – романтичний й по темі, і по ідеї, і за стилем. У той же час один з основних мотивів цього твору – мотив прощання. Це прощання не тільки з морем, півднем і всім тим, що було пов’язано з цим часом життя поета, але і з самим романтизмом. Хоча автор пише цей вірш в жанрі елегії, улюбленому жанрі романтиків, але в самому творі він ставить питання про відхід романтизму в минуле. Не випадково саме в Михайлівський період у творчості Пушкіна починають все сильніше переважати реалістичні тенденції, особливо в трагедії “Борис Годунов” і в сільських розділах роману “Євгеній Онєгін”. І все ж в останньому вірші південного періоду переважаючим є романтичний пафос.
Основні теми та ідеї.
Вірш “До моря” насичений романтичними темами, мотивами і образами. У ньому поет не тільки створює прекрасну картину морської стихії, але насамперед висловлює свої найзаповітніші думи і почуття, наповнюючи вірш глибокими філософськими роздумами про життя і смерть, свободу і неволю, людську долю.
Центральний образ – це образ моря, який пов’язаний з романтичною ідеєю повної, безмежної свободи, ось чому тема прощання з морем звучить особливо пронизливо і особистісно:
Прощай, вільна стихія!
В останній раз переді мною
Ти катішь хвилі блакитні
І блещешь гордою красою.
Образ моря виникає в поезії Пушкіна набагато раніше – ще в елегії “згасло денне світило…” 1820, одному з перших віршів, створених поетом на півдні. За чотири роки море стало для поета “межею бажаним”, близьким другом, з яким він відчуває спорідненість душ:
Як друга ремствування тужливий,
Як поклик його в прощальний годину,
Твій сумний шум, твій шум закличний
Почув я в останній раз.
Дивно, але саме море є адресатом вірша, воно не просто уособлюється, а буквально перетворюється в живу істоту – друга. Звідси настільки дивне звернення до моря, в російській мові іменник середнього роду, як до істоти чоловічого роду: “Ти чекав, ти кликав…”. Чим же так близький поетові цей “друг”, з яким йому доведеться важке розставання?
Традиційно в романтичній поезії море є символом свободи, і для Пушкіна це передусім – “вільна стихія”. Вона прекрасна у всіх своїх проявах:
Як я любив твої відгуки,
Глухі звуки, безодні глас
І тишу у вечірню годину,
І норовливі пориви!
Для поета-романтика вільна стихія прекрасна навіть тоді, коли вона стає грізною, згубною силою:
Але ти розбурхався, нездоланний,
І зграя тоне кораблів.
Вся створена картина морської стихії будується на контрастних образах свободи – неволі. Така антитеза характерна для романтичного світогляду, але у вірші Пушкіна вона наповнюється додатковими особистими мотивами. Ми ніби присутны при розмові двох друзів. Про що ця розмова? Звичайно, головна тема їх “бесіди” – тема свободи і неволі, в якій опиняється засланий поет:
Ти чекав, ти кликав… я був окований;
Вотще рвалася душа моя:
Могутньою пристрастю зачарований,
Біля берегів залишився я…
Пушкін дійсно замишляв втечу з Одеси морем до Європи, але ці задуми зазнали катастрофи. Та й бігти, по суті, вже нікуди:
Про що жаліти? Куди б нині
Я шлях безтурботний спрямував?
Один предмет у твоїй пустелі
Мою б душу вразив…
Що ж сталося зі світом, чому так змінюється настрій поета? Вірш пронизаний типовим романтичним мотивом протиставлення вільної природи і невільної людини, що живе за законами суспільства. Цей мотив звучав у Пушкіна і раніше – достатньо згадати його “Село” 1819. Але там питання про свободу вирішувалося в просвітницькому дусі, коли гармонія громадська зможе доповнити гармонію вільної природи тільки через зміну соціальних умов життя:
Побачу ль, про друзі! народ неугнетенний
І рабство, занепале по манію царя,
І над вітчизною свободи освіченої
Зійде чи, нарешті, прекрасна зоря?
Але ідеали романтика зовсім інші, а значить, і розуміння свободи стає іншим. У вірші “До моря” звучить інший мотив: просвіта заперечується як раціоналізм, що руйнує природне життя, і виникає вражаюче об’єднання понять “освіта” і “тиранія”:
Доля землі всюди та ж:
Де крапля блага, там на сторожі
Вже просвещенье иль тиран.
Куди ж тепер може спрямуватися поет-романтик? Залишилося всього два місця на землі, де ще живе спогад про справжню свободу і волю – це “гробниця слави”, де лежить Наполеон, і “другий володар наших дум” – Байрон, але теж уже “помчала”, як “бурі шум”. Ці два визнаних кумира, що втілюють у собі ідеал романтичної особистості, символ романтика взагалі, залишилися тільки в спогадах. Так у вірші все сильніше починає звучати тема пам’яті. І ось перед уявним поглядом поета постає “гробниця слави”:
Там занурювалися в хладний сон
Воспоминанья величаві:
Там згасав Наполеон.
Там він спочив серед мук.
Тут Пушкін говорить про Наполеона як про романтичного героя, як про людину, що залишив свій слід в історії та долі людей. Але доля його трагічна: загублена посеред моря самотня скеля – ось його останній притулок, символ краху всіх надій. Трагічна доля і іншого “генія” – Байрона. Він, співак моря і свободи, був найбільш яскравим їх виразником, а тому його оплакують не тільки люди, близькі за духом, а й сама “вільна стихія”. До моря звернений заклик ліричного героя вірша:
Шуми, схвилює негодою:
Він був, про море, твій співак.
Твій образ був у ньому означен,
Він духом створений був твоїм:
Як ти, могутній, глибокий і похмурий,
Як ти, нічим неукротим.
Ось які бесіди веде поет з єдиним залишившимся у нього в світі іншому – морем. Але і з ним йому судилося попрощатися:
Прощай же, море! Не забуду
Твоєї урочистої краси
І довго, довго чути буду
Твій гул у вечірні години.
В ліси, в пустелі мовчазні
Перенесу, тобою полн,
Твої скелі, твої затоки,
І блиск, і тінь, і говір хвиль.
Використовуючи кільцеву композицію, поет наприкінці вірша знову повертає нас до його головної теми – прощання з усім, що було так дорого поетові-романтику. Вільний і величавий гул моря ще довго буде чути поетові під “темрявою ув’язнення” у Михайлівському. Повинно було пройти час, щоб душу його поглинула нова любов – до рідних просторів російської природи, так чудно оспіваних їм у багатьох віршах. І тоді він остаточно розпрощається з романтизмом і його найяскравішим символом – “вільною стихією”, морем.
Художня своєрідність.
Малюючи картину моря, Пушкін найчастіше використовує метафоричні епітети та метафори, пов’язані з мотивом свобода – неволя: “вільна стихія”, “блещешь гордою красою”, “я був окований”, “ти розбурхався, нездоланний”, “моя поетична втеча”. Також поет використовує інший улюблений романтиками засіб виразності – перифраз: “моєї душі межа бажана”, “вільна стихія” (море); “Одна скеля, гробниця слави” (острів Св. Олени); “Інший володар наших дум” (Байрон). Вірш написаний улюбленим пушкінським розміром – чотиристопним ямбом. До особливостей вірша відносяться: асонанс, заснований на чергуванні відкритих і закритих звуків (“Прощай, вільна, стихія”, “ти катішь хвилі блакитні”), який імітує шум моря; алітерація на “р” (“смиренне вітрило рибарів”); анафора (“… Там згасав Наполеон. / Там він спочив серед мук, ..”).
Значення твору.
Цей вірш став етапним не лише у творчості Пушкіна, але й у розвитку російської літератури, позначивши її рух від романтизму до реалізму. Вона, з одного боку, продовжує традиції романтичної лірики Жуковського (вірш “Море”) і передає естафету поезії Лермонтову (“Парус”). З іншого боку, цей вірш з його романтичною ідеєю і стилістикою контрастує тієї “поезії дійсності”, яка незабаром стає провідною тенденцією у творчості самого Пушкіна, насамперед у романі “Євгеній Онєгін” (“Інші потрібні мені картини: / Люблю піщаний косогір.. . “). І все ж поетична картина вільної морської стихії, створена Пушкіним, залишається для нас незабутньою. І приходячи, як колись поет, на берег моря, ми чуємо його “гул у вечірні години”, бачимо набігаючі “хвилі блакитні” і захоплюємося його “гордою красою”, згадуючи прекрасні слова цього пушкінського Вірша.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)