Аналіз твору “Молитва” (“У важку хвилину життя”)
Історія створення.
Вірш Лермонтова, написане вже наприкінці творчого шляху в 1839 році, названо “Молитва”. У його поезії є й інші вірші з тією ж назвою: в ранній ліриці цей вірш “Не звинувачуй мене Всесильний…”, створене в 1829 році, воно за життя поета не друкувалося, і “Я, Матір Божа, нині з молитвою. .. “, яке було написано в 1837 році, тобто трохи раніше розглянутого. Обидва вірші, опубліковані відповідно в 1839 і 1840 рр., Увійшли потім до збірки “Поезії М. Лермонтова”, який вийшов в 1840 р
Жанр і композиція.
Зазвичай молитвою називають проникливе звернення віруючої людини до Бога віруючої людини. Це століттями освячена традиція християнства. Молитви, які читають віруючі люди в церкві і вдома, створювали в давнину християнські подвижники, визнані потім святими людьми, батьками церкви. Звичайно, кожна віруюча людина може звернутися з молитвою до Бога, знайшовши в своєму серці, у своїй душі потрібні слова таки слова не вимовляються перед іншими людьми, а тим більше не з’являються у пресі. Але в літературі все ж є приклади того, як молитва стає визначенням особливого жанру вірша, що зберігає основні риси православної молитви. Зазвичай такі вірші належать перу глибоко віруючих поетів, таких, як І. С. Нікітін, А. К. Толстой, К. Р. (Костянтин Романов).
Звернення Лермонтова до такого жанру на перший погляд здається дивним. Адже з ім’ям Лермонтова тісно пов’язаний демонічний мотив в поезії, над поемою “Демон” він працював майже все своє життя: розпочато вона була в 1829 році, а останній варіант закінчений лише в 1839 році – і це восьма редакція! У лермонтовской ліриці багато віршів, присвячених демону і пов’язаних з цим образом. Можна сказати, що поет все життя прожив під страшним поглядом цього похмурого духу зла. Російський романтик Лермонтов в цьому відношенні продовжує традиції західноєвропейського романтизму, насамперед Байрона, для якого богоборчий і демонічний мотиви були дуже характерні. Але і традиції російської духовної поезії виявилися близькі Лермонтову. Недарма його перший вірш в жанрі молитви було написано в тому ж 1829 році, коли з’явився перший вірш, що малює образ демона – “Мій демон”. “І гордий демон не відчепиться, поки живу я, від мене” – так думав юний поет. Але минув час, і в 1839 році Лермонтов з ним “розправився – віршами”. Показово, що в пізній творчості, до якого відноситься розглядається твір, в ліриці Лермонтова з’явилися мотиви примирення – зі світом, людьми, Богом. Про це свідчить і той факт, що в цей час він двічі звертається до жанру молитви.
Розвиток поетичної думки вірша “Молитва” (1839) організовує його композицію як рух від стану сумніву, печалі, смутку (перша строфа) через усвідомлення “сили благодатної” святих слів (друга строфа) до примирення, очищення і внутрішнього просвітління (третя строфа). Можна сказати, що в композиції вірша знайшло відображення то внутрішній рух душі самого поета від скепсису до віри і умиротворення, яке характеризує його життя в останні роки.
Основні теми та ідеї.
За два роки до вірша “Молитва” (“У важку хвилину життя…”) було створено Одне з перших творів поета, в якому знайшли відображення його нові теми та ідеї, – “Коли хвилюється жовтіюча нива…”. У ньому мотив примирення виражається в ідеї смиренності перед обличчям Всевишнього, що звучить у заключних рядках:
Тоді упокорюється душі моєї тривога,
Тоді розходяться зморшки на чолі, –
І щастя я можу осягнути на землі,
І в небесах я бачу Бога.
“Молитва” 1839 теж висловлює ідею відмови від колишніх сумнівів, скепсису, що призводять поета в стан смутку. Але якщо у вірші “Коли хвилюється жовтіюча нива…” такий стан пов’язано з спогляданням умиротвореною природи, то в “Молитві” акцент зроблено на “силі благодатній” святого слова. Виходячи з цього можна сказати, що у вірші “Молитва” тема віри, душевного просвітління тісно переплітається з темою слова – для поета це означає тему творчості: “з полум’я і світла народжене слово” – так охарактеризував його в іншому вірші Лермонтов. Така ідейно-тематична зв’язок виникає не випадково. У Лермонтова вже в самих ранніх віршах з’являються дві музи – одна демонічна, яка несе настрою сумніву, скепсису і призводить до тузі і нудьгу; інша – муза, яка пам’ятає небесні “пісні святі”, про які йдеться в ранньому вірші “Ангел”. Протягом багатьох років йде напружена внутрішня боротьба цих муз, але до часу створення “Молитви” результат цієї боротьби стає очевидним.
Тепер демон сумніву вигнаний: “З душі як тягар котиться, / Сумнів далеко…” Це не означає, що все в житті відразу прояснилося: початок вірша говорить про особливий стан, яке було характерне для поета й знайшло відображення у багатьох його віршах. Це смуток, яка раніше була схожа розпачу, бо поет не вірив у можливість існування благодаті у світі. І тоді звучали зовсім інші звуки, наприклад його “Молитві” 1829:
Не осуджуй мене, Всесильний,
І не карай мене, молю,
За те, що рідко в душу входить
Живих слів твоїх струмінь,
За те, що світ земний мені тісний,
До тебе ж проникнути я боюся,
І часто звуком грішних пісень
Я, Боже, не тобі молюся.
Те дійсно були “грішні пісні”, але поетові було дано сказати і інше слово, звернене в “Молитві” 1837 до “теплої заступниці світу холодного”. Це слово поки що не про себе, “не про порятунок, чи не перед битвою, / Не з вдячністю иль покаянням”. За свою “душу пустельну” поет ще страшиться вимовити слова благання, зверненої до Бога, але він просить Богоматір бути небесною покровителькою “діви безневинної”. Як це вже схоже на віру російського народу, “за други своя” страждає і молиться. І як точно вгадано Лермонтовим те, що завжди жило в душі російського народу: заступництво в “важку хвилину життя” треба шукати у тієї, яка розуміє всі людські страждання, – у Божої Матері.
У “Молитві” 1839 звучить та нова інтонація, яка стає тепер характерною рисою поезії Лермонтова. Це пронзітельнощемящее і разом з тим заспокійливе звучання схоже справжньої молитві російської людини. Слова цього дивного вірша, подібно молитві в церкві, ллються з самого серця поета і звучать, як спів:
У важку хвилину життя
Тісниться ль в серце смуток
Одну молитву дивну
Повторюю я напам’ять.
Історик Ключевський, який написав статтю про творчість Лермонтова під назвою “Смуток”, доводить у ній, що за своєю ритміці, загальному інтонаційному малюнку пізня лірика Лермонтова дійсно наближається до народної першооснові. Її ведучий тон Ключевський називає “смуток-туга” і бачить у Лермонтову основоположника того нового світовідчуття, відображеного в поезії, яке поєднало в собі романтичні і народно-православні основи.
Ці справді національні духовні основи проявляються і в тому, що поет у своїх віршах, як і російський народ, частіше звертається до Богоматері – “теплої заступниці світу холодного”. У “Молитві” 1839 не вказано, до кого вона звернена, але саме її звучання скоріше підходить Богородичної молитві. Але тут основний смисловий акцент – образ самого “созвучья слів живих”, яке виливається в “молитву дивну”:
Є сила благодатна
У співзвучності слів живих,
І дихає незрозуміла,
Свята принадність у них.
“Незрозуміла” принадність і сила святого слова – ось те головне, що хоче висловити поет. Саме тому не так важливо, до кого звернена молитва і про що вона. Важливіше інше – результат, який досягається молитвою, виголошеній з глибини страждаючої душі:
З душі як тягар скотиться,
Сумнів далеко –
І віриться, і бідкається,
І так легко, легко…
Таку дивну легкість душі, очищеної сльозами покаяння, Лермонтов зміг нарешті збагнути наприкінці свого життєвого шляху.
Художнє своєрідність.
Навіть серед шедеврів лермонтовской лірики “Молитва” 1839 вражає дивовижною гармонією і проникливістю звучання. Всі художні засоби підпорядковані завданню висловити глибину молитовного почуття людини. Саме тому поет використовує емоційно-оцінні слова (смуток, сомненье) і епітети (“в важку хвилину життя”, “одну молитву дивну”), а також епітети, пов’язані з релігійно-філософської тематикою (“сила благодатна”, “святая принадність” ). Цій же меті служить порівняння (“з душі як тягар скотиться, сомненье…”) і метафора (“І дихає незрозуміла, свята принадність у них”). Велику роль у створенні уповільненою, співучої інтонації вірша грають повтори (“І так легко, легко…), синтаксичний паралелізм (” І віриться, і бідкається… “), асонанси на” у “(” У важку хвилину життя. .. “;” одну молитву дивну… “).
Значення твору.
У творчості Лермонтова “Молитва” стала віршем, що позначив новий поворот у внутрішньому, душевному та духовному, стані поета. Вона стала відповіддю тим, хто звинувачував його в безвір’я і демонізм. У той же час разом з такими віршами, як “Батьківщина”, “Молитва” показала зверненість пізнього творчості Лермонтова до народних витоків. Вже в XX столітті, мабуть, лише два поета – А. А. Блок і С. А. Єсенін – досягли у своїй поезії настільки ж точною і незвичайно виразної сили сумно-ліричною народної інтонації, яка характерна для цього лермонтовського вірші. З точки зору жанру воно також отримало продовження у творчості таких глибоко віруючих православних поетів, як І. С. Нікітін, А. К. Толстой, К. Р. (Костянтин Романов).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)