ЗОРЯНЕ НЕБО – Леся Українка – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ

Зорі, очі весняної ночі!

Зорі, темряви погляди ясні!

То лагідні, як очі дівочі,

То палкії, мов світла прекрасні.

Різно дивляться яснії зорі,

Кожна зірка інакше сіяє,-

В кого серце у тузі та горі,

Той виразно по зорях читає.

Одна зірка палає, мов пломінь,

Білі хмарки круг неї, мов гори,

Не до нас посила вона промінь,

Вона дивиться в інші простори..

Інша зіронька личко ховає

В покривало прозореє срібне,

Соромливо на діл поглядає,

Сипле блідеє проміння дрібне…

Як горить і мигтить інша зірка!

Сріблом міниться іскра чудесна…

Он зоря покотилась, – то гірка

Покотилась сльозина небесна.

Так, сльозина то впала. То плаче

Небо зорями-слізьми над нами.

Як тремтить теє світло! Неначе

Промовля до нас небо вогнями.

Горда, ясна, огнистая мова!

Ллється промінням річ та велична!

Та ми прагнем лиш людського слова,

І німа для нас книга одвічна…




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

ЗОРЯНЕ НЕБО – Леся Українка – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ