ФЕДЬКО-ХАЛАМИДНИК – Володимир Винниченко – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ

Це був чистий розбишака-халамидник.

Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся н. Федька. там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму “закадишному” другові2; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.

Наче біс який сидів у хлопцеві!

Усі діти як діти – граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.

Наприклад таке. Ліплять хатки з піску. Перед будинком, де жив Федько, була незабрукована вулиця, і там завжд. грузл. в піску коні. Після дощу цей пісок ставав липким і вогким – для будування хаток нема краще. Поставиш ногу, обкладеш її піском – і виймай потихеньку. От і хатка. Хто хоче, може навіть димаря приробити. Коло хати можна тин виліпити, а за тином натикати насінинок – і сад є.

А між хатками іде вулиця. Можна в гості ходити одне до одного.

Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться подивиться і візьме та й повалить усе чисто – і своє, і чуже. Ще й регочеться.

А як хто розсердиться або заплаче, так і штовхана дасть. Битися з ним і не пробуй – перший по силі на всю вулицю. Враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде і пита:

– Ну? Наживсь на світі? Говори!

Як той каже, що наживсь, то помилує; а як пручається3 –

Іще б’є.

Або пускають хлопці змія.

Плац великий – ні будинків, ні магазинів, розбігтись є де. І вітер там раз у раз найкращий. От заносять змія.

Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться. Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти. Ворота високі, і там ніби скринька така зроблена.

У тій скриньці й засіда Федько.

– Пускай! – кричить той, що держить… Змій плавно й легко здіймається вгору. Приємно держати його! Вітер чудесний, тільки розсотуй4 нитки та дивись, щоб на вузликах добре зв’язані були…

Але тут усі разом чують крик і переводять очі зі змія на землю. Іде Федько. Іде і кричить. Він міг би підійти тихенько, так що й не почув би ніхто, але Федько того не любив. Він ще здалеку кричить:

– Ану, гей там, давай сюди змія!

Буде однімати5. Федько іде змія однімать. Руки в кишені, картуз набакир6, іде, не поспішає. Але тікати і не пробуй, Федько усяку собаку випередить. Хлопці починають швидко зсотувати нитки. Але що то поможе?

– Давай змія! – підходить ближче Федько…

– Льонька, Ва-а-сько! – раптом кричить Спірка. – Сю-да-а!.. Федько змія однімає!

Але Федько вмить зривається з місця, налітає на Спірку, ловко7 підставляє ногу й кида8 його на землю. Тут же підскокує до Стьопки, хапа нитку і рве її до себе. Нитка тріскає, змій диркає. Гаврик плаче, а Федько намотує нитку на руку і помалу задом іде додому. Вигляд у нього гордий. Спірка й Стьопка кидаються на нього, очі аж горять, шпурляють9 каміння, але Федько тільки угинається й регоче.

– Халамидро! Ну, не попадайся ти на нашій вулиці! Босявка!..

А Федько все йде та й іде. Змій уже його. Але тут, буває, візьме й зробить несподіване. Коли вже хлопці далеко і не можуть йому нічого зробити, він раптом вертається і віддає змія. Навіть принесе ще своїх ниток і дасть.

– На твого змія! Думаєш, мені він потрібний? Схочу, зроблю з цілого листа. Тато з типографії1. принесе червоно. бумаги11. так он якого зроблю…

Але так не часто буває. Частіш кінчається так, що хлопці біжать додому, жаліються, а їхні тато чи мама ідуть до Федькової матері і теж жаліються. А Федькові ввечері вже прочуханка12. Але й тут Федько не як усі діти поводиться, сидить і мовчить.

Приходить тато з роботи. Він стомлений і сердитий. Руки сиві од літер, які він складає в друкарні. Щоки теж ніби оловом налиті, худі-худі, а борода на них така рідка, що видно крізь неї тіло.

– Що? Вже знов? – питає він, глянувши н. Федька. Федько ще більш насуплюється й починає колупати пальцем кінець столу. А мати розповідає.

– Правда то? – питає батько. Федька. Федько мовчить.

– Кому ж я говорю?! Правда те, що мати каже?

– Правда, – тихо одмовля Федько.

– Скидай штани.

Федько мовчки встає, скидає штанці, й чекає, похиливши голову.

Батько здійма з себе ремінь, клад. Федьк. на стілець і починає бити.

Федько здригується всім тілом і шарпає ногами.

– Лежи!! – кричить батько.

– А кляте ж яке! А кляте! – сплескує руками мати. – Хоч би ж попросило тата, хоч би заплакало. Камінь, а не дитина. Сибіряка якийсь…

Вибивши “сибіряку”, батько вийма з кишені дві або три копійки й дає йому.

– То тобі за те, а це за те, що правду говориш…

Федько витирає сльози, що виступили з очей, бере гроші й ховає в кишеню. Він за ремінь не сердиться – він розуміє, що так і треба. Але й три копійки бере, бо справді не брехав. Якби він схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить.

Не любить також Федько й товаришів видавати.

Батько й за ц. Федьк. хвалить, а мати так само сердиться.

– Так-так, потурай йому, давай йому гроші, давай. Він навмисно робитиме бешкет13, щоб правду сказать. Розумний батько, вчить сина. Замість того, щоб провчити його за те, що покриває других, він хвалить…

– Нічого, стара.. За все бить не можна. За що бити, а за що й хвалити…

– Так так! Хвали його, хвали…

А найбільше Федькові доставалося за Толю. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна14, смирна. Він завжди виходив на двір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокутував його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом. Мати його, жінка чула й теж делікатна, трохи не вмлівала15, бачачи таким свого Толю.

. Де ти так убрався?! Хто тебе так? – жахалась вона. Толя плачучи казав, що він не винен, що Федько призвів на те.

У той же вечір батько Федьків допитував уже “сибіряку”.

– Ти лазив з Толею драть горобців?

– Лазив.

– Ти порвав йому штанці?

– Він сам порвав. Не вміє лазить, а береться. Хай не лізе.

Але тут вмішувалась мати:

– Та як ти смієш так говорити? То дитина благородна ніжна, а ти, мужиченя16, з ним так, як із Стьопкою. Та через тебе нас з квартири виженуть… Щоб ти не смів підходити до нього, мурло ти репане. 3 свинопасами тобі гратись, а не з благородними дітьми. Нещастячко ти моє! І за що мене Бог покарав таким сибіряком… А батько нічого йому й не скаже, роби, синку, що хочеш, бий дітей, хай нас виженуть з квартири…

Батько мовчить і хмуро дивиться в вікно. Надворі вечір. 3 вікон хазяйського дому ледве чутно вибиваються звуки ніжної музики. Тепло і затишно там. Батько Толин десь походжає собі по просторій хаті, задумливо слухаючи музику. Тут же, мабуть, Толя, чистенький, ніжний, з щічками, як проскура17. Мати грає. Ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту. Пожильці їм знесуть плату за квартири, мужики за землю грошей привезуть, їх ніхто не вижене з квартири, хоч би Толя як обидив18 Федька.

– Скидай… штани! – раптом грізно звертається батько д. Федька.

Федько спідлоба дивиться на тата.

– За віщо? – ледве чутно питає він.

– За те, що водишся з благородними дітьми. Я тобі… скільки разів казав: не смій з панами водитися. Не кумпанія19 вони тобі.

– Та я з ним не водюсь, він сам лізе.

– Жени його… од себе… Яка він тобі кумпанія?… Лягай!

Федько лягає, але батько так б’є, що мати зостається зовсім невдоволена.

А на другий, третій день Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б то не могло прийти.

Скажем так. Надворі буря, дощ ллється з неба такими патьоками20, наче там тисячі Федьків перекинули тисячу діжок з водою. Хмари аж сині, кошлаті, так і розрізують їх зеленяві блискавки.

Грім тріскає з такою силою, що аж посуд дзвенить у шафах.

Толя, притаївшись біля вікна, дивиться на вулицю. Пусто, нема нікого, все поховалось. Тільки з гори біжить цілий потік брудної води з бульками. Дощ січе воду, камінь, стовпчика. З ринв цілі водоспади спадають в палісадник. Темно, сіро, страшно. Мама у себе в покої лежить з пов’язаною головою – вона не виносить бурі і завжди хворіє.

Толя теж заховався б кудись, але мама заборонила йому сидіти біля вікна і через те Толі страшенно кортить21 ще посидіти й подивитися.

У, який буйний та брудний потік біжить по вулиці! І де він береться завжди?

Трах-тах-тах! – лускає грім, і лампа в їдальні дзвенить.

Толя тихенько хреститься й блідніє, але од вікна одійти не може.

І раптом він бачить щось надзвичайне. На вулиці, в самому потоці, під дощем, мокрі, без шапок бредуть Федько, Стьопка і Васько. Вони позакачували штанці аж до живота, пацають22 ногами, сміються, щось, видно, кричать, їм весело і любо! Вода, мабуть, тепла, як душ у бані, так і обливає їх. Ось Федько підставляє лице під дощ, ловить краплі ротом. Які у них смішні мокрі голови!..

Васько щось знайшов у воді. Що то? Підкова. Федько ховає в торбинку. Вони назбирають гвіздків, підків, залізячок! А Федько раз найшов п’ять копійок!

Толя стає у весь зріст на вікні і махає руками, щоб його побачили. Але хлопці не дивляться на вікно. Вони пацають ногами, бовтаються, грім тріщить у них над головою, але їм то й за вухом не свербить23. Хмари над ними такі страшні, що дивитися моторошно, а їм те якраз і мило – дощ, значить, ще довго буде.

Ось вони пританцьовують, мабуть, співають:

Іди, іди, дощику,

Цебром, цебром-цебрицею

Над нашою пшеницею.

І дощ іде їм на голову, на плечі, на руки. Сорочки поприлипали до тіла, потік біжить, грім тріщить.

Але Толі грім уже не страшний. Толя й сам би побіг на вулицю. Він ще дужч. мах. руками, але постукати боїться, бо мама почує.

Нарешті Федько помічає Толю і починає махати рукою, закликаючи до себе. Васько і Стьопка теж вимахують, показують підкови, гвіздки, пацають ногами, підскакують. Васько пада24 і сідає просто в воду, Федько і Стьопка регочуться, а Васько за ними.

Толя раптом зістрибує з вікна, швидко скидає черевички, закачує штанці і тихенько вибігає в сіни, з сіней на ганок. На ньому бархатові курточка й штанці – жалко їх. Але хлопці вже коло ганку і кричать:

– Іди, не бійся! Дощ теплий.

– Та йди! От баба, мнеться… Раз-два!

Толі холодно й страшно, але він не хоче, щоб його звали бабою. Він сходить з ганку і обережно йде до хлопців. Ніжні, випещені ніжки його спотикаються, брудний потік залива бархатові штанці, дощ ураз вимочує акуратно зачесане волосся і курточку. Спершу від цього холодно, але потім робиться так славно, мило. Толя од приємності аж вищить і паца ногою по воді. Хлопці теж кричать і, схопившись за руки, біжать униз. Толя посередині.

Ввечері Толя хворий, гарячий лежить у постелі,. Федьк. кладуть на стілець і луплять.

Настала весна. Сніг зробився жовтий і брудний, а лід на річці такий, як вимочений цукор. Потім почали текти річечки по вулицях і стала парувати земля на сонечку.

Раз під вечір Стьопка, Грицик, Спірка та інші хлопці пускали кораблики по вулиці.

У цей час вийшов Толя на ганок і дивився на них. Він сам не пускав, бо йому строго заборонено було гратися з вуличними хлопцями, але стояти на ганку можна було.

Раптом звідкись прийшов Федько. Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті. Але він весь сяяв і махав величезною палицею, яка була вдвоє більша за нього.

– Хлопці! А де я був! – закричав він ще здалеку. Всі кинули кораблики й підбігли до нього.

– А де? А де?

Федько ловко заткнув палицю в купу мокрого снігу, зняв шапку і витер піт.

. Ху. От так наморився25, братця! Ну, так і робота була.

– Та де ж ти був? Яка робота?

– На річці був. Там таке-е!.. Крига йде страшенна. Базарний місток знесл. . бісу. Он як! Ми ловили дошки… Я такого дуба витягнув, що ой-ой-ой!

Хлопцям аж дух захопило. А вони й не знали!..

– Правда?

– Піди подивись. Сидять тут, кораблики пускають.. Я завтра у школу не піду, зранку на річку збираюсь…

– Як у школу не підеш? А батько?

– От штука! Візьму та й не піду. Здоров. Только!

Толя чув цю розмову, і йому страшенно кортіло розпитатись, як там на річці крига йде. Але він терпіти не міг, як йому цей Федько говорив “Толька”. Наче він йому товариш. Толя одвернувся і нічого не сказав, немов не чу. Федька. Але так було цікаво послухати, як крига йде на річці, що він зараз же повернувся знов і сказав

– Здоров! Ти був на річці?

– Був.

– Здорово йде?

– Біжи подивись, як мама пустить, – посміхнувся Федько й одвернувся від Толі.

Толя почервонів – як він сміє насміхатись, мурло погане! Як пожаліється татові, йому зададуть26!

А Федько розказував тим часом далі:

– Вся річка йде. Страшенно так суне та тріщить… А народу на березі повно! Один хлопець хотів поїхати на кризі, та злякався, а я завтра поїду.

Толя хотів іти додому, але, зачувши ці слова, навіть зійшов униз до хлопців. Хлопці теж були вражені – от скажений Федько! Там десь дивитися страшно, а він полізе туди.

– Та на саму кригу полізеш?

– А то ж куди! От і палиця вже є, – показав Федько на застромлену палицю. – Весело на кригах! Я бачив, як торік їзди. Антошка… Та я тоді не достав палиці… Гайда завтра разом? Га?

Спірка й Стьопка почухались: у школу треба.

– Е, в школу! Один день пропустимо, от біда велика!

Толі страшно було слухати такі розмови, але він не мав сили одійти.

Хлопці почухались і таки рішили йти завтра до річки. Умовились, що всі троє зійдуться на цьому самому місці рівно о восьмій годині.

Коли Федько прийшов на другий день на призначений пункт, він застав там Спірку, Стьопку і… Толю, Толя був увесь закутаний у шарфики, з-за яких визирав тільки кінчик носа та оченята. Оченята його були якісь чудні, не то винуваті, не то злякані.

Федько тоді здивувався.

– А ти чого? Може, теж з нами?

Толя трошки почервонів і сказав.

– Я тільки підійду подивлюсь, а потім піду в школу.

– Іди дивись, – згодився Федько і почав витягати з снігу палицю. Він її сховав туди ще вчора ввечері.

Палиця чудесна була! На кінці гостра, ще з гвіздком, як устромиш у кригу, не посковзнешся. Книжки Федько прив’язав собі на живіт і закрив кожушком. Смішно було дивитись, що він став такий пузатий,

– Наче твій тато… – сказав Спірка Толі.

То була правда, сам Толя це бачив, але йому все ж таки досадно стало. “Тато”… Зовсім не “тато”, а “папа”. А потім, що ж тут такого, що у його папи більший живіт, ніж у їхніх тат? Бо його папа багатий, от і все.

Толя їм нічого все ж таки не сказав, він був хлопчик делікатний, вихований, Федько, той, якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битися поліз би.

А Толя навіть щось сказав до Спірки. Але Спірка не чув, бо вони в той час підійшли до спуску з гори. Тут уже не до балачок – стало видно річку. Річка стала вся сіра, покопирсана27, ряба. Сонце хитро виглядає з-за парового млина. Галки кудись летять довгими рядами і кричать. А як блищить кінчик хреста на Богоявленській церкві! Ух, гарно!.

– Ану, наввипередки! – раптом закричав Федько і як вихор зірвався з місця.

Стьопка й Спірка заверещали й побігли за ним.

Толі теж хотілося і заверещати, і побігти, і навіть фицнути28 так само ногою, як зробив Стьопка. Але він того не зміг зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям, бігти ж трудно, бо кожушок його такий довгий та тяжкий, а на ногах глибокі калоші. Та ще на спині ранець із книжками.

Толя тільки дивився, як миготіли ноги Спірки та Стьопки. Ось Стьопка загубив книжки. Зупинився, підхопив, знову фицнув і полетів за передніми.

Толя нагнав їх аж коло самої річки. Зблизька річка здавалась ще чуднішою. Видно було, як помалу, тяжко йшла крига. Лід тріщав, лускався, крижини лізли одна на одну, чисто було схоже на те, як женуть великий гурт волів. Вся сіра маса худоби сунеться помалу, але деколи один віл лізе на другого і тоді в тому місці починається гармидер29, воли залізають один на одного, стоять, крутяться, аж поки ті, що почали гармидер, не проштовхуються наперед.

По всьому березі стоїть народ. Хлопці просуваються між дорослими і безперестанку кричать дзвінкими, веселими голосами. Скільки тут школярів, які завтра скажуть учителю, що їм у цей день “голова боліла” і вони не могли прийти в клас!

А річка все суне й суне вперед. Крижини з мокрим рипом труться одна об одну. Вони такі поважні та старі, аж жовті. Звідки вони припливли сюди? І куди попливуть? От сісти б на одну з них і їхати на ній десь далеко-далеко. Кругом другі крижини, їх треба одпихати, щоб не лізли на цю, а то як налізуть, то потоплять. Добре, як встигнеш перестрибнути на другу, а як шубовснеш30 у воду? А вода, ух, чорна, глибока та холодна, аж пищить.

Але знаходяться смільчаки, що стрибають на крижини і їдуть на них якийсь час. Десятки хлопчачих очей з заздрістю слідкують за молодцями. А молодці візьмуть та ще й ногами потопають по льоду, от, мовляв, крига яка, не провалиться. Деякі з них перестрибують на другі лідяки31 і навмисне зупиняються на самому кінчику над чорно-синьою, густою водою.

– Ану, ти там! Хочеш раків половить? – кричить хто-небудь з дорослих на молодця. – Злізай на берег!.. Шубовсне в воду, витягай його…

Молодець ніби не чує, але, потопавши на кризі, сходить на берег.

Толя часто подивлявся на Федька: ну, що ж він не йде на кригу. Федько щось говорив Стьопці й Спірці і показував на річку головою.

Толя підійшов ближче і почав слухати.

– … А то що! Стрибають тут… – говорив Федько. – Подумаєш, яка штука. Ні, нехай хто на той бік по кризі перейде, то буде герой!

– Ну, на той бік! – покрутив головою Стьопка, – Як затре кригою, що будеш робити?

– А ти на другу! – блиснув очима Федько. – А з тої ще на другу!.. От зроби так! Зробиш? Га?

– А ти зробиш?

– Може, й зроблю…

Толі страшно хотілося подивитись, як Федько буде стрибати з крижини на крижину. Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати; його знімуть з криги, а всі потім будуть з нього сміятися. Хай не задається.

– Нізащо не зробиш! – сказав Толя, киваючи на річку.

Федько мовчки подивився на нього й нічого не сказав. А Толя бачив, як. Федьк. навіть губи

Побіліли, а очі стали такі чудні, гострі, коли він вдивлявся в кригу. Ага! Мабуть, боїться.

– Ану, спробуй! – знов сказав Толя. – Ти ж хвалишся, що будеш їздити на крижинах. Ану!

А крижини сунули та сунули. Іноді вони розривалися, і між ними робилась чорна, страшна латка води. У тій воді пливла солома й трісочки. І солома, і трісочки крутились і десь зникали – так вертіло там воду.

– А давай об заклад32, що перейду на той бік! – умить звернувся Федько до Толі.

– Ба не перейдеш!

-Ну давай! Об що йдеш?33 Як перейду, даси мені свій ножик, що з костяною ручкою. А як не перейду, я тобі дам свого чижика. Хочеш?

Толі зовсім не хотілось чижика – навіщо йому чижик? – але він згодився.

– Ну добре! Давай руку. Спірка, перебивай.

Спірка перебив, і Федько став тісніше підперезуватись, оддавши Стьопці свої книжки.

– Тільки всі мовчіть… – тенором сказав усім Федько – А то як побачать, що я хочу переходить на той бік, то не пустять. Не хай думають, що я хочу коло берега походити.

– Добре!..

Федько підперезався, взяв у руку палицю, спробував її й насунув щільніше шапку.

– Ну гляди ж! – промовив він до Толі якимсь чудним голосом і пішов просто на кригу.

– Федько пішов! Федько пішов! – закричали хлопці, які вже давно зачіпали його, щоб ішов на кригу.

Федько стрибнув на лід і, наче пробуючи його, потопав ногами. Крижина добра була, товста, міцна.

Федько потрошки наближався до другої, походив і палицею зміряв, чи товста. Потім озирнувся до берега і раптом стрибнув на другу крижину.

Спірка, Стьопка й Толя дивилися за ним з завмиранням серця.

– А куди ти там? – закричав д. Федьк. якийсь робочий збоку. – Куди понесло тебе? Вертайсь назад!

Але Федько, мов не чуючи, підбіг на край своєї крижини і знов став тикати під нову крижину.

Та була зовсім тонка. Спробував надушити її палицею – угинається. А позаду кричать і махають руками, щоб вертався. Федько вибрав іншу – ця товща. Розбігся і стрибнув. Крижина тільки злегка хитнулась і заспокоїлась.

– Та що він, сказився, паршивець! – закричали вже інші на березі. – Куди його потягла нечиста сила. Е. ти, вертайся сюди зараз!

– Ну, дивіться на цього одурілого хлопця!

– Та біжіть, стягніть його!..

Але бігти було вже пізно. Федька несло вниз, і він був уже насередині. Він часом оглядався, піднімав на палицю шапку, весело крутив нею і кричав щось. Розібрати не можна було, що він саме кричав, але чути – щось веселе і завзяте.

– Та чий він? – питалися кругом.

– Федько, Івана типографчика син. Халамидро звісне.

– Ну й пробийголова! Ах ти ж, Боже наш!

А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці. Він то повз на животі по тонких крижинах, то впирався палицею і перестрибував через водяні латки, то бігав з кінця в кінець криги, не маючи виходу. Здавалось, ось-ось налетить на нього ота кучугура криги, зітре, зімне й сліду не зостанеться од комашинки-хлопчика.

Але комашинка якимсь чудом ловко видряпувалась на самий гребінь кучугури, скоренько з’їжджала з неї і бігла знову з крижини на крижину.

На березі було тихо. Хлопчики завмерли з роззявленими ротами і широкими очима. Старші хвилювалися і пильно слідкували за кожним рухом шибеника. Як той щось замнеться, так усі зараз затурбуються, деякі починають кричати всякі поради.

– Вправо, вправо бери!..

– Куди вправо? – махає на порадника другий рукою. – Там вода, хай жде, друга крижина підпливе… Не рушся, стій на місці!

На щастя, Федько не може чути ніяких порад і щасливо добирається до берега.

Хлопчики починають од щастя пищати, боротись, кидати камінням у кригу. Дорослі легше зітхають і, хитаючи головами, лають Федька-халамидника. Але в лайках нема ні злості, ні досади. Ловкий34 хлопчак, що й говорити.

Федько з того боку махає надітою на палицю шапкою. Той берег пустий, бо туди не можна пройти з улиць – чиїсь мури і тини.

– А як же він назад добереться? Невже знов по крижинах?

– А так і є, він знов на крижинах!

Справді, Федько стрибнув на крижину, потім на другу, і знов на березі всі притихли, слідкуючи за отчаянним35 хлопцем. Ніхто вже не кричав порад, ніхто не лаявся, тільки не зводили очей з маленької комашинки, яка дряпалась, бігала серед страшних сірих крижин, стрибала, метушилася. Така маленька комашинка, а як вона ловко, безстрашно обдурювала величезні шматки льоду, що з тріском лізли на неї, немов збиралися розчавити нахабне живе створіння. Як це створіння топтало ту сіру купу криги і ще навіть часом вимахувало своєю малюсінькою паличкою.

– Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь, як Федько видряпувався з скрутного місця.

А “шибеник” все ближче й ближче присувався. Ось уже недалеко. Видно вже, як швидко оченята його бігають на всі боки, вишукуючи місце, де перестрибнути. Найшов. Уперся палицею. Палиця сприснула. Ударив дужче в лід і знов уперся. Стоїть добре. Раз! – і вже на другій крижині. Жилаве36… хлопча. Стриба, як кішка.

І от хлопча уже на березі. Круг нього крик, писк товаришів. Оце молодець, так молодець. От як треба!

– Ну, щастя твоє, що ловкий! – качають головами дорослі. А не лають і не сердяться – що говорити такому зайдиголові!

Толя аж задихався, дивлячись, як Федько перебирався по крижинах. Оченята йому розгорілися, серце билось міцно і гаряче. Нічого там страшного нема, на тих крижинах. А зате як інтересно, як весело! От би взять та собі побігти. Тільки скинуть калоші, а то в них важко. То зовсім не трудно. Узять. Федьк. палицю, встромляти у лід і стрибать. Велика штука!

А коли Федько вийшов на берег, коли його оточили хлопці і з радістю та захватом дивились на нього, як на героя, Толя почув, що він теж може перейти. І не тільки може, а от візьме й перейде!

І він, нічого нікому не кажучи, хутенько скинув калоші, струсив ранець з пліч на землю і підійшов до Федька.

– Дай мені свою палицю! – сказав він. Федько здивовано подивився на панича.

– Нащо тобі?

– Я теж хочу йти на той бік.

– Куди?!

– На той бік.

Спірка й Стьопка так і фиркнули. Але Федько не засміявся.

– А як упадеш у воду?

– Не бійсь, не впаду. Давай!

– Лучче37 не треба. Только… Ти не вмієш.

– Овва! Ти один умієш. Ну, давай палицю. Що, може, жалко?

– На…- стиснув плечима Федько, – тільки гляди… Толя взяв палицю і пішов на кригу.

– А куди знов? Чого? Хто? – раптом закричали люди, побачивши Толю на льоду.

Але Толя, так само, як Федько, побіг далі і стрибнув на другу крижину. У цей час насунула ціла купа льоду й одрізала Толю од берега. Толя опинився сам серед страшних, холодних крижин, які всі ворушились, лізли одна на одну, тріщали, крутились.

На березі щось кричали, бігали. Толя розтерявся38: хотів бігти назад, але не можна – перед ним ціла смуга води. А ззаду суне величезна скеля льоду. Вона наче спеціально хоче налізти на Толю, так весь час напирає на нього кригу.

Толі зробилося страшно. В руки стало якось дуже холодно, ноги ослабли і сковзались по льоду. Хотілось упасти на лід, притулитись до нього всім тілом і кричати, кликати на поміч.

Але він і те боявся зробити. Тільки стояв і тихенько став плакати.

А люди на березі хвилювались, кричали, радились, як врятувати Толю, і не знали, що зробити, бо кожний радив одне, другий друге, третій третє. Всі йшли рядом за крижиною, на якій стояв і плакав Толя, кричали, махали руками, кудись когось посилали. А Толя тим часом усе плив далі. Він уже випустив палицю з рук і хукав на червоні пальці, обливаючи їх сльозами.

Деякі з дорослих пробували зайти по крижинах до Толі з другого боку, але крига угиналась, ломилась під ними, і один швець навіть трохи не впав у воду.

Але Федько як під кригу пішов.

– Ага! Злякався!.. Навчив хлопця та й утік.

Усі вже знали, що Толя хазяйський синок, а деякі навіть побігли за його папою. І от коли всі метушились, бігали і не знали, як вирятувати Толю, несподівано з’явився Федько. У руках йому була довжелезна палиця, в яку він почав забивати гвіздка, раз по раз заклопотано подивляючись на Толю. Спірка й Стьопка всіма силами старалися помагати йому.

Ну, гвіздок забитий, держиться добре.

– Ану, гей, дайте дорогу… З дороги ж!

Всі розступилися на крик. А диви, знов цей шибеник!

Але він із палицею, чи не рятувати панича збирається?

– Ти куди, халамидро?

– Дорогу!.. Ану дайте дорогу!

Федько продерся крізь юрбу, вибрав крижину і стрибнув.

-Держись. Только. Я зараз буду коло тебе! Держись, не бігай, стій на місці!

То ля, забачивш. Федька. захвилювався і хотів бігти йому назустріч, ал. приказ Федьк. зупинив його,

Хвилин через п’ять Федько вже був на Толиній крижині.

– Ну, давай руку… Іди за мною. Та не бійся, іди сміливо. Палицю візьми та вприся. Ну, так… Держись… Стій… Я перестрибну, а ти підожди…

– Ой, не ходи!.. Я боюсь…- ухопився за нього Толя.

– Та стій! От дурне… Я перестрибну і присуну до тебе свою крижину, а ти перейдеш… Бо сам же не перестрибнеш…

Федько перескочив, підбіг на край своєї крижинки і вперся палицею в сусідню купу льоду. Крига зашаруділа й підсунулась до Толі.

– Тепер переходь сюди!.. Ну, от бачиш… Тепер іди на цей край. Іди сміливо, не бійсь… Ставай тут. Стій, не бійсь. Я піду назад, підштовхну тепер до берега..

Федько перебіг на другий кінець крижини і тільки хотів упертись палицею в дно річки, як раптом під ним почувся тріск, крихка крижина розламалась надвоє і Федько зник з льоду. Всі так і завмерли.

Але Федько не потерявся, він ухопивсь руками за кригу і зо всієї сили пнувся, щоб його не знесло. Але на латку води, яка сталася від цього, вже сунула нова крига. Вона знесе. Федька.

Толя побачив це і з криком забігав по крижині.

– Толю! Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Подай палицю… Я вилізу!

Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї.

Стьопа, Спірка й інші хлопці кинулися до Федька і протягнули йому палицю. Федько весь посинів уже і хотів взятись за палицю, але рука не слухалась, заклякла. А підійти до нього не можна, бо крижина угинається, заливається водою і може розломитись знов.

– Стьопка, ляж на лід та підсунься до мене, – прохрипів Федько.

З берега дорослі щось кричали, але хлопці їх не слухали. Стьопка ліг і став підсуватись д. Федька.

– Зійдіть там з криги, хто лишній39, – крикнув Стьопка, озирнувшись.

Але в цей час один з хлопчиків подав Стьопці шворку40, зв’язану з поясів. Стьопка кинув її Федькові.

– Хватай, Федю! Хватай… Швидше, Федю, бо крига йде.

Федько протягнув руку, але знов ухопився нею за лід.

– Не можу… – прохрипів він, – руки не держать, упаду…

І раптом схопив зубами за шворку, набрав повен рот, міцно стиснув зуби і мотнув головою, мовляв: “Тягни!”

Стьопка, хлопці й дорослі почали тягт. Федька.

– Держись, Федю, держись, нічого… Ех, держись ще трошки! Браво!

Федько був весь синій од холоду і того, що держався зубами за пояс. Але як тільки витягнули його на тверде, він став на ноги і почав швидко-швидко топати й махати руками. Вода лилася з нього, зуби йому цокали, але він на те не вважав.

– Нічого, не перший раз, я цеї зими три рази на льоду провалювався. Треба тільки бігати.

Але йому не дали побігати. Десь узялись папа й мама Толині, а за ними мат. Федька. Толя, побачивши їх, затрусився і з криком та плачем кинувся до них.

– Папочко!.. Мамочко!.. Я не винен, я не винен!..

Але папа й мама не дали йому говорити. Схопивши його під руки, шарпнули і потаскали41 додому.

Мати Федькова теж схопила Федька і так торсонула42, що з того аж бризки посипались.

– Додому, іроде! Ось я тобі покажу! – і знову так потягнула, що Федько мусив бігти за нею. Такою блідою і лютою Федько ніколи не бачив свою матір.

А попереду батьки тягли Толю, який весь час спотикався, щось кричав і голосно плакав. Батьки йому щось оповідали і шарпали так, що Толі кілька разів спадала з голови шапка.

Раптом вони зупинилися і підождали Федька з матір’ю.

– Він був на льоду? – грізно звернувся батьк. Толи. до Федька. Федькові було дуже холодно, зуби йому не переставали стукати, все тіло боліло од шарпання матері, але він все-таки встиг помітити, що у батьк. Толиног. аж слина запеклася на губах, а очі налилися кров’ю. А Толя з жахом задирав голову то до мами, то до папи і жалібно говорив:

– Я не винен, я не винен…

– Мовчи! – крикнув на нього батько і знов повернувся до Федька. – Був він на льоду?

– Був… – цокаючи зубами, сказав Федько.

– Неправда! Неправда! – ще жалібніше, з страхом забився Толя.- Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько взяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх… Я не винен…

Федько аж труситись перестав і подивився на Толю. А мати Федькова так і спалахнула:

– Ох, Боже ж мій! Та що ж ти собі думаєш, люципире ти? Та батько з тебе три шкури здере, та він же на тобі живого місця не оставить. Чом тебе чортяка не вхопила там у воді, ти, ідоляко!

І вона з усієї сили ударил. Федьк. по голові. Федько аж упав на одне коліно і закрив руками голову. Мати знов хотіла вдарити його.

– Підождіте, Іванихо! – зупинив її батько Толин і підняв Федька.

– Встань… Чекайте, Іванихо… Я хочу спитати його… Федьку. я вірю тобі, я знаю, що ти ніколи не брешеш, не бреши й тепер, ти потягнув Толю на річку?

Федько трусився, коліна йому зігнулись і хилитались на всі боки. Він мовчав.

– Говори ж, падлюко! – торсонула його мати. Федько глянув на Толю, – той великими, повними страху. тоск. очима дивився прямо на нього. Сльози текли йому по щоках і зупинялися у куточках рота. Толя машинально злизував їх язиком і все дивився н. Федьк. з чеканням чогось страшного.

– Ну говори ж. Федьку. – нетерпляче сказав батько Толин.

Федько одвів очі від Толі, похилився і тихо сказав:

– Повів.

– І пхнув його на кригу?

– Пхнув…

– Паршивець же ти! – крикнув Толин батько і сильно хляснув43 Федьк. по лиці. А потім повернувся до Федькової матері і сказав:

– Надіюсь, що на цей раз чоловік ваш покарає його як слід… Інакше лучче очистіть мені квартиру.

Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її і подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його.

А ввечері, коли мав прийти батько Федьків з роботи, Федько кашляв і облизував гарячі губи. Йому було страшенно жарко.

– Ага, бухикаєш, кашляєш, ідоле? – обзивалась од печі мати.

– Підожди, підожди, візьме тебе чорт… Ось нехай ще батько прийде та погріє теб. ремнем44. Що, єсть жар?

– Єсть… – тихо одповів Федько, а сам придивлявся, як в очах його стояли дивні жовті й зелені плями.

Коли батько прийшов і мати стала йому розказувати, Федькові в очах уже було зовсім жовто і голова була страшно тяжка й гаряча; така була тяжка, що не можна було держати її на плечах і хотілось покласти її чи на стіл, чи на землю, чи хоч у піч – аби покласти.

Мати говорила, але Федько навіть не слухав і не пам’ятав уже нічого. Він тільки як крізь сон бачив, що татуньо чогось страшенно став лютий, такий лютий, що аж говорити не міг і тільки хапався то за горло, то за ремінь.

Потім Федька поклали на стілець і били вже як слід. Але Федько на цей раз навіть не скрикнув. Тільки як батько пустив на мент45 руку, якою держав його, Федько впав на землю й не рушався.

– Вставай-ай! – ревнув46 батько й шарпнув сина за руку; але рука була така гаряча, а лице сина було таке дивно спокійне, що батько кинув ремінь і нахилився до Федька. Федько вже нічого не чув і не бачив.

А через три дні він лежав мертвий. Разів зо два він приходив до пам’яті, питав, чи били Толю, щось бурмотів і знову падав непритомний. А в непритомності когось просив, комусь грозився і все чогось допитувався у Толі.

Батько й мати не відходили від його постелі, трусились і мовчки боролись із смертю. Але смерть поборола.

На четвертий день Федька ховали. На кладовище йшли хлопці з усіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид. А Толя тихенько виглядав із вікна. Мама йому строго наказала не виходити до вуличних хлопців. А йому було цікаво подивитись, як будуть ховать Федька-халамидника.

Коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці і не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком.

Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька.

1 Халамидник – пустун, розбишака, неслухняний хлопець. 2 “Закадишний” друг – давній товариш.

3 Пручатися – вириватися з чиїхось рук. 4 Розсотувати – розмотувати. 5 Однімати – забирати. 6 Набакир – набік. 7 Ловко – спритно, швидко. 8 Кида – кидає. 9 Шпурляти – кидати. 10 Типографія – друкарня.

11 Бумага – папір. 12 Прочуханка – покарання. 13 Робити бешкет – шкодити, робити навмисне. 14 Делікатний – м’який, поступливий.15 Вмлівати – втрачати свідомість, непритомніти. 16 Мужиченя – від мужик, дитина з простої, не панської родини. 17 Проскура – білий хлібець, що використовується в богослужінні. 18 Обидити – образити. 19 Кумпанія – тут; товариші, друзі, рівня. 20 Патьоки (про дощ) – потоки. 21 Кортить – хочеться. 22 Пацати – бити. 23 Й за вухом не свербить – не має значення. 24 Пада – падає. 25 Наморитися – втомитися. 26 Йому зададуть – його покарають. 27 Покопирсаний – тут: потрісканий. 28 Фицнути – махнути ногою. 29 Гармидер – безпорядок. 30 Шубовснути – упасти у воду. 31 Лідяки – великі крижини. 32 Давай об заклад – від “давай битися об заклад” – укладати парі. 33 Об що йдеш? – На що укладаєш парі? 34 Ловкий – умілий. 35 Отчаянний – відчайдушний, сміливий. 36 Жилаве – міцне. 37 Лучче – краще. 38 Розтерявся – розгубився. 39 Лишній – зайвий, непотрібний. 40 Шворка – мотузка. 41 Потаскали – повели силою потягли, 42 Торсонути – штовхнути. 43 Хляснути – вдарити. 44 Погріт. ремне. – побити. 45 На мент – на хвилину. 46 Ревнути – закричати.

Хто? Що? Коли? Чому? Як?

1. Чом. на Федьк. усі жалілися. 2. Як реагували Федькові батьки на витівки хлопчика? 3. За що батьк. Федьк. давав йому дві або три копійки? 4. На які спокуси підбивав Федько сусідського хлопчика Толю?

5. Яку новину приніс Федько навесні? 6. Чому на березі річки зібралися люди? 7. Що надумав зробити Федько? 8. Чому Толя підбива. Федьк. перейти річку? 9. Як поводився Федько у відповідь н. Толин. пропозицію? 10 Якою була реакція Толі на відчайдушну витівк. Федька. 11. Чому дорослі не змогли допомогти Толі? 12. Як діяв Федько? 13. Якою була “дяка” від Толі? 14. Охарактеризуйте образ. Федьк. і Толі. 15. Чом. Федьк. називали халамидником? 16. Чого найбільше боялася Федькова мати? 17. Чий вчинок є благородним, а чий – підлим?

ВПРАВИ ЗАВДАННЯ

I. Поясніть значення слів і виразів; замініть їх близькими за значенням: робити бешкет, синяка підбив, переводити очі, драти горобців, водитися з панами, оченята бігають на всі боки.

II. Доповніть речення словами з тексту:

Спокій був його ворогом… Коли вже хлопці далеко і не можуть йому нічого зробити, він… Якби він схотів, то міг би одбрехатися, але… Толі страшно хотілося подивитися, як Федько…

III. Перекладіть рідною мовою:

1 Федькові ж неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. 2. Мати лає, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить.

3. Толя теж заховався б кудись, але мама заборонила йому сидіти біля вікна і через те Толі страшенно кортить ще посидіти й подивитися.

4. Сніг зробився жовтий і брудний, а лід на річці такий, як вимочений цукор. 5. Лід тріщав, лускався, крижини лізли одна на одну, чисто було схоже на те, як женуть великий гурт волів.

IV. Доберіть з поданих синонімів найбільш вдалі:

1. Батько Толин десь походжає собі по (великій, широкій, просторій) хаті, задумливо слухаючи музику.

2. Хмари над ними такі (кошмарні, жахливі, страшні), що дивитися моторошно.

3. Федько (тихо, мовчки, без слів) подивився на нього і нічого не сказав.

V Поділіть текст на уривки, придумайте до них заголовки.

VI. Знайдіть у тексті рядки, які характеризуют. Федька. його батька, Толю та його батьків.



(2 votes, average: 4.00 out of 5)