Home ⇒ 👍Навчання ⇒ ШКОЛЯР – Архип Тесленко – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ

ШКОЛЯР – Архип Тесленко – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ

Миколка. Прокопів хлопчик, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка. Та ще такий чорнобривенький, білолиценький, носок невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями. Воно й училось, нівроку йому1. Страх яке до книжки було: чита, одно чита, а особливо як на урок загадають2, щось таке, – чи про луку, чи про ліс… Ну й любило це!

Раз гулять повели їх у ліс. Воно вбігло у гущавину та:

– А як ось тут гарно!.. Гіллячко… сонечко в дірочки… мережечки… Ну й гарно!

Далі вхопило квіточку, осміхнулось, притулило до щічки, погладило. ..

А там що раде знать було все!.. Усе, було, розпитує вчителя, усе розпитує і про се, і про те, як і дощ, як і сніг. Вчитель, було, не навтішається ним, усе, було, по щічках його, по щічках, а воно вже таке раде ото, так осміхається та ту голівку так простягає до нього… Таке. А то раз учитель підійшов і питає:

– А що, Миколко, вивчив урок?

Воно стало, осміхається… тут осміхається, а там сльози.

– Плакав, чи що? – питає вчитель. Воно так болісно:

– Ні. – Далі руку до очей та й скривилось.

– Чого, що таке? – вчитель йому.

– Б…били.

– Хто?

– Батько.

– За віщо?

– За… за… – та й не доказало за плачем. Діло ж ось як було. Вста. Миколк. вранці, почитав трохи, – снідати пора, він і каже:

– Мамо, що їсти?

– Що ж? – мати йому. – Он хліб, ось борщ…

Насипала3 йому борщу. Взяв ложк. Миколка. сів до борщу до того…

А борщ же той… аж воня4, аж нудить кислятинням: ні олійки, ні квасольки в ньому, та ще й учорашній, холодний та перебовтаний. Сидів, сиді. Миколк. над ним – не пожене ніяк5. Устав та з тим і вдягаться давай. Удягся6, дійшов до дверей – за печінки тягне7. Він знов:

– Ну що їсти, мамо?

– Та я ж не знаю, – мати йому.

Миколк. по горшках: і в той заглянув, і в цей… Увіходить батько знадвору, такий сумний.

– От лихо, – каже, – хліба на денці тільки.

Миколк. своє:

– Та, мамо, що їсти?

– Батька питай.

Миколка:

– Он у людей і риба, і олія.

Батько так блимнув на нього. Він байдуже.

– І оладки, – каже, – і в школу беруть.

Батько:

– Що?! – Та як ухопить деркач8. – Так тобі ще, – каже, – риби, олії! Шкури з мене, шкури! – та деркачем його, деркачем. Меншенькі четверо, що теж їсти дивились, на піч усі, як горобчики.

– А, сякі-такі, – кричить батько, – їсти! А то ще зодів9… Раз увечері роззувс. Миколк. та й моня10 чоботи, й моня в руках, а далі так боязко:

– Ну й чоботи… чисто потрухли… ноги так мерзнуть.

– Що? – батько.

– Мм… дірки скрізь.

Батько з рук у нього, подививсь та по пиці11 його, по пиці халявами:

– Гляди, – каже, – гляди!

Позатягав, як умів, де більші дірки, й нічого. Ось другого чи там третього дня приходит. Миколк. сумний-сумний і їсти не питає. Сів на лаві, кліпа очима. Батька в хаті не було. Мати пряла на полу12. Сидів, сидів, далі встає і, як неживий, диба-диба до полу… став і стоїть, похнюпивсь.

– Чого ти? – мати йому.

– Та… та, – губи задрижали, лице скривилось, і він засичав тільки.

– Отакої! Чого ти?

Помовчав, далі так тихенько:

– Мамо!

– Ну?

– У… у мене…

– Що у тебе?

– У мене, – повернув п’яту, показує… Глянула мати – підбора13 нема.

Зітхнула й нічого.

– Що ж… оце… як… як батько побачить? – плаче, так плач. Миколка.

Увійшов Прокіп. Миколк. й дух притаїв14. Сів і то побіліє, то почервоніє; дивиться в землю та чобіт той одно хова за другий, та ввесь так і тремтить. Прокіп байдуже до нього, поліз під лаву собі.

– Де воно, – каже, – в чортового батька15 коноплі ті? Холод такий, а тут підперезаться нічим, хоч би мотузок або що виплести.

– Хм… там десь… – жінка йому. – Та… те й упослі16 б, а тут… он… – та очима н. Миколк. й показує.

– Н… не кажіть, – сичит. Миколка. – не кажіть.

– Як же ж, – мати йому, – а в школу в чім підеш?

– Що таке? – батько до них.

– Підбор. Миколк. одпав.

– Що? – крикнув.

Ту. Миколка. як печений, як схопиться та під піл, та аж за стовпцем опинивсь. Подививсь-подививсь Прокіп, засіп17…

– Ну, нічого, – каже, – хай, – знайшов конопельок, плете, нічого нікому. Жінка дивилась, дивилась та:

– Так, Прокопе, що з чобітьми?

Мовчить Прокіп.

– Пора б… уже ж, – ті й на латки18 не годяться…

Мовчить.

– Чи ти не чуєш? Треба ж робить щось,

Прокіп так бликнув19 на неї:

– Хай його, – каже, – калікою зробить! .

– Отаке!.. Божевільний!..

Миколка з-під полу:

– Мамо, – сичить, – цитьте!. Мамо, цитьте!. Цитьте ж! Мати йому:

– А в школу як?

Прокіп так хижо:

– А, в школу.. Грамоти тобі!.. В пани сина!

– А хоч би й у пани?

– Щоб і нога20 в школі!.. Щоб і нога не була! – кричить. Миколка:

– Як же… Я ж не… ненарошне21.

– Старцюго22, – батько йому, – панувать!.. Ось прийде, за стіл залізе… книжки розкладе, перо… Старцюго, щоб і нога не була?

Аж перекидається та плаче Миколка.

– Он… он, – каже,- усі учаться – і Василь, і Павло… Гарно як…

– Іч, старцюга, рівняється до яких. .

– А хіба… хіба душа в мене… хужа23?

– Сміттюго, у їх плуги свої. В найми з душею своєю!

– Божевільний, – жінка йому – нащо ти був зразу в школу оддавав його, нащо ти?

– А, ти розумна!

– Ти ж сам одвів його, ти ж сам записав, а тепер… Як тобі не соромно, як тобі не гріх потріпувать24 дитину отак?

Прокіп, ніби засоромившись:

– Та ти, ти, – каже, – домелешся25

– Що домелешся?.. Убивать будеш? Убивай, домучуй уже, дорізуй нас! – Хусточку до очей та й сама в плач.

– От, Боже мій, – каже, – і де та смерть, що вона і не забере нас од тебе. Поки вже ми отак і труситься будемо тебе? – Хлипають обоє. Прокіп нічого вже.

Плете – сидить. Згодом трохи встає і якось досадно, досадно26:

– Школа… школа – здирство, школа – грабіж… – кинув мотузку, надів шапку. – Школа останню сорочку стягне27 з тебе,- в груди себе… Та мов аж з плачем: – Оста-а нню сороч-ку!

Грюкнув дверима, пішов, голову похнюпивши. А Микола:

– Як… як гарно… вчитися, а вони… в найми… – Та з-під полу до дверей.

Куди ти? – мати до нього.

– У школу… хай… як знають…

– Обідать же… чоботи ж…

– Хай!

Надійшов вечір. Засвітили28. Біжит. Миколка. Батько за столом саме сидів, засмучений такий; мати щось моняла на полу. З очей у неї капали сльози. Миколка:

– Ось, ось, – показує чоботи.

– Де то ти? – здивувалася мати.

– Хе-хе… Учитель дали.

– Як учитель?

– Хе-хе… Сиджу, а вони: “Чого ти сумний такий?” – “Чоботи порвались”, – плачу. “Цить,- кажуть, – у мене зайві є”. Виносять. “На”, – кажуть.

Мати взяла, так обдивляється.

– Спасибі, – каже, – дай Бог здоров’я йому.

Миколка:

– Хе… А покажіть і батькові!

– А дивись іди, Прокопе, – каже мати.

Прокіп байдуже, давай осміхаться сам собі.

– Дивись іди, глушмане29!

Прокіп наче й не знає нічого:

– Що там таке?

– Сюди йди!

– Чого? – почухавсь, підійшов.- Ану, що тут? – Узяв.- Та це вчитель? – питає.

– Глуха тетеря30… Не чув мов.

– Хе-хе… Живем, значить.

– Ні, – жінка йому, – мерщій наймати побіг…

– Балакай, Прокіп до неї, – наймати! Мені, думаєш, і не жаль ото? Я побіг позичить на чоботи йому, а воно…

– Що таке? – питає Миколка.

– Що… Бігав-бігав – не позичає ніхто, а тут ще й мішок під плечем, щоб і хліба де… Мені й кажуть: “їсти нічого, а він ще позичає на сина… Треба ще в школу у злиднях таких!” А Петро Чхурик: “До волів його, мені до волів треба”. Думав я, думав… “Що ж, – думаю, – буду бігать отак, та усяке буде цупать31 отак мені… Дай, – думаю…” та бух тебе до Чхурика32 за 15 карбованців на рік.

А Миколка:

– Хе-хе… А я: “Чоботи порвались”, – а вони: “На тобі”.

– Отож… А я: “Петре, позич, будь ласка”, – а він: “Найми”, – каже.

– Боже мій, – мати до Миколки, – отакий хлопець та в найми… Нізащо, нізащо?.. – Узяла та до себе його так пригортає: – Мій синочок! – каже, – гляди ж тепер слухай учителя, бач він який!.. Учись ото!

Прокіп:

– А вчись… звісно, вчись!.. Ану сюди книги!.. Багато вивчив уже?

– Оцю вивчив і цю, а цю… ось поки, – показує пальцем йому Миколка.

– Ото по бублик по той? Ач бублик який… Що воно за бублик такий?

— Хм-хм… то “О”.

– “О”, ач яке?.. А то далі? Що то за кочерга33 така?

– То “Г”.

– Ач яке?.. А картинки тут є?

– А є… ось, – знайшов йому.

– Ач як?.. А то що ж за копиці такі?

– То хмара. А знаєте, тату, хмара з чого?

– Бо’йо’зна34… Як можна сили Божі знати?

– А я знаю!.. З води… парою йде вгору.

– Ач який… хм-хм… і он про що зна!

– Я ще й про блискавку, й про грім знаю. Це люстричество35… з землі набирається в спеку та й креше там і грюка36.

Прокіп так дивиться на нього. А мати:

– Який!.. А ще ж це тільки другу зиму в школі він.

Прокіп:

– Миколко, Миколко!.. Що який-то ти… що я б тебе… не знаю… я б тебе паном зробив!.. Я б тебе… в семінарію37 в саму! Я б тебе… Ех!.. – Помовчав. – Ну хоч би до маленького до чого довести тебе… хоч би ти не страждав, як я оце… Хоч би хоч… у хторокласну38 тебе.

А Миколка:

– Так… тату… у хторокласну, у хторокласну!

– Боже мій, хіба ж я ворог дитині своїй!.. Спроможусь, Боже мій!

Миколка загорнув книжку, знов розгорнув, устав, постояв, пройшов до столу, до порога…

– Тату… я до вчителя піду.

– Чого?

– Хи-хи… хочеться.

Надів подаровані чоботи, за шапку й гайда. Увійшов у прихожу в школу, кашлянув раз, удруге. Виходить учитель:

– А що, Миколко?

Миколка:

– Хе-хе!

– Що таке?

– Батько… в школу… у хторокласну… мене.

– Гаразд. Іди ж сюди! – За руку його, до себе в світлицю.

Увійшов Миколка і дивиться, так дивиться скрізь.

– А що ти? – вчитель до нього.

– Ну й… ну й гарно в вас!

В учителя й справді гарно було. Стіл застелений був скатертиною цяцькованою39. На столі лампа горіла в голубій будці40; блищав самовар. По долу41 стежечки рябіли. Червоніло ліжко під стіною. На вікнах квітки… На стінах картини.

– Ну й живете ви в гарному в якому! – дивується Миколка.

– В гарному! – осміхається вчитель. – Ото вчись, то й ти будеш у такому…

– І я… А як же… як воно, як жить у такому?

– Учись – побачиш… Сідай лиш, чаю вип’єш.

Учитель налив йому. сахару42

– Сідай!

Миколка сів скраєчку на стільчику, дивиться на стакан43 та так осміхається.

– Хм-хм… так це… це мені пить?

– Тобі ж, тобі… Бери ложечку, мішай!

– Хм-хм… як же воно?

– Бери он і булку.

Бере, осміхається, присьорбує… Учитель тим часом узяв скрипку, грати давай, і як загра-загра…

Миколка:

– Ну й, ну й…- та й устав.

– Що? – учитель до нього.

– Н… не знаю… гарно… Я б день і ніч грав…

– Учись, – гратимеш.

– Гратиму?.. І я гратиму? Ну й… – глянув навкруги, – ну й життя гарне!..

* * *

На другу осінь учитель перейшов у друге село. Одного дня, розпустивши школярів, він вернувся у свою хату, сів одпочити. Наступав холодний та сумний осінній вечір. Надворі негода, дощ, а в хаті в учителя тепло й привітно. Книжки рядками стоять на поличках, на столі ясно горить лампа. Стомлений вчитель довго ходив по хаті, часами зупинявся коло вікна, прислухався, як гуде й завиває вітер, як дощ порощить44 по вікнах; далі сів за книжку, чита. Трохи згодом чує – щось грюкнуло у прихожій, забалакало. Одхиляє45 двері, аж коло порога старець46 сивий стоїть, руку простягає. Коло грубки хлопчик-поводир треться, теплого місця шукає, обірваний такий та труситься так. Придивляється вчитель до хлопчика… По знаку щось47: чубок кучерями, щічки кругленькі…

– Миколко, це ти?

– Я… – та скривився, скривився.

– Як це ти, що це?

– Та… та… їсти нічого, топить нічим, удягтися…

– Бідненький!..

– А батько… простудилися: ще розтавало, а в їх чоботи драні… ноги крутить…

– Так ти це…

– Були до хазяїна… найняли… так я… не здужаю… аж захворів був… Так мене в поводаторі48 це…

Двері в світлицю одхилені були. Стіл видно було, розгорнуту книжку, скрипку, картини… Глянув Миколка… заплакав…

1 Нівроку йому – щоб не зурочити. 2 Загадати – тут: дати завдання. 3 Насипати (борщу) – тут: налити. 4 Воня, воняє – смердить. 5 Не пожене ніяк – тут: не може з’їсти. 6 Удягся – тут: одягнувся. 7 За печінки тягне – їсти хочеться. 8 Деркач – стертий старий віник. 9 Зодів – тут: одяг взуття. 10 Моняти – тут: м’яти, оглядати з усіх боків. 11 Пика – обличчя. 12 Піл – дерев’яний поміст для спання. 13 Підбори – дерев’яні чи шкіряні набійки на підошві взуття.14 Дух притаїти не дихати. 15 В чортового батька, лайливе – десь, невідомо де. 16 Упослі – тут: пізніше. 17 Засіп (від засопіти, засопти) – почав сопіти, видавати хриплі звуки. 18 Латка – шматок тканини чи шкіри, якою зашивають дірку на одязі чи взутті. 19 Бликнути – те саме, що блимнути – різко подивитися. 20 Щоб і нога (в школі) не була – щоб не йшов взагалі (до школи). 21 Ненарошне – ненавмисне, ненавмисно. 22 Старцюга – лайливе, зневажливе слово, те саме, що жебрак. 23 Хужий – тут: гірший. 24 Потріпувати – тут: нервувати, мучити. 25 Домелешся – тут: договоришся. 26 Досадно – сумно. 27 Останню сорочку стягнути (забрати) – все забрати. 28 Засвітили – тут: запалили в хатах світло. 29 Глушман – глуха людина. 30 Глуха тетеря – про глуху людину. 31 Цупати – тут: дорікати, докоряти, ганити. 32 Бух тебе до Чхурика – тут: віддам тебе у найми до Чхурика. 33 Кочерга – знаряддя для перемішування палива в печі. 34 Бо’йо’зна… – Бог його знає…35 Люстричество – тут: електрика. 36 Грюка – те саме, що грюкає, гримить (про грім). 37 Семінарія – середній духовний навчальний заклад. 38 У хторокласну – у “второкласну” (другокласну) школу. 39 Цяцькований – тут: розмальований, різнокольоровий. 40 Будка – накриття над лампою, абажур. 41 Діл – підлога, долівка. 42 Сахар – цукор. 43 Стакан – склянка. 44 Порощити (про вітер в дощем), періщити – бити, вдаряти дощем (снігом) по якійсь поверхні (наприклад, об шибку вікна). 45 Одхиляти – те саме, що одчиняти. 46 Старець – жебрак. 47 По знаку щось – тут: щось знайоме. 48 Поводатор, поводир – той, хто водить сліпого, показує дорогу.

Хто? Що? Коли? Чому? Як?

1. Де народився письменник Архип Тесленко? Які твори написав? Чому так рано пішов із життя? 2. Чи є щось спільного в біографії письменника із його оповіданням “Школяр”? 3. Які особливості мови оповідання “Школяр” вам запам’яталися? 4. Які часи зображені в оповіданні “Школяр”? Яким було життя дітей сільської бідноти? 5. Яким ви уявляєте школяра Миколку? Які риси його характеру ви можете назвати? (Знайдіть у тексті місця, що підтверджують вашу думку). 6. Яким учнем бу. Миколка. 7. За що батько побив Миколку? Як ви поясните вчинок батька? Чи можна вважат. Прокоп. поганою людиною? 8. А якою вам уявляється мама хлопчик. Миколк. Олена? Знайдіть у тексті слова і вирази, що стосуються матері. 9. Яку роль відіграв учитель в житті хлопчика?

10. Чому Миколка не міг ходити до школи і став поводирем? 11. Ким мріяв стати Миколка? Чому його мрії не здійснились?

ВПРАВИ і ЗАВДАННЯ

I. Скажіть, яке значення мають пестливі слова: сумирненький, соромливенький, млявенький, чорнобривенький, білолиценький, круглесенький, невеличкий? З якою метою вживає їх письменник?

II. Чому письменник використовує на початку оповідання “Школяр” займенник воно, як-от: “Воно й училось, нівроку йому. Страх яке до книжки було: чита, одно чита… Ну й любило це!”? Яке ставлення до образ. Миколк. передає письменник?

ІІІ. Вставте на місці крапок пропущені дієслова.

– Та я ж не знаю, – мати (…) йому.

– От лихо, – каже, – хліба на денці тільки (…).

Миколка (…) своє – Та, мамо, що їсти?

Миколка (…) по горшках: і в той заглянув, і в цей…

… Та деркачем його (…), деркачем.

В найми (…) з душею своєю!

Батько (…) з рук у нього (чоботи), подививсь та (…) по пиці його, по пиці (…) халявами.

– Ану сюди (…) книги!.. Багато вивчив уже?

На вікнах (…) квітки… На стінах (…) картини.

Ні олійки, ні квасолинки (…) в ньому (у борщі).

IV. Запишіть форми дієслів повністю.

Зразок : дріма – дрімає (від дрімати); чита – читає (від читати). Дріма, чита, кліпа очима, хова (чобіт), зна, грюка, пита.

V. Утворіть звичайні форми іменників від зменшено-пестливих форм.

Зразок: Миколка – Микола, школярик – школяр, носок – ніс, щічки – щоки.

Чубок, гіллячко, сонечко, мережечки, квіточка, щічка, олійка, квасолька, стільчик, денце, синочок.

VI. Які емоції та почуття передають у тексті вигуки?

– От лихо, каже, – хліба на денці тільки. Мм… дірки скрізь (про чоботи). Хе хе… учитель дали (чоботи). Хм хм…то “О”.

VII. Зверніть увагу на розділові знаки (вживання трьох крапок), що виражають схвильоване мовлення. Який внутрішній стан передають ці речення (радість, захоплення, страх, переживання, хвилювання) ?

1. – А як ось тут гарно!.. Гіллячко… сонечко в дірочки… мережечки.., Ну й гарно!

2. – Чого, що таке? – вчитель йому.

– Б…били.

– За віщо?

– За… за… – та й не доказало за плачем,

3. – Миколко, це ти?

– Я… – та скривився, скривився.

– Як це ти, що це?

– Та… та… їсти нічого, топить нічим, удягтися…

– Бідненький!




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Related posts:

  1. Архип Тесленко – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Народився Архип Тесленко 2 березня 1882 року в селі Харківцях на Полтавщині в сім’ї селянина-бідняка. З десяти дітей в сім’ї вижило тільки двоє – Архип і його брат Ярема. Допитливий і здібний Архип рано навчився читати. Коли йому було десять років, його віддали до школи. Навчався у Харкові. Працював у нотаріальній конторі, на телеграфі. Архип […]...

  2. Роль вчителя в житті Миколки (за оповіданням “Школяр”) – ІІІ варіант – АРХИП ТЕСЛЕНКО В творі Архипа Тесленка “Школяр” розповідається про долю хлопчика Миколки. В бідній селянській родині він найстарший, і є ще кілька малих дітей. Батьки у нього неграмотні. Автор з симпатією змальовує хлопчика: “Такий школярик гарнесенький був: сумирненький, сором”язливенький, млявенький, як дівчинка”. Хлопчику дуже подобалось вчитися, він був допитливим і жадібним до знань. Учителю подобався Миколка, його […]...

  3. Роль вчителя в житті Миколки (за оповіданням “Школяр”) – ІІ варіант – АРХИП ТЕСЛЕНКО Оповідання “Школяр” розповідає, як хлопчик Миколка дуже хотів вчитися, але через страшенні злидні навчання було покинуто. Бажання вчитися збудив в Миколці його шкільний вчитель. Він завжди був дуже добрий до нього, дохідливо пояснював йому предмети, намагався підтримати матеріально. В оповіданні вчитель постає як людина благородна, яка усвідомлює свій обов’язок у суспільстві. Якби вчитель не перейшов […]...

  4. Роль вчителя в житті Миколки (за оповіданням “Школяр”) – І варіант – АРХИП ТЕСЛЕНКО Справді говорять: “Злидні родять незгоди”. Так сталося і в родині Миколки. Через нестатки хлопчику прийшлося кинути навчання і стати поводирем старця: “… коло порога старець сивий стоїть, руку простягає. Коло грубки хлопчик-поводир треться, теплого місця шукає, обірваний такий та труситься так. Придивляється вчитель до хлопчика… По знаку щось: чубок кучерями, щічки кругленькі…” Так, це був […]...

  5. ЛІТЕРАТУРНИЙ ПОРТРЕТ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Літературний портрет – це опис зовнішності дійової особи в художньому творі. Читаючи, наприклад, оповідання Архипа Тесленка “Школяр”, ми звертаємо увагу на опис зовнішності хлопчика Миколки: “Миколка, Прокопів хлопчик, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка. Та ще такий чорнобривенький, білолиценький, носок невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями”. Літературний портрет дає змогу читачам […]...

  6. НА ВЕЛИКДЕНЬ, НА СОЛОМІ – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ – Тарас Шевченко На Великдень, на соломі Проти сонця, діти Грались собі крашанками Та й стали хвалитись Обновами. Том. . святам З лиштвою пошили Сорочечку. А тій стьожку, Тій стрічку купили. Кому шапочку смушеву, Чобітки шкапові, Кому свитку. Одна тілько Сидить без обнови Сиріточка, рученята Сховавши в рукава. – Мені мати куповала. – Мені батько справив. – А […]...

  7. ІВАН ФРАНКО – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Івана Франка називають розумом і серцем українського народу, українським Каменярем. Народився Іван Франко 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині (тепер Львівська область). Його батько був ковалем. У кузні завжди збиралося багато людей. Вони розповідали різні історії про своє життя, які так любив Слухати маленький Ясь – у майбутньому великий український […]...

  8. ЗВЕРТАННЯ – Дмитро Білоус – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Скільки є в нас, любі друзі, Для звертання ніжних слів – І до тата, й до матусі, До бабусь і дідусів! І татусю, й мамцю, й нене, І дідусю, й бабцю теж, Миле, ніжне, сокровенне – Як ще кращ. назовеш? А Федько звертання творить Так, що душу виверта: Замість “мамо” – “ма” говорить, Замість “тату” […]...

  9. СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ – Тарас Шевченко Тарас Шевченко (1814-1861) Кожен народ має своїх генїїв. Таким генієм для українського народу є Тарас Шевченко. Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринцях на Черкащині у сім’ї селянина-кріпака. Рано залишився Тарас сиротою. Коли йому було дев’ять років, померла мама, а коли виповнилося одинадцять – помер батько. З дитячих років Тарас служив у […]...

  10. Миколка-школяр (за оповіданням А. Тесленка “Школяр”) У своєму творі письменник зобразив життя сільської бідної родини. Герой оповідання Миколка – добрий і ніжний, як те сонечко: “сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка”. Його душа завжди поривалася до краси і знань. Він любив природу, не міг байдуже пройти повз квіточку. І все його цікавило: “і про те, як і дощ, як і сніг”. І […]...

  11. СОН – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ – Тарас Шевченко На панщині1 пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє2 кричало У холодочку за снопом, Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться їй той син Іван І уродливий3, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній4, бачиться, бо й сам Уже не панський, а […]...

  12. ХЛІБ І СЛОВО – Дмитро Білоус – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ У стінах храмів і колиб1 Сіяє нам святково, Як сонце, випечений хліб І виплекане слово2. І люблять люди з давнини, Як сонце незагасне, І свій духмяний хліб ясний, І рідне слово красне8. Бо як запахне людям хліб, Їм тихо дзвонить колос, І золотом сіяє сніп Під жайворона голос. І, мабуть, тому кожну мить Бешкетнику-харцизі Їх […]...

  13. Володимир Винниченко – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Володимир Винниченко народився 21 липня 1880 р. в с. Великий Кут на Херсонщині у селянській родині. Нестатки не дозволили йому закінчити гімназію, але завдяки великій працелюбності і наполегливості він екстерном складає іспити за середню школу і стає студентом юридичного факультету Київського університету. Бурхливі політичні події початку XX століття не могли не вплинути на В. Винниченка, […]...

  14. Леся Українка – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Справжнє ім’я та прізвище поетеси Лесі Українки – Лариса Косач. В одному з віршів письменниця написала: “Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає”. У серці її завжди була Україна, тому й себе поетеса назвала Українкою. Народилася Леся Українка у місті Новоград-Волинському 25 лютого 1871 року. Мати Лесі […]...

  15. ФЕДЬКО-ХАЛАМИДНИК – Володимир Винниченко – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Це був чистий розбишака-халамидник. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся н. Федька. там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму “закадишному” другові2; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти – граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж неодмінно, щоб […]...

  16. ВЕЧІРНЯ ГОДИНА – Леся Українка – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Уже скотилося із кеба сонце, Заглянув місяць в моє віконце. Вже засвітилися у небі зорі, Усе заснуло, заснуло й горе. Вийду в садочок та погуляю, При місяченьку та й заспіваю. Як же тут гарно, як же тут тихо, – В таку годину забудеш про лихо! Кругом садочки, біленькі хати, І соловейка в гаю чувати. Ой, […]...

  17. ПОРІВНЯННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Порівняння – це художній засіб, за допомогою якого один предмет зіставляється з іншим, чимось на нього схожим. Порівнювані предмети мають спільну чи подібну ознаку. Наприклад зі снігом у тексті оповідання “Ялинка” пов’язані такі порівняння: … розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатертиною (за ознакою білого кольору сніг порівнюється з білою скатертиною); …Під деревами, на білому, […]...

  18. ВЕЧОРИ, ЯК СИВІ КОТИКИ – Андрій Малишко – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Вечори, як сиві котики, В нас ночують у дворі, З ними вітру теплі дотики, Промінь синьої зорі. Перший бавиться з дитиною: – Люлі, спи, мале, пора, – Другий ходить за долиною, Ясні проліски збира. Третій вечір в кузні дзенькає, Лемеші кує, мов жар, Доки шаблею тоненькою Місяць виблисне, звіздар. І тоді вони посходяться, В хаті […]...

  19. ГРИЦЕВА ШКІЛЬНА НАУКА – ІВАН ФРАНКО – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ І Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку1 відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць. Він, як звичайно, встав рано, поснідав, поплакав трохи, почухався, взяв прут і, підскакуючи, погнав гуси з обори2 на пасовисько. Старий білий гусак, […]...

  20. Михайло Коцюбинський – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 року у місті Вінниця в сім’ї службовця. Хлопчик зростав у дружній родині, був улюбленцем сім’ї, в якій було шестеро дітей. Михайлик спочатку навчався вдома, згодом вступив відразу до третього класу початкової школи. Навчався дуже добре. Любив народні пісні, сам їх записував, з братами і сестрами ставив вистави. Закінчив Шаргородське […]...

  21. ОПИС-ПЕЙЗАЖ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Опис-пейзаж – це зображення в художньому творі картин природи, краєвидів, різних природних явищ. Через описи-пейзажі читачі краще уявляють місце подій, умови проживання дійових осіб. Пейзажі часто допомагають письменникові розкрити душевні переживання персонажів. Картини природи (пейзажі) часто розпочинають опис подій, хоч можуть використовуватися і всередині твору. Михайло Коцюбинський – прекрасний майстер пейзажу. Наприклад, в оповіданні “Ялинка” […]...

  22. Яків Качура – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Народився Яків Качура у селянській родині на Вінниччині. Сімнадцятилітнім юнаком пішов на фронт. Згодом навчався у Київському інституті народної освіти, працював секретарем редакції журналу. Тоді ж почав друкувати власні твори, видав близько трьох десятків книжок, серед них збірку оповідань, повісті та романи. Під час Другої світової війни Яків Качура працював фронтовим кореспондентом. В одному з […]...

  23. І ДОСІ СНИТЬСЯ – ПІД ГОРОЮ – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ – Тарас Шевченко І досі сниться: під горою, Меж вербами та над водою, Біленька хаточка. Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча. І досі сниться: вийшла з хати Веселая, сміючись, мати, Цілує діда і дитя, Аж тричі весело цілує, Прийма на руки, і годує, І спать несе. А дід […]...

  24. ІВАН БОГУН – Яків Качура – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Весна 1648 року була тривожна. Знову по всій Україні палахкотів гнів народний. Дрижали в смертельній небезпеці, за стінами своїх замків, бундючні пани. І не одна шляхетна панна, ридаючи, ламала безнадійно руки, бо не знала, що їй судилося завтра. Народний клич – “Смерть польській шляхті!” – як грізний привид стояв перед кожним паном, проникав за товсті […]...

  25. ВЧИТЕЛЬКА – Андрій Малишко – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Сонечко встає, і в росі трава1, Біля школи в нас зацвітають віти. Вчителько моя, зоре світова, Де тебе питать? Де тебе зустріти? На столі лежать зошитки малі, І роботи час проганяє втому. І летять-летять в небі журавлі, І дзвенить дзвінок Хлопчику малому. Скільки підросло й полетіло нас В молодій весні, в колосистім полі, А у […]...

  26. ПРОЗОВА – ВІРШОВАНА МОВА – РИМА – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Художні твори можуть бути прозові (написані прозою) та віршовані (написані віршами, віршованою мовою). Наприклад: Прозова мова Хлопчик і дівчинка, жартуючи, Погнали ягнята до води. Коли Хлопчик поглянув на ягнята, то Зрозумів, що вони були чужими. Коли він обернувся на хати, то так Само зрозумів, що в нього не було своєї хати. Віршована мова І ми, […]...

  27. СПІВЕЦЬ – Леся Українка – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Пишно займались багрянії зорі Колись навесні, Любо лилися в пташиному хорі Пісні голосні; Грала промінням, ясним самоцвітом Порання роса, І усміхалась весняним привітом Натури краса. Гордо палала троянда розкішна, Найкраща з квіток, – Барвою й пахом вродливиця пишна Красила садок. А соловейко троянді вродливій Так любо співав, Голосом дивним співець чарівливий Садки розвивав; Слав до […]...

  28. МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ – Тарас Шевченко Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога… Уже покликали до паю1, А я собі у бур’яні Молюся Богу… І не знаю, Чого маленькому мені Тоді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо, і село, […]...

  29. ЗОРЯНЕ НЕБО – Леся Українка – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Зорі, очі весняної ночі! Зорі, темряви погляди ясні! То лагідні, як очі дівочі, То палкії, мов світла прекрасні. Різно дивляться яснії зорі, Кожна зірка інакше сіяє,- В кого серце у тузі та горі, Той виразно по зорях читає. Одна зірка палає, мов пломінь, Білі хмарки круг неї, мов гори, Не до нас посила вона промінь, […]...

  30. РАНОК У ЛІСІ – Михайло Коцюбинський – ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ЧИТАННЯ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… А з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає […]...

  31. МОВА АВТОРА ТА МОВА ДІЙОВИХ ОСІБ – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ У казках і оповіданнях письменники описують події, розповідають про героїв (персонажів), про їх вчинки, настрої та почуття. Така мова називається авторською, або мовою автора. Крім того, у тексті виділяються діалоги, які якнайточніше (дослівно) передають розмови, висловлювання двох дійових осіб (персонажів). У мові персонажів можуть вживатися ненормативні слова – розмовні, діалектні тощо. Мова дійових осіб і […]...

  32. Любов до ближнього – АРХИП ТЕСЛЕНКО Дiло в Києвi було. Надворi смеркало. Захiд жеврiв. Де-де займалися зорi, зимнi зорi, яскравi такi. Стояв лютий мороз, дув вiтер. Нiчлiг тiльки що одперли. Босячня в мережаному убраннi, в чоботях з душниками, з синiми носами, як той рiй, так i сунула в дверi. Пiшла робота: так i полiзли по нарах. Я й собi. Свиту з […]...

  33. Архип Юхимович Тесленко (1882 – 1911) Архип Тесленко Архип Тесленко – одна з найтрагічніших постатей в українській літературі. І не лише тому, що безперестану борсався в тенетах бідняцького глухого села, поневірявся по судах, етапах, тюрмах, засланнях, захворів на туберкульоз, – і прожив коротке життя: усього-то 29 років. А ще й тому, що в силу багатьох об’єктивних і суб’єктивних […]...

  34. ІЗ КОРЕНЯ НАРОДНОГО Архип Тесленко Худорляве обличчя з великим лобом, що вгорі трохи прикритий пасмом темного волосся. Широко посаджені глибокі очі, в яких задума, розум і трохи суму переплелися з відкритою добротою. Пухнасті вуса над голеним підборіддям, мов два пташині крила перед змахом, спустилися кінцями вниз. А одяг якнайскромніший – чорна сорочка із стоячим комірцем, застібнутим збоку, поверх якийсь шкарубкий […]...

  35. СТРАЧЕНЕ ЖИТТЯ – Архип Тесленко Повiсть У селi Вербiвцi живе чоловiк iз жiнкою, може, хто знає, Михайло Панасенко. Такий вiн iз себе: височенький, сухорлявенький. Богомiльний там вiн такий. Як зачув дзвiн, так вiн i в церквi тобi. За парубоцтва служив у хазяїна грамотного, грамоти вивчивсь: читає письмо святе, житiя. Жiнка в його нижченька за його, тiльки огряднiша якась, Палажкою звуть. […]...

  36. Архип Тисленко Крізь терни Архип Тесленко – одна з найтрагічніших постатей в українській літературі. І не лише тому, що безперестану борсався в тенетах бідняцького глухого села, поневірявся по судах, етапах, тюрмах, засланнях, захворів на туберкульоз, – і прожив коротке життя: усього-то 29 років. А ще й тому, що в силу багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин письменник обрав […]...

  37. Життя і творчість Архипа Тесленко (2. ІІІ. 1882 – 28. VІ. 1911) КРІЗЬ ТЕРНИ Архип Тесленко – одна з найтрагічніших постатей в українській літературі. І не лише тому, що безперестану борсався в тенетах бідняцького глухого села, поневірявся по судах, етапах, тюрмах, засланнях, захворів на туберкульоз, – і прожив коротке життя: усього-то 29 років. А ще й тому, що в силу […]...

  38. Слово матері – святе (за повістю “Слово матері”) – ІI варіант – 8 клас – БОРИС АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ Мати… Чи є у світі найрідніша людина? Вона дала тобі життя, навчила говорити. Вона переживала з тобою болі, раділа твоїм перемогам. Її мудрі поради завжди допомагали тобі. Мати Івана Сметани, помираючи, залишила синові свою останню пораду: “З панами, сину, не водися”. Та Іван ще не був готовий сприйняти слова матері. Згадка про те, що він […]...

  39. Колесо – ОЛЕКСАНДР ТЕСЛЕНКО “…МОжливо, це все мені просто привиджується. Я марю? Можливо. Я сам нічого не бачив. Я собі це так уявляю. І я сам собі не вірю. Не хочу вірити…” Була третя година ночі. Двадцять хвилин на четверту по Миколиному годиннику, але він у нього завжди поспішав. Тої ночі вій чомусь не міг заснути. Просто лежав із […]...

  40. О слово рідне! Орле скутий!… – Олександр Олесь (1878-1944) – Образне слово поетичного модернізму * * * О слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх, Дітьми безпам’ятно забутий. О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев… О слово! будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним. […]...

ШКОЛЯР – Архип Тесленко – СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ
«
»