Життя і творчість Чехова
“Чехов був незрівнянний художник… художник життя” (Л. М. Толстой)
А. П. Чехов – письменник, творчість якого припадає на рубіж XIX і XX століть, що визначає своєрідність його творів: вони поєднують в собі риси обох часових пластів. Створюється відчуття, що Чеховим закінчується одна епоха і починається інша. З усіх літераторів нового часу Лев Толстой тільки в Чехові побачив серйозного суперника – автора, який робив щось безумовно нове і безумовно важливе. Необхідно сказати про те, що і Чехов у свою чергу ставився до Толстому не менш серйозно. Однак, з іншого боку, відомо багато негативних висловлювань письменників один про одного. Так, Толстой завжди засуджував Чехова за відсутність будь-якої етичної програми, а Чехов Толстого – за моралізаторство, проповіді в багатьох його творах, етичний пафос – надмірний, з точки зору Чехова. Центральним моментом, таким чином, стає ставлення до життя і людині, зображенню їх непростих взаємин. Чехов зміг абсолютно по-іншому, ніж це було в класичних творах російської літератури до нього, підійти до зображення життя, стати художником життя як такого.
Чеховські оповідання та повісті не піддаються прямолінійним тлумаченню, чинять опір “залізному аршину” шаблонних схем і канонічних поглядів. Герой повісті “Три року” Костя Кочовий самовпевнено каже: “… Ті ж романи, де ах та ох, та вона його полюбила, а він її розлюбив, – такі твори, кажу я, нікчемні й чорт їх забирай”. Однак настільки зневажливо запропонована фабула якраз і лежить в основі цієї повісті, де гірко “розминулися” почуття Олексія Лаптєва та Юлії. “Вона його полюбила”, коли він, стомлений свідомістю, що Юлія вийшла за нього лише тому, що нудьгувала життям з батьком, “її розлюбив”. “Нікчемна” фабула, втілена в долях конкретних персонажів, неповторно перетворює “вічний” сюжет.
Спадкоємець багатющої купецької сім’ї, Лаптєв глибоко нещасний. Він і його брат – такі ж раби “справи”, як і безправні прикажчики та інші службовці їхнього підприємства. І виходу з тяжкого кола не знаходиться, хоча об’єктивних причин для туги Лаптєва, що не склалася в результаті долі Юлії абсолютно ніяких немає – вони обидва розумні і тонко відчувають люди, цілком благополучні – і в соціальному плані в тому числі. Так, замість любовної ідилії з благополучним кінцем формується повна драматизму повість. Власне, чому? Тому що ніяких зовнішніх причин для щастя або, навпаки, нещастя Чехов не привносить в створюваний ним сюжет. Розповідь виявляється максимально наближений до реального життя, в якій щастя, розуміння між людьми і благополучні фінали – явища вкрай рідкісні і, за великим рахунком, випадкові. Розповідь дуже схожий з життям, і саме тому Чехів не виявляє тут ніяких підстав для виведення будь-якої моралі – вона надто далека і непридатна до життя, що не підкоряється зовнішнім законам, що нав’язуються їй з боку.
У самих звичайних, пересічних і приземлених людей в оповіданнях Чехова можуть виявитися раптово величезний потенціал і багатий внутрішній світ. Так відбувається в оповіданні “Душка”. Героїня простодушно вторить і навіть, на перший погляд, бездумно вторить всім висловлювань кожного свого нового обранця. Вона стверджує, що немає нічого важливішого і значніше театру, будучи заміжньою за утримувачем розважального закладу, де ставили вистави. Ставши дружиною керуючого лісовим складом, домосіда за характером, вона дивується: “У театрах цих чого хорошого?” Вона здається порожньою формою, яка може прийняти абсолютно будь-який зміст, який на неї саму ніяк не вплине. Однак у фіналі оповідання вона безмежно прив’язана до чужій дитині, який виявляється зовсім не потрібен своїм власним батькам, і багато в чому заміняє йому мати. Таким чином, це аж ніяк не порожня форма, героїня здатна на справді глибоку і щиру прихильність і турботу до іншої людини – навіть не рідного їй.
Але дуже часто в оповіданнях Чехова відбуваються зміни людини зовсім в іншу сторону – теж ніяк не мотивовані зовнішніми причинами. Так, щастя Нікітіна з Машею Шелестова в оповіданні “Учитель словесності” поступово змінюється тугою і нудьгою. Мріяв про любов доктор Старцев, не отримавши взаємності у своїй любові до поверхневої і егоцентричної дівчині, входить у смак накопичення, стає грубий з хворими, які навіть перестають бути людьми в його очах, вбиває час за картковою грою. Під час другої зустрічі з колишньою коханою в ньому раптово прокидається той, інший Старцев, але відродження не відбувається: герої розходяться назавжди, а зміни, що відбулися в Старцева, який вже перетворився на Іонич, виявляються фатальними для його особистості. Але часто Чехов не поспішає давати однозначну оцінку своїм персонажам, вгадуючи в них якісь інші можливості, нехай і далеко не завжди реалізуються. Так, Нікітіну “пристрасно, до туги” захотілося якийсь інший життя.
Разюча зміна відбувається в самовдоволеному Гурова після зустрічі з Ганною Сергіївною (“Дама з собачкою”): життя, здавалося, вже була для нього безнадійно прожитого. Крім того, герой думав, що він знає про свою курортної знайомої, як і про будь-якій жінці, абсолютно все. Єдине, що йому залишалося, – це безнадійна нудьга. Однак випадкова зустріч з жінкою, яку він раптово полюбив, перевертає і його життя, і його уявлення про неї. Зустрівши Ганну Сергіївну на курорті, Гуров розглядає її як одну з багатьох – вона ж виявляється єдиною, і замість курортного роману, на який він розраховував, герой зустрічає свою справжню любов.
Персонаж оповідання “Скрипка Ротшильда” трунар Яків після смерті дружини зовсім по-іншому починає дивитися на перш цілком займали його матеріальні питання. І раптово відкриваються прості, але приголомшливі істини. Примітно те, що цього прозріння також могло і не статися – відповідно до абсолютно непередбачуваною сутністю самого життя.
Людина в оповіданнях Чехова проявляє себе з різних сторін: він може бути піднесеним, духовним і не розуміючим найелементарніших істин про себе, здатним до разючих внутрішніх змін і духовному зростанню, але водночас і до повної деградації. До одного тільки Чехов ставився з непримиренною і неприхованою ворожнечею – до спрощених геометричним формулами, в які занадто прямолінійні люди часто намагаються вписати все життя і майбутнє, але за якими насправді ховаються незрілість і абсолютне нерозуміння життя. Саме тому Чехов зміг стати справжнім художником життя.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)