Сенс і критика твору “Про кохання” Чехова

Що ж хотів сказати Чехов розповіддю “Про кохання”? Ідея чеховської думки полягає у викритті людських слабкостей, які не дозволяють герою самому слідувати за голосом серця. Автор показує людей, чия воля скута зовнішніми обставинами, але сама людина може бути досить сильним, щоб подолати загальноприйняті норми і пожертвувати хорошим становищем в суспільстві. Головні герої ж, навпаки, виявляються слабкими і слідують загальноприйнятої моралі.

Основна думка, закладена Чеховим, розкриває ідею про те, як людина може вбити високе, світле почуття, слідуючи суспільним законам. Доброчесність не гарантує щастя, а щастя може здатися лише примарним відчуттям любові і піти, не залишивши й сліду. Письменник, показуючи представників суспільства кінця 19 століття, виносить вирок самому укладу суспільного ладу, який не дозволяє людям виявляти своїх бажань навіть в такому особистому і глибокому дослідженні, як любов.

Висновок

Про що змушує задуматися твір А. П. Чехова? Невеликий розповідь виносить на поверхню проблеми недосяжності щастя, людські слабкості та філософію любові. Твір суперечливо, неоднозначно, як неоднозначні його персонажі. Двоїстість характерів і обставин змушує читача роздумувати над образами і діями героїв, даючи їм свою суб’єктивну оцінку.
Авторська позиція тут залишається непозначеному. Можна припустити, що слова автора вкладені в уста Альохіна, і тоді можна приблизно судити про ставлення А. П. Чехова до своїх персонажів. І все ж, фінал твору залишається відкритим, представляючи читачеві можливість підвести власний підсумок.

З точністю можна стверджувати про одне: “Про любов” – це розповідь-застереження читача про те, що любов ніяким законам підкорятися не може.

Критика

Сучасники Чехова по достоїнству оцінили останню частину трилогії.

А. Ізмайлов відзначав драматичну атмосферу твору, яка характерна для робіт Чехова кінця 1890-х років. Критик писав про те, що в творчості відомого письменника починається перелом, через який проходили всі найбільші літературні постаті 19 століття – Гоголь, Достоєвський, Лєсков, Толстой.

А. Богданович охарактеризував Павла як людини без “гордості, твердої волі і енергії”, який втратив дві чудові можливості в своєму житті – можливість слідувати своєму покликанню і бути щасливим з коханою жінкою.

А. Скабичевский бачив причину невдалого щастя в порожньому існування героїв. Життя без мети – ось головний кат футлярного людини, якими постають Павло Альохін і Ганна Олексіївна в оповіданні “Про любов”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Сенс і критика твору “Про кохання” Чехова