ЯЙЦЕ-РАЙЦЕ – НАРОДНІ КАЗКИ – СВІТ ФАНТАЗІЇ ТА МУДРОСТІ
(Скорочено)
Казка
… Іде стрілець, бачить, що орел сидить на дереві, як націлиться на нього. А той орел так просить його:
– Не бий мене, голубчику, я тобі в великій пригоді стану! Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:
– Візьми лучче мене та вигодуй, то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!
Стрілець ще наміривсь стріляти, утретє. Орел знов його почав просити:
– Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе – я тобі у великій пригоді стану!
Стрілець повірив йому: поліз, та зняв з дерева, та й несе його додому. А він йому каже:
– Принеси мене до своєї хати та годуй мене м’ясом доти, поки в мене крила повідростають.
Коли орел зміцнів, він сказав стрільцю:
– А тепер сідай на мене, та полетимо до моєї господи.
Прилітають до його батька, а орел йому каже:
– Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив й на вічі приведу.
Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть:
– Чи по волі, чи по неволі? Він їм:
– Добрий козак усе по волі ходить. Вони його стали питатися:
– Чи не бачив нашого сина? Бо вже як немає – четверте літо: десь пішов на війну та, мабуть, убили його там.
А він їм каже:
– Я бачив, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.
Батько орлів каже йому:
– Нащо ж воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей. Він каже:
– Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!
– Піди ж приводь, зараз тобі дамо!
Він уводить орла в хату. Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце і сказали:
– Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його і розіб’єш.
Він іде та йде, та так схотілось пити йому… Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розбив те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він затим скотом, то що з того боку піджене, на другий розійдеться… Кричить бідолаха – нічого сам не зробить! Коли це іде до нього змія й каже йому:
– Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те яйце?
А він їй каже:
– А що тобі дати? Вона йому каже:
– Даси те, що без тебе стало дома? А він каже:
– Дам!
Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки.
Поміркуй над прочитаним
1. Чому орел винагородив стрільця яйцем-райцем? У чому була його цінність? Прочитай про це в казці.
2. Передбач, як надалі розгортатимуться події. Перевір свої здогадки, прочитавши продовження казки.
Будь уважним до слова
Ялівка – корова, яка не дає приплоду.
Сажень – давня міра довжини, що дорівнювала 2,134 м.
Цебрина – велика дерев’яна посудина, що зовні нагадувала відро, яку використовують для різних господарських потреб.
Вернути – нестримно рухатися великою масою.
Збагачуй своє мовлення
Небіж – син брата або сестри.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:
– Це ж я тебе, сину, віддав змії!
Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
– Нема що робити, журбою не поможеш! Якось треба жити.
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів.
Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже:
– Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде! От він зараз і пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому каже:
– Зроби мені троє діл та й підеш собі додому, а як не зробиш, то я тебе з’їм!
А коло її хати був великий луг – скільки оком зглянути! Так вона йому каже:
– Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, і щоб там ізорав, і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав і щоб в ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і втім стовпі була зміїна дочка замурована. Він приходить сюди та й плаче.
А дочка його питається:
– Чого ти плачеш? А він каже:
– Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.
Вона його питалась:
– А що ж там?
Він їй і розказав. Вона йому каже:
– Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.
Він каже:
– Добре!
Вона йому каже:
– Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю.
От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить – на тім місці ореться, пшениця сіється…- до світу спекла паляницю, дала йому. Він приніс до змії в хату і поклав на столі.
Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг, тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже:
– Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і вдруге діло зробив! Та зараз йому й загадала:
– Щоб ти оту гору розкопав, і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали, й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається:
– Чого ти плачеш?
Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:
– Лягай спати, я це все пороблю.
А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються… Тільки прийшла та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змія встає та й дивиться, що все так ізроблено, як вона йому загадала.
Тоді загадує йому втретє:
– Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату.
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питається його:
– Що вона загадала? Він каже:
– Оце вже не жарти: хто його знає, як того золотого зайця зловити.
Вона каже йому:
– Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою, ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори – бери його: то золотий заєць!
Ото вона пішла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:
– А що, нічого не вилазило? А він каже:
– Ба, ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив.
А вона йому каже:
– А щоб тебе! Ото і є заєць! Ну, гляди ж, я ще раз піду; та як буде хто виходити й казатиме, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, а хапай його!
Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й питається того парубка:
– Чого ти, сину, тут шукаєш? А він їй каже:
– Золотого зайця. Вона йому каже:
– Де тут він узявся: тут його нема!
Сказала це та й пішла від нього. Коли це виходить та дівка та й питається його:
– А що, нема зайця? І ніщо з нори не виходило? Він каже:
– Ба, ні: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю, а я сказав, що золотого зайця. А вона каже: тут його немає, то я її й пустив.
Тоді вона каже:
– Чом ти не держав: ото ж заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і покладеш на стільці, тільки не віддавай змії у руки, бо як віддаси, то вона пізнає та розірве і тебе, і мене.
От вона так і зробила: перекинулась золотим зайцем, він узяв приніс того зайця, поклав його на стільці та й каже змії:
– Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас. Вона каже:
– Добре, йди! Він пішов.
А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за парубком. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Коли це змія побачила, що
То не заєць був, а її дочка, – давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла змія, а послала свого чоловіка. Змій біжить за ними: коли вони чують – аж стугонить земля… Тоді дівка каже:
– Оце вже за нами біжить! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом, та будеш стерегти мене. Та як буде питаться тебе, чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюди, то ти скажеш, що тоді, як ця пшениця сіялась.
Коли це змій летить та й питається того діда:
– Чи не бачив тут – не йшли парубок з дівкою? А він каже:
– Ба, йшли. Той питається:
– Давно ж вони йшли?
Дід:
– Тоді, як оця пшениця сіялась. Змій каже:
– Цю пшеницю вже пора косить, а їх учора не стало.
Та й вернувся назад. Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати.
Прилітає змій додому. Змія його питається:
– А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі? А він каже:
– Ба, ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питавсь: чи не бачив, тут не йшли парубок із дівчиною? А він каже: ішли тоді, як оця пшениця сіялась, але ж та пшениця така, що пора косити, – так я і вернувсь.
Тоді змія йому каже:
– Чом ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То вони самі! Біжи вдруге за ними, та щоб доконче розірвав!
Летить змій. Коли ті чують, що летить ізнов, аж земля реве, так дівка каже:
– Ей, летить ізнов! Зроблюся я монастирем, таким старим, от-от розвалиться, а ти – ченцем; та як буде він тебе питатися, чи не бачив таких-то – скажеш: “Бачив тоді, як оцей монастир будувався”.
Коли це летить змій та й питає того ченця:
– Чи не бачив – не йшли тут парубок і дівка? А він каже:
– Я бачив тоді, як оцей монастир роблено. А змій каже йому:
– їх учора не стало, а цей монастир уже годів сто, як роблено. Сказав це та й вернувся назад.
Приходить додому та й розказує змії:
– Бачив одного ченця, коло монастиря ходив; як я його питався, то він сказав, що бігли тоді, як оцей монастир роблено, але тому монастиреві уже років сто, а їх учора не стало.
Тоді вона йому каже:
– Чому ти не роздер того ченця і монастиря не розвалив, то ж вони! Тепер я сама побіжу!
Побігла.
Ото біжить… Коли ті чують – аж земля реве і гаряча. Дівчина тоді каже йому:
– Ей, отепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюсь рибою-окунем.
Зробила.
Прибігла змія та й каже до тієї річки:
– А що, втекли?
Перекинулась зараз щукою, давай гонитися за тією рибою: що хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пір’ям гострим до неї, то вона не візьме його. Гонилась, гонилась – так-таки не вловила та надумала всю воду з річки випити. Стала пити: пила-пила, напилась багато та й лопнула.
Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубкові, що був річкою:
– Тепер ми вже не біймось! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я поки наймусь у цім селі в кого-небудь.
Ото він прийшов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: “Як же мені не поздоровкаться з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене”. Поцілував і дитину дядькову. Як поцілував, так і забув за ту дівку.
Ото побув півроку та задумав жениться. Йому нарадили одну гарну дівку, щоб він її брав; він за ту й забув, що його врятувала від змії, з іншою заручився.
От перед весіллям, увечері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали і ту дівку, що він з нею втікав, – хоч її й ніхто не знав, що воно за дівка. Стали бгати шишки; та дівка зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу, а вони стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:
– А ти забувсь, як я за тебе луг викорчовувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс?
А голуб каже:
– Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
– А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала і туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки?
А він каже:
– Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
– Ати забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й мене забув? А голуб каже:
– Забув, забув!
Тоді парубок згадав за ту дівку, – за цю-таки саму, що голуби поробила, та ту покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.
Поміркуй над прочитаним
1. Визнач найголовніші події казки та намалюй в робочому зошиті “карту розуму”.
2. Перекажи прочитану частину казки стисло – чотирма-п’ятьма реченнями.
3. Які випробування мав пройти парубок у Змії? Що із завдань він міг виконати, а які були нереальними? Поясни свою думку.
4. Які риси характеру виявив парубок, коли Змія задавала йому завдання? Наведи приклади на підтвердження своїх міркувань.
5. Як поводилися парубок і дівчина в епізодах погоні за ними? Завдяки чому змогли вони уникнути загибелі?
6. З останнього речення казки ти дізнаєшся, що порубок після всіх пригод живе добре. Як ти думаєш, чи заслужив він бути щасливим? Свою відповідь обгрунтуй.
7. До якого виду казок належить твір “Яйце-райце”? Свою відповідь обгрунтуй.
8. Хто в казці уособлює сили добра, а хто – зла?
Комора – окрема будівля для зберігання зерна.
Байдак – річкове плоскодонне однощоглове дерев’яне судно. У XVII-XVIII ст. ними користувалися для перевезення вантажів по річках.
Бгати шишки – випікати спеціальні весільні булочки.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)