БІЛГОРОДСЬКИЙ КИСІЛЬ – НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ – СВІТ ФАНТАЗІЇ, МУДРОСТІ
Народний переказ – це усне оповідання про визначні історичні події та їх героїв. За змістом перекази близькі до легенд, проте в них значно менше (а іноді й немає) фантастичних елементів і більше фактичних подій, достовірності.
У переказах народ наділяв своїх улюбленців богатирською силою, непереможністю, а ця ознака більше властива казкам і легендам. Мабуть, найбільше до наших днів дійшло переказів про славних запорожців, адже вони вважалися прикладом лицарства, відваги й патріотизму.
Народні перекази бувають як сумні за змістом (наприклад, про смерть козака), так і жартівливі. У них відтворено мрії українців про справедливість, перемогу добра над злом.
БІЛГОРОДСЬКИЙ КИСІЛЬ
Володимир пішов до Новгорода з воїнами для боротьби проти печенігів1, бо йшла невпинно велика війна. У цей час печеніги довідалися, що князя немає, прийшли й оточили Білгород. І не давали вони вибратися з города2, і настав голод великий у городі, і не міг Володимир допомогти, бо ж не було в нього воїнів, а печенігів було сила-силенна. І затягнулась облога города, і був голод великий. І скликали віче3 в городі й вирішили:
– Це вже підходить смерть від голоду, а від князя допомоги немає. То чи краще нам помирати? Здамося печенігам: когось залишать живим, а кого й умертвлять; адже помираємо з голоду.
А один старець, який не був на вічі тому, і запитує:
– Заради чого було віче?
1 Печеніги – тюркські кочові племена, які в середині ІХ ст. осіли в причорноморських степах.
2 Город – місто.
3 Віче – народні збори.
І люди повідали йому, що завтра хочуть усі здатися печенігам. Се почувши, послав він за старійшинами городськими і сказав їм:
– Чув я, що ви хочете здатися печенігам.
Вони ж сказали:
– Не витерплять люди голоду.
Тоді він і каже їм:
– Послухайте мене, не здавайтеся ще днів три, а що я вам звелю, – зробіть.
І вони пообіцяли послухати.
І сказав їм старець:
– Зберіть по жмені вівса, або пшениці, або висівок. – І вони, радо пішовши, зібрали.
І звелів тоді жінкам зробити бовтанку, з якої варять кисіль, і наказав викопати колодязь, і поставити туди діжку, і налити в неї тієї бовтанки. І звелів старець викопати другий колодязь і поставити туди другу діжку, і звелів шукати меду. Вони ж, пішовши, узяли луб’янець1 меду, що був схований у князівській медуші. І загадав він його рідко розбавити водою й вилити в діжку другого колодязя. Уранці ж послати за печенігами.
Городяни ж, прийшовши до печенігів, сказали:
– Візьміть собі заложників наших, а ви підіть у город, щоб побачити, що діється в городі нашому.
Печеніги ж, зрадівши, подумали, що вони хочуть здатися, забрали в них заложників, а самі вибрали кращих мужів у родах і послали їх у город, нехай роздивляться, що там діється, приишли вони в город, і сказали їм люди:
1 Луб’янець – посудина з кори дерева.
– Пощо губите нас? Коли зможете перестояти нас? Хоч стійте й десять літ, то що ви можете нам зробити? Адже ми маємо їжу від землі. А якщо не вірите, то огляньте своїми очима.
І привели їх до колодязя, де ота бовтанка, і зачерпнули відром, налили в горшки й варили перед ними. А коли зварили кисіль, то, узявши їх, пішли з ними до другого колодязя, і зачерпнули сити1, і стали їсти спершу самі, а потім і печеніги. І здивувалися ті, і сказали:
– Не повірять наші князі, поки не поїдять самі.
Люди налили по корчазі2 бовтанки та сити з колодязів і подали печенігам.
Вони ж, прийшовши, розповіли про все це. І зваривши, їли князі печенізькі И дивувалися. Забравши ж заложників своїх, а тих пустивши, знялися з-під города і забралися геть.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)