ХІБА ВІД НІЧОГО ТАК ТІКАЮТЬ? – ОЛЕКСАНДР КОПИЛЕНКО – Українська література – Література для дітей

Погляньте, який кольористий стоїть ліс! Влітку він був зелений, а зараз осінь, і листя пожовкле. Ніби хтось пофарбував ліс у таку світло-жовту фарбу.

А підійдіть ближче: одне дерево жовтувате, інше темніше, а цей кущ прикрасив себе, бач, яким червоним листям!

Пішли хлоп’ятка в ліс гуляти. Весело бігати по м’якому й жовтому листю. Шелестить під ногами.

Біжить Василько, за ним Миколка, а потім ціла юрба.

– Погляньте, скільки шпаків сидить на деревах! – крикнув Миколка.

– Ой, багато! – перебив Василько. – Це в них осінні збори. Нарада… Збираються летіти у вирій, обговорюють, яким шляхом вирушати. От багато!

– Ходім зженемо! – крикнув хтось із дітей.

Шумно затріпотіли крила, засвистіли пташки. Чорна хмара піднялася над лісом і понеслася швидко в напрямку півдня. Шпаки полетіли від нас до весни.

– Прилітайте, ми вам нові шпаківні поставимо! – гукали їм услід діти. Та навряд чи шпаки їх чули – вони вже були далеко.

Довго гуляли діти в осінньому лісі. Холодне сонце почало ховатися за дерева. Тоді повернулися додому.

Майже вийшли на узлісся, коли Миколка своїми меткими очима щось помітив.

– Хлопці, під пеньком щось є, – показав він на старий трухлявий пеньок, під яким була нора, засипана листям і травичкою.

– Нічого там немає, – відповів Василько.

– А я кажу, є! Давай посперечаємось, – знову заявив Миколка. – Ось давайте розкопаємо цю нору. Може, цікаве щось знайдемо.

– Ну, давай розкопаємо. Мені не жалко. Тільки немає ж нічогісінько, – сказав Василько.

– Нічогісінько, нічогісінько… Сам ти нічогісінько не знаєш. Беріть ломаки й давайте копати, – запросив Миколка.

Діти швидко повиламували палиці й почали розкопувати нору. З’юрмилися навколо пенька, оточили його і розкопують.

Та копати їм довелося недовго. Бо там і нори не було, а просто яма…

Копнуло кілька душ, розрили листя і побачили – під пеньком лежав цілий клубок гадюк. Вони переплелися одна з одною так, що, мабуть, і розірвати їх було б важко. Тільки голівки їхні гадючі Стирчали зверху.

Як побачили хлопці стільки гадюк, перелякалися, покидали палиці й давай тікати скільки є духу. Аж на луках спинилися. Спинилися, відпочили. Миколка тоді тільки промовив;

– А ти казав – нічого немає. Хіба від нічого так тікають?

– Подивіться на нього, ніби він не тікав, – відповів Василько. – Ото так гадюк! Ніколи стільки не бачив.

– Що вони роблять? – спитав Миколка.

Але ніхто з товаришів йому на це не міг відповісти. Потім вони дізналися від мене, що то вужі зібралися гуртом зимувати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

ХІБА ВІД НІЧОГО ТАК ТІКАЮТЬ? – ОЛЕКСАНДР КОПИЛЕНКО – Українська література – Література для дітей