ЇДАЛЬНЯ НА ДЕРЕВІ – ОЛЕКСАНДР КОПИЛЕНКО – Українська література – Література для дітей
У дитячому садку в кімнаті на великому вікні висить клітка. А в клітці живе чижик. У нього зелені груди, аж жовті. І весь він хоч і сіренький, але підфарбований зеленим.
Чижик такий непосидячий і веселий. Він або співає, або лазить по дротинках. Ото причепиться лапками, повисне головою вниз і дивиться на дітей своїми бистрими-бистрими чорненькими очима, наче аж сміється. Мовляв, бач, як я вмію лазити, а ви ні!
Ну, куди там! Щоб хто-небудь зумів так лазити! Ось Боря вже на дерева в парку лазить, на паркан лазить, а так, як чижик, зроду не зуміє!
Коли тьотя Галя принесла чижика і всі діти неймовірно зраділи пташці, тьотя Галя сказала:
– Чижик поживе у нас до весни. А весною ми його випустимо.
– А чому? – спитала Ніна, бо вона завжди тільки те й знає, що запитує.
– А тому, – сказала тьотя Галя, – що незабаром випаде сніг і важко буде чижикові здобути собі їжу. А влітку пташкам тепло, багато комашок, і пташки знищують шкідливих мушок і черв’ячків. А взимку холодно і мушок немає.
Найменша дівчинка Майя сказала:
– Якби чижикові мама принесла калоші, пальто, шапку та рукавички, тоді б чижик не мерз. Правда?
Старші діти засміялись, і навіть тьотя Галя засміялась і погладила маленьку Майю по білявій голівці.
– Тьотю Галю, – проказала швидко Ніна, – а коли я залишатиму пташкам трохи хліба, трохи цукру, трохи супу і всього-всього потроху? Нехай собі зимою їдять. Можна?
– Аякже,”звичайно, можна, – сказала тьотя Галя.
– І я! І я! І я! – закричали всі діти. Бо всім же хочеться годувати пташок, щоб легше і веселіше жилося щигликам, синицям, чижикам, коноплянкам, снігурам, горобцям, які на зиму нікуди не хочуть від нас летіти.
– Тоді давайте зробимо інакше, – сказала тьотя Галя. – Знаєте як? Давайте зробимо на дереві їдальню для пташок.
Отут і почалася робота!
Тьотя Галя десь дістала кришку від дерев’яного ящика. А на цій кришці кругом був невеличкий кантик. Це треба для того, щоб вітер не здував з дошки насіння й крихт.
Після мертвої години пішли діти на прогулянку і будувати свою їдальню…
Майя питає тьотю Галю:
– Тьотю Галю, а скажіть, у пташок теж є мертва година?
Знову діти засміялися, а Майя тільки плечима знизала. Мовляв, чого ж вони сміються?
– Ні, Майєнько, немає у пташок мертвої години, – відповіла тьотя Галя.
– От щасливі вони, – тяжко зітхнула Майя. – Бо так багато цікавого в садку, а тут треба неодмінно по обіді лягати спати. Ніколи не встигнеш всього й зробити за день. Дні якісь такі коротесенькі!
Біля садка великий парк. Туди діти ходять гуляти.
Тьотя Галя приладнала на невисокому кущі дошку-їдальню. У Борі взяла крихти хліба, які він ніс, пшоно. У Ніни – конопляне насіння, що його любить їсти чижик… Все це вона висипала на дошку. Потім пішли гуляти по доріжках парку.
Але бистроока Ніна перша побачила і закричала:
– Дивіться, дивіться, вже обідають!
Діти спинилися, завмерли, затихли і здалеку спостерігали, як першим прилетів у свою їдальню горобець-молодець. Він сів на дошку і, сторожко озираючись на всі боки, почав швидко-швидко дзьобати насіння.
Ось уже й другий сів на гілку, теж озирається, ніби чекає своєї черги.
Потім скік – і опинився на дошці.
А тут невідомо звідки взялася синиця. Вона й секунди ніколи не сидить на місці!
Синиця перестрибувала з гілки на гілку, потім з розгону підлетіла до їдальні, вхопила якесь насіння і знову на гілку. Затиснувши лапкою насіння, синиця моторно розлущила його і з’їла. Тоді – стриб на дошку!
Але синиця страшенно задиркувата. Вона й тут не втрималася, засичала на горобця і цюкнула його дзьобом. А горобець не злякався. Він крильцем відмахнувся від задиркуватої синиці.
І вже знов злетіли інші пташки на обід, що їм влаштували діти.
А діти стояли мовчки і не зводили очей із своєї веселої їдальні.
Тільки Майя не витримала і тихо сказала:
– Обідають… От пташкам добре. їм не треба ні ложку тримати в руках, ні виделку, і суп у них з ложки не розливається…
Майя ще раз тяжко зітхнула.
А пташки обідали та дякували дітям, що влаштували їм на зиму таку багату і затишну їдальню…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)