ХАЙКУ – МАЦУО БАСЬО – 5 КЛАС
Хайку (хоку, хокку) – жанр традиційної японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка1, що складається з 17-ти складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу. Як самостійний жанр ця поезія, що мала тоді назву хоку, існує з XV ст., а сучасна назва (хайку) поширилась із XIX ст.
У XVII ст. Мацуо Басьо – один із найвідоміших представників хайку розробив основні формальні й естетичні принципи жанру.
Оригінальне японське хайку складається з 17-ти складів (хоча уже в Басьо зустрічаються відступи від норми складового змісту), записаних в один стовпчик. Особливими розділовими словами – кіредзі2 текст ділиться у відношенні 2 :1 – або на 5-му складі, або на 12 му. На заході хайку уособлюють собою тривірш складової і структури 5-7-5. Неримований.
Класичні хайку обов’язково будуються на співвіднесенні людини (автора), його внутрішнього світу, біографії з природою, причому природа повинна бути визначена відносно пори року.
1 Танка – найдавніший жанр японської поезії: неримований п’ятивірш, що складається з 31-го складу.
2Кіредзі – яп. “ріжуче слово”.
Розповідь найчастіше ведеться в теперішньому часі від першої особи: автор висловлює свої переживання, а читач повинен переживати те, що переживає автор.
Сказати багато кількома словами-знаками – головний принцип хайку. Тому у маленькому вірші кожне слово, кожен образ набувають особливого значення. Для хайку характерна символічність – мова почуттів.
Щоб осягнути усю глибину думки, висловленої автором, хайку прийнято перечитувати декілька разів.
На голій гілці
Самотній ворон тихо старіє.
Осінній вечір.
***
Холод, ніч, нудьга…
Чути плюскоти весла
Десь од берега.
***
Отакий я єсть:
Глянь на росяні дзвоники –
То й сніданок весь.
***
Пущу коня вбрід –
Полегесеньку впишусь
В літній краєвид.
***
На старім ставку
Жаба в воду плюснула –
Чули ви таку?
***
Гедзь на будяку:
Ти стривай, не клюй його,
Горобейчику!
Степу рівнява –
Ніде оку зачепитись.
Жайворон співа.
***
Я заріс, як щіть.
А худий який, блідий!
Весняні дощі…
Видиться мені:
Плаче з місяцем стара
В гірській глушині.
***
Вже й по маю – ах!
Птахи плачуть, а у риб
Сльози на очах.
***
Трава-мурава…
Узялася сном-марою
Слава бойова.
***
Тиша, мир і лад.
Десь там тоне межи скель
Цвіркотня цикад.
***
Осінь із дощем…
Навіть мавпа лісова
Вкрилась би плащем.
Окуні морські
Зуби щирять із полиць:
В лавці холодно…
Крук – немилий птах,
Але як милує зір
В ранішніх снігах!
***
Рушу, й раптом – хить!
Ухоплюсь за колосок…
Це розлуки мить.
***
Чистий водоспад…
З ярих сосен глиця в воду
Падає улад.
***
Хризантеми пах…
У кумирнях з прадавен
Темні лики Будд.
***
Довгий, довгий шлях –
І ніхто не йде навстріч,
Лиш осіння ніч…
***
Осінь-праосінь…
Як там живе сусіда?
Не знаю зовсім.
***
Мавпа зойкне – співчуття…
А як плаче в непогідь
Кинуте дитя?
Переклад М. Лукаша
Коментар
У хайку Басьо уяві читача залишено великий простір, автор закликає до співтворчості, до співпереживання. Разом з поетом читач може відчути сум, навіяний згасанням природи восени, чи розділити з ним глибоко особисте почуття самотності, може віддатися споглядальним настроям і відчути себе злитим і таємницями природи.
Поезія Басьо – не лише лірика природи; межі її рухливі, вона вміщає в себе увесь світ людей того часу, Можна сказати, що твори Басьо – літопис його життя. Значна частина віршів – плоди його роздумів у дорозі. Багато віршів присвячені померлим друзям. Є хайку, написані на випадок: у похвалу гостинному хазяїнові, на подяку за присланий подарунок, підписи до картин тощо. Головні герої його творів – поети, селяни, рибалки, мандрівники на дорогах, які розповідають про прості людські справи й почуття. У побутових картинках є добрий гумор, а не глузування, тепле співчуття до людей.
Кожне хайку Басьо мовби відкриває внутрішній зір, прихований у серці кожної людини, і тоді у малому вона зможе побачити велике.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)