Основні жанри східної поезії

“Схід – справа тонка”, як зазначив легендарний Сухов, але писати про східної поезії справа не просто тонке, а Найвитонченіше. Вся наша пестити і обласкана нашою думкою європейське життя, а, може, існування іноді здаються не вартими рядки хайку.

Коли мова заходить про східної поезії, відразу ж на думку спадають жанри японського вірша або китайського, але чомусь забувається, що східна поезія це не тільки класична японська “нерифмующейся”, а й цілий сонм класиків Близького Сходу. Як вірно сказав Омар Хайям, написавши начебто про наш час:

У цьому світі дурнів, негідників, торгашів
Вуха, мудрий, заткни, рот надійно заший,
Повіки щільно замруж – хоч трохи подумай
Про безпеку очей, мови і вух.

Тому, для збереження мови і вух при аналізі творчості Сходу потрібно говорити про єдність східної поезії, і об’єднувати доведеться не тільки складні в філософському і світоглядному відношенні китайську і японську поезію, а й життєрадісну младомусульманскую поезію Сааді і Фірдоусі, Омара Хайяма і Хафіза. Саме про цю поезії писав А. С. Пушкін: “Склад східний був для мене взірцем…”. І складність такого аналізу в зв’язку з цим зростає багаторазово.

Але основою, яка живить творчу в’язь східної поезії, все-таки залишається мудра і різноманітна класична японська поезія.

Народження багатьох віршованих жанрів японської поезії тривало не одне століття, то затухаючи, в основному, через розбіжності учнів основоположників, то знову спалахуючи іскристим полум’ям нових кумирів. Прийнято розділяти три основні періоди становлення японської поезії. Поезія Стародавньої Японії (Сугавара-но Мітідзане, Арівара-но Наріхіра і Кі-но Цураюкі VIII-IX ст.), Поезія Середньовіччя, (Мацунага Тейтоку, Нисияма Соїна, Мацуо Басьо XII – XVIII), поезія Нового часу (Ісікава Такубоку, Йосано Акіко, Кітахара Хакуси XX).

Два основні жанри японської поезії хокку (хайку), тобто тривіршів, і танка, тобто п’ятивірш, видозмінювалися, ускладнювалися і удосконалювалися всі ці дванадцять століть.

На перших кроках свого становлення японська поетика не виходила за рамки народної пісні “УТА”. Основним змістом таких пісень були наївні вірші-наспіви про навколишній людину світ, як сьогодні влучно кажуть про пісні північних народів, – що бачу, то співаю. У ті давні часи в Японії існувала тільки одна віршована форма – “танку”, (коротка пісня), а довгий вірш – “нагаута” – не застосовувався настільки широко.

П’ятивірш “танку” складається з п’яти складів у першому рядку, на другу відводиться сім, у третій знову ставиться п’ять і по сім – у четвертій і п’ятій. Перша строфа складається з трьох метричних одиниць, друга – з двох.

Хокку – це більш складний ритмічно, що складається з сімнадцяти складань, вірш, поділений на три групи, що відрізняються один від одного кількістю складів. У першому вірші п’ять складів, у другому – сім і в третьому – знову п’ять. Зазвичай такий вірш називають тривіршів. Наголоси для “хайку” не дуже важливі, тому що ритм читання забезпечується чергуванням складів. У “хокку” панує “нерифмующейся” і чітка метрична схема, без неї тривіршів тьмяніє і розпадається. Але все-таки деякі класики (Басьо) заради красного слівця іноді порушували метрику на догоду художнього образу. Як говорила відомий знавець і перекладач японської поезії В. Маркової: “Мистецтво писати” хокку “- це, перш за все, вміння сказати багато в небагатьох словах”.

Кращою свого часу школою поезії “хайку” вважається школа Басьо, який замкнув в своїй творчості споглядальний принцип східної філософії: “Душа, досягнувши висот прозріння, повинна повернутися до низького”.

Слово скажу –
Замерзають губи.
Осінній вихор!

Своїми складними художніми методами Басьо створив і розвинув основні принципи поезії “хайку”. Це сабі і сіорі – одне в іншому, то є неодмінна передчуття присутності (не саме присутність), про такі вірші ми говоримо: не сумні, а з нальотом смутку. Хосомі – складний принцип взаємодії душі автора вірша з найтоншим змістом позначення явища або його духовної сутності, по мікроскопічними ознаками саме своєї мікроскопічні стверджують достовірність і змушують читача відчути почуття автора. Принцип Фуекірюко про вічно змінному і вічно постійному, яке єдине в принципі і мінливе в формі. Принцип каруми, мабуть, відкритий Басьо в останні роки життя і творчості.

Легкість пуху
заважає дізнатися
Що за межею.

Простота, легкість при єднанні зі світом і природою, при єднанні з самим собою і своїм тілесним єством, яке сьогодні є форма слабка і йде, а завтра вона ж може стати монументальної і вічної.

На тернистому шляху “хайку” збагачувалася виникають жанрами і стилями, тут можна згадати про поезію “ренга”, блищала в XIV столітті. Суть її полягала у визначенні природного сезону і віднесення груп слів до певної пори року. До цього часу прив’язувалися і визначали його тисячі і тисячі слів. “Місяць” було осіннім словом, так як восени вона світить яскравіше, “літо” могло позначитися зозулею, а “зима” – квіткою сакури на снігу.

Поети “хайку” можуть писати тільки те, що пережили, відчули, відчули. Сучасний автор віршів “хайку” Абе Кан’амі-ити сказав: “Поки я не доїду туди сам, поки в цьому конкретному явищі я не побачу свого, я нічого не можу скласти”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Основні жанри східної поезії