Веселі Святки і зустріч Меланки з Василем
Ось і прийшов один з найважливіших свят у християнському календарі – Різдво, а разом з ним настали і веселі Святки (Святі дні). Кажуть, слово “святки” відбулося від “свіаткі”, що в перекладі з давньоруської мови означає “душі предків”. Це не суперечить віруванням, що в даний особливий час душі померлих спускаються на Землю. Деякі стверджують, що “святки” вживається в значенні “свято” (хто знає, може, це має якесь відношення до українського “свято”). А за третьою версією, слово “святки” трансформувалося від дієслова “святити”, чи то пак шанувати і прославляти Спасителя. Чим люди і займаються всі 12 святочних днів.
Що зазвичай роблять на Святки? Правильно, колядують. А ось це слово вже точно виникло задовго до приходу християнства. Воно пов’язане з ім’ям стародавнього слов’янського бога Коляди – бога світу та урочистостей. У день зимового сонцестояння в його честь співали пісні, і називали їх колядками. З появою християнства на Русі в колядках стали оспівувати Христа. Таким чином, переплелися християнські традиції і давньослов’янські обряди. Зазвичай збиралася галаслива компанія хлопців і дівчат, з рядженими, в масках. Неодмінний атрибут – величезний мішок в руках у самого високого або статного з хлопців, мехоноша. Колядники підходили до будинків і, зупинившись біля ганку, в піснях вихваляли Христа, а також бажали господарям здоров’я, благополуччя і щастя. Ті в свою чергу від душі дякували колядників і обдаровували грошима і солодощами, які складалися в один загальний мішок, а після чесно ділилися на всіх. Ніколи не траплялося такого, щоб господарі не відкрили двері. Адже тоді не бачити їм ні багатого врожаю, ні миру і ладу в родині. У сучасному світі, подивившись в дверне вічко і побачивши на сходовому майданчику ватагу підлітків, ми часто робимо вигляд, що нас просто немає вдома. Або на питання “Можна заколядувати?” Твердо відповідаємо “Ні”. З одного боку, це правильно. Пускати в будинок незнайомих людей небезпечно. Мало що у них на думці. Але з іншого боку, а чи буде щастя, якщо ми їх проігноруємо? Невідомо. Але дуже хочеться сподіватися.
Особливо популярним було розвага “водити козу”. Одного з колядників хлопців наряджали у вивернутий навиворіт кожух (кожух шерстю догори) та зроблену з дерева або соломи голову кози (слов’янський символ родючості). “Коза” давала цілу виставу. Танцювала, кланялась, загравала до дівчат, задиралася до юнаків, балувалася з дітворою. Зрештою – падала замертво. Решта колядники кидалися її рятувати, але безуспішно. Оживала коза, коли добросердечні господарі давали їй особисто якісь дари. Як не дивно, традиція “водити козу” повертається, хоч і в спрощеному варіанті, але стилізованому під старовину. Я своїми очима на минуле Різдво бачила в центрі столиці зграйку молоді, серед якої виділявся хлопчина в одягненою навиворіт дублянці і в масці кози на голові. Обрядових пісень він явно не знав. Зате всіляко пустував і чіплявся до перехожих. У хорошому сенсі. Бекав як справжня коза і вітав з Різдвом своїми словами. Що теж не погано. В основному, люди від нього шарахалися. Але траплялися й такі, які діставали з гаманця гроші і віддавали задоволеною “козі”. Навряд чи як данина традиції. Швидше, щоб відчепився.
Чим ще цікавим займаються в період Святок? Дізнаються майбутнє. Прекрасна стать повсюдно ворожить. У давнину це було служіння богині щастя і фортуни Гаде. Методів прогнозування не злічити, причому з плином часу винаходяться все нові і нові. Найбільш відомим було ворожіння з дзеркалом. Вірніше, їх три різновиди.
1. Серед ночі, в повній тиші дівчина ставила на стіл дзеркало, перед ним – палаючу свічку. Потрібно було дивитися через полум’я свічки у дзеркало, де мав з’явитися вигляд судженого. При вигляді обрисів, навіть неясних, не зволікаючи говорили: “чур мене”, щоб бачення випарувалося. І накривали дзеркало темною хусткою.
2. Гада запалювала дві свічки і встановлювала два дзеркала так, щоб опинитися між ними. Невідривно дивилася в дзеркало, розташоване перед собою. Там з’являвся образ нареченого, виглядає з-за плеча дівчини. Озиратися категорично заборонялося. Закінчувався сеанс “зачураніем”.
3. Два дзеркала ставилися одне навпроти одного, з боків дзеркал запалювалися дві однакових за розміром свічки. У утворився дзеркальному коридорі намагалися побачити нареченого.
У ворожіннях з дзеркалами головне – не баритися з “зачураніем” і накидання хустки на скляну поверхню. А то з дзеркала вискочить чорт і схопить за косу. Так, вважалося, що наочною демонстрацією судженого займається нечиста сила. Жутковато якось, не знаходите? Як на мене, випробовувати долю і приятелює з чортами – ну його до біса.
Набагато безпечніше виглядає старе і добре ворожіння по книзі. Любою. Задумайте бажання або поставте питання і навмання відкрийте книгу. Також навмання ткніте пальцем в рядок. Прочитаний текст зіставте з тим, про що запитували і що хотіли дізнатися, і на його підставі робіть далекосяжні висновки про прийдешнє. Або, перш ніж заглянути в книгу, задумайтеся номер сторінки та рядка (наприклад, п’ята знизу або третя зверху), відкрийте книгу і дізнайтеся своє пророцтво. Розтлумачити його ви вільні як заманеться.
У минулому залишилося ворожіння, коли виходили на вулицю і дивилися, яка тварина першою попадеться на очі: якщо собака – буде життя “собачої”, якщо вівця або корова – спокійною. Зараз крім собак нікого і не зустрінеш. Хіба що кіт бездомний пробіжить. Але про нього в трактуванні нічого не говориться. Ще вважали поліна, які приносили в будинок для розпалювання печі. Парне кількість – до весілля, чи не парне – як мінімум рік в дівках гуляти. Що топити будемо, дівчинки? Батареї? Кануло в лету ворожіння з черевичком (валянком, чоботом або туфелькою). Це коли з лівої ноги знімали черевичок, кидали за ворота так, щоб він обертався-крутився в польоті, і дивилися, в який бік вкаже його носок. Туди, мовляв, дівка й заміж піде. А якщо взування схитриться впасти носком вгору або в напрямку до будинку, де живе дівиця – цього року весілля не передбачається, носком в землю – поганий знак, до неприємностей. Зараз такий спосіб зазирнути в майбутнє викликає хіба що подив. Гаразд, не пошкодуємо ми дорогий серцю чобіток і кинемо його на дорогу. Не назавжди. На хвилинку. До речі, забавно будемо виглядати, стрибаючи за ним на правій нозі і ойкая від холоду. Ну, припустимо, впаде він “носом” на північ. Що далі? У перспективі свати від ескімоса? А якщо на схід, то гості з Китаю? Візьмемо відстань ближче. Припустимо, вкаже чобіт своїм перстом, вірніше носком, на найближчу багатоповерхівку. І чого? Починати придивлятися до всіх її мешканцям чоловічої статі? Загалом, як не крути, втратило кидання черевичка свою актуальність. І підслуховування під віконцем теж, в процесі якого з’ясовували, якою буде сімейне життя. Раніше до будь-якого дому підійдеш, біля вікна станеш – все чутно. Добра і весела бесіда – до щасливого шлюбу, сумна – до тужливої??судьбінушка, сварка – до частих скандалів. А тепер далеко не кожне вікно доступно, поверхів багато. Але навіть якщо біля вікна на першому поверсі слух напружити, навряд чи щось почуєш, сучасні металопластикові вікна звуки не сильно пропускають.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)