ЗУСТРІЧ З ГОГОЛЕМ
(есе)
Руднєва Олена Олександрівна
Учениця 10 класу Урожайнівської ЗОШ I-III ступенів Автономної Республіки Крим
Яке це щастя, що в життя кожного з нас одного разу приходить Гоголь! Найчастіше першим твором, твором, з якого починається знайомство, є “Ніч перед Різдвом”. Мене, тоді маленьку п’ятикласницю, він приголомшив: простий і незбагненний, фантастичний і реалістичний, комічний і сатиричний. Спочатку повість здавалася різдвяною казкою, привабливою, чудовою. Потім я дізнавалась все більше про життя самого Гоголя, читала інші повісті зі збірки “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Переді мною відкривався світ, зовсім не схожий на те, що досі було відоме. Гоголь – то цілий всесвіт, таємничий, неосяжний. Для мене було просто дивом, що народився він на тій землі, що і я. Ріс під тим небом України, що і я. Слухав українські пісні. Говорив тією ж мелодійною мовою. Бачив ті ж неповторні українські пейзажі. Світ простих українців був для нього близьким і зрозумілим, він цікавився українським фольклором, народними традиціями, віруваннями. Постійно, живучи в Петербурзі, в листах до матері він звертався з проханням написати побільше народних пісень, цікавих прізвищ, прізвиськ, легенд, бувальщин та відомостей про те, як проводяться весілля, колядки, як вдягаються парубки та дівчата на гуляння, як гадають. Все це використав письменник в чудовій збірці “Вечорів…”. Можливо, книга і набула такої популярності завдяки природності зображення людей, що знаходяться біля витоків народного буття. Ця збірка – просто свято народного духу. А образ пасічника Рудого Панька – ще одне яскраве тому підтвердження. В його інтонаціях стільки простоти і водночас природної мудрості, дотепності. Національне відчуття виражається так тонко, проникливо, що стає близьким та зрозумілим будь-якому читачу, у будь-який історичний час.
Основою повісті “Ніч перед Різдвом” стали українські різдвяні обряди, згідно з якими напередодні свята колядували та прославляли Христа. Парубки співали колядки, звертаючись до господарів, а господарі “высовывались из окошек с колбасою в руках или куском пирога. Парубки и девушки подставляли мешки и ловили свою добычу”. За давніми українськими віруваннями в ніч перед Різдвом розгорталася боротьба темних і світлих сил: “…черт, которому последняя ночь осталась шататься по белому свету и выучивать грехам добрых людей, завтра же, с первыми колоколами к заутрене, побежит без оглядки, поджавши хвост, в свою берлогу”. Аж ось настає Різдво. Автор детально описує це свято, знайомить з одягом, який традиційно вдягають в цей день. Вранці всі йдуть до церкви славити Христа. “Вся церковь еще до рассвета полна народу. Пожилые женщины в белых монистах, в белых суконных свитках набожно крестятся у самого церковного входа. Девчата, у которых намотана целая лавка лент, а на шее монист, крестов и дукатов”. В цій повісті особливий світ – світ традицій, вірувань, обрядів українського народу. А скільки тут надзвичайних, фантастичних і комічних подій! Тут дива, тут все можливо, тут чорти та відьми грають з людьми. “Через трубу одной хаты повалил клубами дым, и вместе с дымом поднялась ведьма верхом на метле”. І чим далі читаєш, тим більше розумієш, що в повісті відбуваються надзвичайні пригоди. Не встиг ще сорочинський засідатель відійти від того, що відьма літала по небу та збирала зірки, як перед його очима ще більш незвичайна і казкова картина: чорт тихесенько підкрався до місяця, схопив його двома руками та й заховав у кишеню. А далі Вакула спостерігає, як вареники один за одним плигають до макітри зі сметаною, а потім до рота Пацюка. Ще мить – і ось вже коваль осідлав чорта і полетів на ньому в столицю. Скільки таких фантастичних епізодів! Скільки епізодів, що просто іскряться гумором! Читання повісті – ціла подія в житті, подія, яка залишає світлий, веселий, радісний настрій.
А згадаймо “Майську ніч”. Згадаймо знаменитий початок однієї з глав: “Знаете ли вы украинскую ночь?” Гоголь стверджує, що не знаємо. Пропонує читачу вдивитися в неї. Спочатку працюють тільки зір та нюх. Потім до роботи долучається слух: “И вдруг все ожило: и леса, и пруды, и степи. Сыплется величественный гром украинского соловья”. Краски, запахи, звуки, дивне повітря, яким не можеш надихатись, – все це так хвилює душу. Вона завмирає від захвату. Хто ще так міг змалювати українську ніч? Гоголь всім серцем відчував красу української природи, любив її з дитинства. Україна була тим живильним джерелом, якого не вистачало геніальному митцю все життя. Він заставив нас вдивлятися, вслухатися в кожну мить.
Повість приходить на зміну повісті. Герої “Сорочинського ярмарку” уступають місце фольклорній оповіді Фоми Григоровича в “Вечорі напередодні Івана Купала”. А далі в другій частині в “Страшній помсті” ми бачимо: щось міняється і в поглядах самого автора. Тут в образі чарівника уособлюється диявольська сила, але цій страшній силі протиставляється віра православна. В повісті звучить тема визвольної боротьби. Для повноти картини українського життя Гоголю потрібна була у “Вечорах…” і така повість, як “Іван Федорович Шпонка та його тітонька”, пафос якої також народжено народним мисленням.
Після першої чудової збірки виходить наступний шедевр – збірка “Миргород”. Повісті, що її складають, самостійні за темами, різні за жанрами, але думка автора єдина: думка про можливості людського Духа, про щастя жити за законами, що поєднують в горі, про безглуздість існування тільки для себе. Героїчна епопея “Тарас Бульба”, з якою ми познайомились в сьомому класі, розповіла нам про Запорізьку Січ. Це не тільки місце. Це уособлення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство свободи та рівноправності. Це вільна республіка, в якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно рівні. Тут виховуються мужні характери, безстрашні захисники віри, для яких немає нічого вищого за свободу та незалежність Вітчизни. Прекрасна українська природа знов постає перед нами. Безкраїй степ, трави, вищі людського зросту, море яскравих, духмяних квітів, крики численних птахів. “Черт вас возьми, степи, как вы хороши!” – не може стриматись автор. Не може стриматись і читач від захвату, від величі таланту Гоголя, від щастя думати однаково з ним, від подиву, від глибини почуттів.
Далі в моє життя прийшли “Петербурзькі повісті”. І знов від твору до твору я йшла за улюбленим письменником, за його героями. Знов фантастичні події, але забарвлення інше, реалістичне. Повість “Ніс” зовні нагадує якусь веселу казку. Але, як часто буває у Гоголя, казка перетворюється на бувальщину, сміх змінюється гіркотою та сумом. Сатирично зображує автор безглуздість людських взаємовідносин в бюрократичному середовищі. Ковальов у відчаї шукає повсюди свій зниклий ніс, який спокійнісінько в цей час з’являється всюди в місті, їздить в кареті, носить розшитий золотом мундир, вже перегнав в чинах свого хазяїна. Автор зло сміється над дикими законами світу чиновників, де цінять не людину, а чин.
В повісті “Портрет” зображена драматична історія талановитого художника Чарткова. Таємничий, загадковий випадок зробив його власником цілої купи золота, яке згодом відіграло згубну роль в його житті. В цій повісті великий письменник висловив глибоку впевненість в тому, що мистецтво може вільно розвиватися, бути правдивим і великим лише тоді, коли його творці будуть вільними від згубної влади грошей.
Над усе мене вразила доля Акакія Акакійовича Башмач – кіна, головного героя повісті “Шинель”. Такий жаль обійняв моє серце, так боліла душа за маленьку людину. Я не могла спати в цю ніч. Чекала ранку, щоб розповісти в школі про сумну долю, про таку буденну мрію, про крах всіх сподівань, поділитися своїми враженнями. Розказати, як перший радісний вечір в житті людини перетворився на жах – вкрадено його нову шинель. Ніхто не допоміг, не зглянувся на його горе. Це нещастя вбило Башмачкіна, але перед самою смертю проснувся в душі гнів проти людей, що погубили його.
Петербурзькі повісті дуже схожі за своєю фантастичністю з “Миргородом”. Тут і там фантасмагорія відіграє значну роль. Але ж в циклі “Миргород” народного більше, ніж в петербурзьких повістях.
І ось у дев’ятому класі я прочитала “Мертві душі”. Поема заставила знов пережити хвилини щастя від дотику до справжнього мистецтва. Викриваючи все негідне, Гоголь вірив в силу справедливості, яка неодмінно переможе, як тільки люди зрозуміють приреченість “негідного”, а щоб зрозуміли, письменник висміює все низьке, презренне. Реалізувати цю мету допомагає, як завжди, сміх. Не той сміх, який породжується поганим характером, не той легкий сміх, який тільки розважає, а той, який “весь излетает из светлой природы человека, на дне которой заключен вечно бьющий родник его”. Але разом з цим в поемі зустрічаються ліричні відступи, в яких зображуються справжні живі душі, яскраві картини природи, дорога, тройка, безкрая даль, роздуми про дотепність російського слова… В цих численних ліричних відступах ясно видно позицію автора, його ставлення до зображеного, його любов до рідної землі, віра в майбутнє.
Як прикро, що не існує машини часу. Здається, я б обов’язково потрапила в епоху Миколи Васильовича, зустрілася б з цією дивовижною людиною, сіла б поряд в коляску, запряжену трійцею коней, і мандрувала б шляхами різних країн. Може, і не розмовляла б, не заважала б письменнику-філософу думу думати, а тільки б вдивлялась в кожну рисочку його обличчя. Лукава посмішка, серйозний погляд, зморшка на чолі – все помітила б, на все шукала б відповіді. Може б, дізналася щось вкрай важливе для нашого життя, для нашого часу, для нашої країни. Якусь велику таємницю знав цей творець. Недарма ж бачив те, чого не бачили інші… Майнули коні, дорога в’ється поміж українськими селами. Хати, млини, пахучі чорнобривці в палісадниках, річки, мости, ліси, польові квіти, аж ось Дніпро. “Пышный! ему нет равной реки в мире. Чуден Днепр при тихой погоде, чуден и страшен тогда, когда пойдут горами по небу синие тучи, а волны загремят, ударяясь о горы…”. Може, такий і народ наш, як Дніпро: величний, широкий душею, спокійний, добрий, коли могутній, коли слабкий? Дніпро. Дніпро… А далі степ… На жаль, такого степу ми вже не побачимо ніколи: багато змінилось на нашій землі і не на краще. Все змінюється, все коли-небудь закінчується – але ж не Гоголь, його твори назавжди залишились людям. Моя зустріч з Гоголем має початок, але ж не буде мати кінця. Він буде поряд на всіх шляхах мого життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)