УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ БАЛАДИ – УСНА НАРОДНА МУДРІСТЬ
“Епос нещасних людських доль” (Олексій Дей)
Схожість до родинних пісень виявляється в піснях-баладах. їх ще образно називають пісенними повістями, оскільки балади поєднують у собі елементи всіх родів літератури.
Балада – це ліро-епічний жанр фольклорної й літературної творчості фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.
Основні ознаки балади:
· незвичайні, фантастичні події, метаморфози;
· персонажами виступають лише люди;
· драматичність (театральність).
Відображення переживань і почуттів героїв зближує балади з лірикою; наявність стислої сюжетної лінії – це виразний прояв епічності; конфлікт, напруженість, трагічність подій – відголоски драми. В основі ліричних сюжетів такого типу пісень часто лежать незвичайні, фантастичні події. Для пісень-балад майже завжди характерний прийом метаморфоз. Незвичайністю зображуваного балади відрізняються від ліричних пісень на суспільно-побутові чи родинно-побутові теми, у яких події не виходять за рамки буденного життя. Наявність елементів витвореного барвистою уявою, насправді нереального, споріднюють народні пісні-балади з так званими чарівними казками. Проте баладні дійові особи, як правило, тільки люди. Події, які з ними відбуваються, не мають ні фантастичної форми, ні загальнодержавного значення, що характерно для героїчного епосу. У баладах часто зображується сімейний побут, особисте життя людей. Це відрізняє балади від билин, дум та історичних пісень, у яких переважно йдеться про справи суспільної ваги.
Існує кілька класифікацій балад. Найбільш поширеним є поділ за сюжетно-тематичним принципом і типами конфліктів. Найдетальнішу класифікацію балад в українській фольклористиці розробив Олексій Дей у праці “Українська народна балада”. Науковець усі українські балади за характером людських взаємин і конфліктів поділив на три великі групи:
1) про кохання та дошлюбні відносини;
2) про сімейні взаємини й конфлікти;
3) взаємини і конфлікти на тлі соціальних та історичних обставин.
Сучасні дослідники поділяють останню групу на дві окремі й у рамках кожної з них виділяють тематичні цикли.
“Ой летіла стріла з-за синього моря…”
За жанром “Ой летіла стріла” – народна пісня-балада. Розпочинається вона характерним для багатьох фольклорних українських співанок вигуком “ой”, який мовознавці класифікують як емоційний супровід сказаного, реакцію людини на несподівану подію. Образ стріли відсилає до певної історичної епохи і стає уособленням протистояння. Самі ж події відбуваються “за синім морем”. Такі часопросторові виміри доволі часто зустрічаються в казках. У тексті балади вони породжують атмосферу загадковості, таємничості і непередбачуваності. Проте центральним місцем дії все-таки стає простір рідної землі, який часом навіть звужується до території власної домівки.
Метафоричне падіння стріли на вдовинім полі підкреслює трагічні наслідки подій. У пісні-баладі це своєрідна експозиція. Лексема “вдова” вказує на відсутність у сім’ї чоловіка – годувальника, опори, очільника роду, а стріла знаменує нову втрату – вдовиного сина як продовжувача роду.
Для українців особливо важливим є обряд поховання та оплакування померлих. Згадка про те, що вдовин син загинув далеко від дому і “немає нікого плакати по ньому”, поглиблює трагізм ситуації. У тексті балади мотив втрати реалізується через образ трьох зозуль. Зозуля в українському фольклорі виступає посередником між світом живих і мертвих, згідно з народними віруваннями, найчастіше стає символом суму, вдівства, сирітства.
У пісні-баладі “Ой летіла стріла” мотив перевтілення пов’язаний із оплакуванням дорогої серцю людини. Трагізм утрати уособлюють три “зозулі”: мати, сестра, кохана. Це жінки, які відіграли особливу роль у долі й житті померлого козака. Три – число єдності, досконалості. Його називають магічним, пов’язують із моделлю Всесвіту. У фольклорних текстах воно може нести зловісний характер. Троїстість пронизує увесь текст балади, творить кульмінацію тексту. Мати-зозуля сідає біля голови сина, біля серця козака сідає зозуля-кохана, а біля ніг – сестра. Хоча всі жінки-зозулі відчувають непомірну втрату, проте тут присутня своєрідна градація переживань. Вони вічні для матері, тимчасові для сестри, епізодичні для коханої. Градація проявляється не тільки в часовій площині, а й конкретизується через результат пролитих сліз:
Де матінка плаче,
Там Дунай розлився;
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця;
Де плаче миленька,
Там земля сухенька.
Саме цей уривок у літературознавстві часто трактують як розв’язку. Проте не варто забувати про завершальний фрагмент тексту, який зберігся в деяких варіантах пісні. Він містить інформацію про долю дівчини убитого козака, яка ніколи не буде щасливою з іншим, бо втратила свою Богом дану пару. У цих рядках також збережено класичний принцип троїстості (субота – неділя – понеділок):
В суботу сваталась,
В неділю вінчалась,
А в понеділок
Нагайка шуміла
Коло її тіла.
“Ой на горі вогонь горить…”
Через стихію вогню як провісника чи символу несподіваного нападу ворога пісня-балада передає тривогу оборонців. Помітивши чужинців, сторожовий козак у степу на “фігурі”, тобто заздалегідь збудованій вежі, запалював сигнальний вогонь. Отже, він не тільки попереджав побратимів, а й першим вступав у нерівний бій.
Символом смерті найчастіше виступає образ ворона. В українській міфології ворон вважається зловісним птахом, що пов’язаний зі світом мертвих. На підступність і жорстокість птаха вказує чорний колір оперення, хижість. У національному українському фольклорі образ ворона з’являється переважно тоді, коли йдеться про загибель козака в чужому краї, на полі бою. Водночас ворон володіє великим життєвим досвідом, може передбачати події, давати поради, приносити звістки, завжди трагічні. Подекуди вірили, що саме цей птах охороняє скарби й тіла убитих воїнів. Іноді образ ворона (ворони) використовують як уособлення прихованих злих намірів, ворожої сили.
У пісні-баладі “Ой на горі вогонь горить” присутній і образ коня. Сучасний науковець Валерій Войтович, досліджуючи українську міфологію, підмітив, що кінь, за народними віруваннями, також поєднує світ живих і мертвих. Про сакральність цієї тварини та шанобливе ставлення до неї свідчать факти, що не тільки в українців, а й у багатьох інших народів бойових коней хоронили на спеціальних помостах і насипали над ними кургани, наче над воїнами, адже ці тварини неодноразово рятували життя своїм наїзникам.
В українських народних віруваннях кінь – це символ витривалості, нескореного духу, степової волі. Він найкращий товариш козака, свідок усіх його переживань і почуттів. Не дивно, що дівчина, яка вірно кохає хлопця, перш за все піклується про його коня. Повернення коня без вершника вказує на загибель його власника. Саме кінь має передати сумну звістку матері, яка покладає на сина великі надії. Протиставлення материних мрій жорстокій дійсності додає драматизму змальованим подіям.
Фінальна частина пісні-балади побудована на основі паралелізму:
Візьми, мати, жита жменю,
Посій його по каменю.
Коли теє жито зійде,
Тоді син твій з війська прийде.
Жито в народних віруваннях символізує життя, на що вказує спільний корінь цих слів. Проте зерно, не давши сходів на безплідному камені, гине. Остаточною вказівкою на трагічну розв’язку в тексті служать слова:
Нема жита, вода змила,
Нема сина, куля вбила.
Текст завершується повтором двох перших рядків, і це створює кільцеву композицію.
Юрій Журка. Сторожова вежа
Діалог із текстом
1. Які основні ознаки української фольклорної пісні-балади ви можете перелічити? У відповіді використовуйте приклади з вивчених пісень-балад.
2. Яким чином у народній баладі поєднані елементи всіх трьох родів літератури?
3. Чому, на вашу думку, Олексій Дей назвав українські балади “епосом нещасних людських доль”?
4. Заповніть таблицю, вписуючи назви відомих вам фольклорних творів до відповідної тематичної групи.
Тематичні групи народних пісень | Назва пісні |
Історичні пісні | |
Козацькі пісні | |
Стрілецькі пісні | |
Весільні пісні | |
Ліричні пісні про кохання | |
Ліричні або жартівливі пісні про напружені сімейні стосунки чоловіка й дружини | |
Ліричні або жартівливі пісні про непорозуміння між невісткою і свекрухою | |
Колискові пісні | |
Колядки і щедрівки | |
Веснянки | |
Соціально-побутові пісні | |
Пісні-балади | |
Коломийки |
5. Вивчіть текст однієї української пісні-балади (на ваш вибір) напам’ять.
Діалоги текстів
· Пригадайте балади, які ви вивчали на уроках зарубіжної літератури. Назвіть ознаки, які єднають їх з українськими народними баладами.
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте картину українського художника Опанаса Сластіона (1855-1933) “Проводи на Січ”. До яких народних балад вона може бути ілюстрацією? Який настрій панує на цій картині? Які художні засоби використав митець, щоб передати цей настрій?
2. Як саме сучасний художник Юрій Журка у своїй картині “Сторожова вежа” зумів передати дух епохи?
Опанас Сластіон. Проводи на Січ (1898)
3. Пригадайте з уроків музичного мистецтва, різновидом якого музичного жанру є балада. Знайдіть в Інтернеті або інших джерелах аудіозапис української народної балади і простежте, як змінюється розвиток мелодії, ритм і темп виконання в ній.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)