ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ – УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ДУМИ – УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам’яная,
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.
То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
“Гей, козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?”.
Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
“Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера”.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
“Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Що сьогодні у нашій землі християнській великодня субота,
А завтра святий празник, роковий день Великдень”.
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
“Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день
Великдень сказала!”. То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала, словами промовляла:
“Ой, козаки,
Ви, біднії невольники,
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати”.
То на святий празник, роковий день Великдень,
Став пан турецький до мечеті від’їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає – До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає І словами промовляє:
“Ой, козаки, ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!”
Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!
– Наскільки достовірними видаються вам події, описані в думі? Що найбільше вражає вас у її сюжеті? Які наслідки, на вашу думку, міг мати вчинок Марусі Богуславки?
У цьому безсмертному витворі народного генія відбилась історія тисяч і тисяч українських жінок і дівчат, що потрапили до турецького й татарського полону і змушені були все життя перебувати в неволі. Найбільш відома українська жінка-бранка, що стала дружиною одного з наймогутніших султанів Туреччини Сулеймана, – Роксолана.
– Якщо ви бачили фільм “Роксолана” або читали книжки про неї, поміркуйте, що є спільного і відмінного в біографіях дружини султана і героїні народної думи. Не виключено, що саме доля Роксолани, історія її життя лягли в основу цієї думи.
– Чому, на вашу думку, тема жіночої недолі була однією з найпоширеніших в українському фольклорі?
Маруся не забула про те, які свята святкують в Україні, покірно вислуховує гнівні докори бранців, що тридцять років страждають у страшній кам’яниці. Лише просить утікачів розповісти матері й батькові про те, що немає їй вороття на батьківщину, бо навіки прив’язана до землі турецької. Вона картає себе, це відчувається в її словах. Але ми розуміємо, що немає її вини в тому. Маруся – полонянка, що перебуває у повній владі свого господаря. І визволення земляків-невільників – відчайдушний крок мужньої жінки, яка прагне допомогти вітчизні, виявити любов до рідного краю.
М. Дерегус. Дума про Марусю Богуславку
Тема жіночої долі є однією з провідних в українському фольклорі. Але в цій думі розповідається про полон, неволю, гірке життя вічної бранки, що мусить скорятися “панові турецькому”. Героїня твору є взірцем мужньої жінки-патріотки, що виконує свій моральний і людський обов’язок перед земляками-невільниками. Усе переплелося в її вчинкові: туга за батьківщиною, співчуття до бранців, відчай від жорстокої долі, що змусила її “потурчитись, побусурменитись”.
У думі немає батальних сцен і збройних поєдинків. Не лунають грізні заклики і не бряжчить зброя. Натомість за скупими рядками постають страшні картини похмурої в’язниці, обличчя знеможених бранців, що з ненавистю і водночас із надією дивляться на Марусю. Тендітна красуня стала для них променем світла в мороці тюрми.
– Чому ми наголошуємо на високому патріотичному звучанні цієї думи?
У “Думі про Марусю Богуславку” вчуваються і ненависть, і відчай, і надія, і каяття, і приреченість, і любов, і сум. За своєю художньою вартістю це одна з найдовершеніших дум в українському героїчному епосі.
Сюжет надихнув багатьох українських письменників на написання літературних творів. Ви можете прочитати поему Пантелеймона Куліша, драми Івана Нечуя-Левицького та Михайла Старицького “Маруся Богуславка” і багато-багато інших.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)