Тромбоксан
З появою досліджень Монкада і Вейна, присвячених метаболітам арахідонової кислоти, на початку 1970-х років почався період активного вивчення ролі тромбоксану і простацикліну у патогенезі коронарного спазму і тромбозу. В кінці 70-х і 80-х роках була опублікована серія досліджень, присвячених ролі дисбалансу в співвідношенні тромбоксан / простациклін у патогенезі коронарного тромбозу та спазму. Результати показали, що у хворих на стенокардію під час ішемії міокарда, викликаної стимуляцією передсердь, в крові, що відтікає безпосередньо від міокарда, підвищується вміст тромбоксану В2. Крім того, було показано, що при відсутності відмінностей у спокої у здорових і хворих на стенокардію у змісті тромбоксану В2 і 6-кетоPGF1α по реакції на фізичне навантаження хворі ІХС відрізняються від здорових переважанням викиду тромбоксану і зниженням викиду простацикліну. Ці дані дозволили групі дослідників на чолі з Мехта висунути гіпотезу про роль дисбалансу у співвідношенні тромбоксан / простациклін у зміні судинного тонусу та походження ішемії міокарда. Надалі з’явилися дані про підвищення вмісту тромбоксану в крові, що відтікає безпосередньо від міокарда (з коронарного синуса), у хворих нестабільною стенокардією (Хірш і співавт., 1981) і під час індукованої ішемії міокарда (Леві і співавт., 1980). Величезний інтерес викликали роботи Мехта і співавт. (1984), Робертсона і співавт. (1981, 1983), що продемонстрували наростання вмісту тромбоксану В2 в крові коронарного синуса під час спонтанних нападів у хворих на вазоспастичну формою стенокардії. На думку авторів, збільшення вмісту тромбоксану визначало коронарний тонус і сприяло виникненню і збільшенню ішемії. Висловлювалася гіпотеза, що походження нападів вазоспастичну стенокардії може бути пов’язано з активацією тромбоцитів, викидом тромбоксану і швидким утворенням тромбоцитарного тромбу в місці спазму коронарної артерії. Проте подальші дослідження, проведені у хворих зі спонтанною ішемією міокарда і взяттям крові з коронарного синуса за кілька хвилин до виникнення нападу стенокардії, показали, що збільшення концентрації тромбоксану в момент нападу вдруге по відношенню до спазму та ішемії міокарда, а крім того, пригнічення синтезу тромбоксану за допомогою аспірину, індометацину не зменшував частоту епізодів ішемії у хворих на вазоспастичну стенокардію.
Отже, на сьогоднішній день існують експериментальні та морфологічні докази ролі тромбоцитів у патогенезі атеротромбозу. Крім того, результати вивчення маркерів активованих тромбоцитів (β-тромбоглобуліна, тромбоцитарний фактор IV, тромбоксан В2) у хворих з такими клінічними проявами атеросклерозу, як інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, інсульт і кульгавість, вказують на істотне підвищення їх змісту порівняно зі здоровими людьми. Результати досліджень показують, що переважна більшість ознак активації тромбоцитів при атеросклерозі вдруге по відношенню до патології внутрішньої стінки судин. Питання про те, чи можуть наявні в окремих хворих гіперактивні тромбоцити per se брати участь у розвитку атеросклерозу і тромбозу, залишається відкритим. Є дані (Крістенсен, Мартін, 1992), що тромбоцити великих розмірів володіють більшою реактивністю, ніж малі; ускладнення інфаркту міокарда частіше відзначені у хворих, що мають тромбоцити великих розмірів. Оскільки тромбоцит – без’ядерна клітина, його розміри визначаються розмірами попередника – мегакаріоцитів. Було показано, що тромбоцити великих розмірів утворюються з великих мегакариоцитов, а розміри останніх контролюються цитокінами та ІЛ-6. Ці дані вказують на зв’язок запалення і тромбоутворення.
І нарешті, істотний внесок у доказ ролі тромбоцитів в патогенезі артеріального тромбозу внесли численні великі проспективні дослідження з вивчення ефективності антитромбоцитарних препаратів у хворих з різними клінічними проявами атеросклерозу. Вважається доведеним, що призначення аспірину (препарату, необоротно пригнічувала циклооксигеназу тромбоцитів) в середньому на 25% знижує частоту розвитку інфаркту міокарда, інсульту і раптової серцево-судинної смерті. Антитромбоцитарний препарат клопідогрель, механізм дії якого пов’язаний з блокадою АДФ-індукованої активації IIb / IIIa-рецепторів тромбоцитів, підвищує цей відсоток до 33. Аналіз трьох досліджень, присвячених застосуванню абциксимаба (інгібітор IIb / IIIa-рецепторів антитільний природи) перед процедурою коронарної балонної ангіопластики, переконливо продемонстрував його ефективність відносно тромботичних ускладнень, які найбільшою мірою виражені у хворих нестабільною стенокардією.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)