Тема влади в романі “Майстер і Маргарита”
“Настане час, коли не буде влади кесарів, ні будь-якої іншої влади” (М. Булгаков). (Тема влади в романі “Майстер і Маргарита”)
Ми звикли вважати владу і вищі цінності протилежностями. Справжній Майстер не може бути в гармонії з кесарем. Чи справді це так? Звернемося до роману “Майстер і Маргарита”. Як Булгаков характеризує владу?
Події роману розгортаються в першій половині двадцятого століття в Москві. Основний персонаж – Майстер. Так, саме Майстер. Так автор називає свого героя, одночасно даючи йому характеристику і відрізняючи від інших. Справою життя Майстра стає робота над романом про Понтія Пілата. Однак шедевр не був прийнятий суспільством, адже в тридцяті роки ті проблеми, що розкрив Майстер, були не тільки не актуальні, але й небезпечні для існуючого ладу, влади.
Оповідаючи про події в Москві, автор паралельно розповідає нам історію, що сталася в далекому минулому в Ершалаиме. Прокуратор Іудеї Понтій Пілат засудив до страти філософа Ієшуа. Га-Ноцрі вважає, що одного разу “настане час, коли не буде влади кесарів”, що всі рівні перед вищою правдою. Філософ бачить добро, гарне у всіх людях. Думка Ієшуа розходиться з позицією влади. Пилат внутрішньо відчуває правоту Га-Ноцрі, але, помилувавши його, прокуратор ризикував би накликати на себе гнів кесаря.
Об’єднанням двох сюжетних ліній роману є образ Воланда, який приїхав до Москви, щоб дізнатися, наскільки змінився внутрішній світ людей. Згодом ми дізнаємося, що Воланд – сатана, а отже, свідок всіх подій в минулому і сьогоденні. Роль його дуже велика. Він втілення законної влади, справедливої кари. Ця та сила, що “вічно прагне творити зло, але постійно робить благо”. “Здійснює благо”, так як кориться законам “царства” Ієшуа…
Повернемося до подій в Москві. Хто ж ті, хто так безжально відкинув творіння Майстра? Хто представники влади? Автор відповідає на ці питання, описуючи Будинок Грибоєдова. Булгаков показує нам кабінети. Це каси, кімнати відпочинку. У Будинку Грибоєдова найкращий ресторан, вигідні путівки. Саме про це (обідах, поїздках) розмовляють між собою представники мистецтва. Ні слова про творчість! Ні натяку на дійсно корисну працю! А потрапити в цей світ матеріального благополуччя, достатку можна, пред’явивши посвідчення. Так, щоб називатися поетом або письменником, необхідно посвідчення! І все це з вини кесарів.
Таким чином, автор вдається до безлічі засобів, щоб показати, що в Будинку Грибоєдова панує бездуховність. Вищі категорії буття втратили своє значення. Автор демонструє читачеві нещирість літераторів. Це видно не тільки з діалогів, а й з зовнішнього опису, деталей. Одним із прийомів зображення героїв є використання “говорять” прізвищ.
Думається, тільки такі “художники” можуть ужитися з владою, адже їх мета не творчість, не прагнення до ідеалу. Згадаймо діалог Берліоза і Бездомного. Берліоз оцінює твір поета лише з ідеологічної точки зору. І Бездомний, перш мав власну позицію, погоджується з головою МАССОЛІТа. Показово й те, як критикується роман Майстра: немає ні слова про те, який стиль, творчий метод, чи вдався роман взагалі. “Пилатчине” – ось практично все, що змогли сказати “кесарі”.
Таким чином, влада придушує творчість, не приймає дійсно значущого, уникає нововведень, ініціативи.
Крім опису Будинки Грибоєдова, автор наводить й інші приклади для характеристики влади. Наприклад, Вар’єте, де панує хабарництво. Показовими є і епізоди, пов’язані з подіями в квартирі, де оселився Воланд і його свита. Я вважаю, що бал у сатани – це портрет московського суспільства. Один з найбільш яскравих моментів – діалог Воланда і Берліоза. “Ви йдете в небуття, а мені буде приємно випити з чаші, в яку ви перетворюєтеся. Випити з буття “. Тут одночасно звучать і тема відплати, і тема торжества вічного. Подібно Берліозові, “суду” Воланда піддалися всі ті, хто жив заради власної вигоди, заради влади. У тому, як ставиться Воланд до героїв роману, відчувається позиція і самого автора.
Що ж Майстер? Думається, його помилка була в тому, що він не зміг боротися проти кесарів. Саме тому Ієшуа дарував йому спокій, але не світло. Однак Пілат, який перейнявся ідеями Га-Ноцрі, глибоко сожалевшій про те, що заради своєї влади прирік філософа на смерть, заслужив світло. І влада, що була так значима для Пілата в Ершалаиме, втратила своє значення поруч з вічними цінностями.
Так, влада і вищі категорії Буття несумісні. Неминучий конфлікт “кесарів” і Майстра. Але важлива боротьба за правду… І одного разу настане час вищої справедливості, коли кожному з нас по вірі воздасться.
Однак “царство” Ієшуа можна вважати втіленням влади, але влада справедливої; а Воланда – символом вищої кари. Так от, тільки з такою владою може бути в гармонії істинний Майстер.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)