Тема прощення в романі Булгакова “Майстер і Маргарита”
“Прощення або прощання? Останній західний роман “(М. А. Булгаков). (Тема прощення в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”)
“Все пройде. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч зникне, а ось зірки залишаться, коли і тіні наших тіл і справ не залишиться на землі. Немає жодної людини, яка б цього не знав. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому? “
Цим питанням М. А. Булгаков закінчує свій роман “Біла гвардія”. А потім сам же на нього і відповість своїм твором “Майстер і Маргарита”, романом, який цілком спрямований у вічність, романом, який є одночасно і реальністю, і міфом, тобто перебувають у вічності. Адже достовірність розповіді засвідчена Воландом – очевидцем всіх подій, що відбуваються, – а потім, побічно, і самим Ієшуа, які є фігурами аж ніяк не тимчасовими.
В останній же главі і Майстер з Маргаритою розчиняються у вічності. “Слухай беззвучие, – говорила Маргарита Майстру, і пісок шарудів під її босими ногами, – слухай і насолоджуйся тим, чого тобі не давали в житті, – тишею”. Саме тиша говорить від імені вічності. Фінал роману – одне з найзагадковіших місць у ньому. В останньому розділі відбувається зчеплення всіх основних тем і мотивів оповідання. У ній же укладено і прощання, і прощення.
Як відомо, в першому редакціях роману (1929-1933) був відсутній образ Майстра. У центрі знаходився розповідь Воланда про Пілата і Ієшуа (“Євангеліє від Воланда”). Тобто основною проблемою роману мала стати проблема влади, пов’язана з особистістю Пілата. З появою образу Майстра ця проблема виявилася витіснена і замінена більш важливою для письменника в 30-і роки фаустівської темою: почуття провини художника, вчинила угоду з Сатаною. Мабуть, важливим моментом у формуванні цієї лінії став лист письменника М. А. Булгакова до уряду і подальший телефонну розмову зі Сталіним. Людина, мовчки дозволив здійснитися у себе на очах вбивства, витісняється художником, мовчки дивиться на все що відбувається навколо нього з “прекрасного далека”. Пилат поступається місцем Майстру. І саме Майстер відпускає Пілата, оголошує його вільним, тобто прощає. І Пилат спрямовується слідом за Ієшуа. “Прямо до цього саду простяглася довгоочікувана прокуратором місячна дорога, і першим по ній кинувся бігти гостровуха пес. Людина в білому плащі з кривавим підкладкою підвівся з крісла і щось прокричав хрипким, зірваним голосом. Не можна було розібрати, плаче він чи сміється, і що він кричить. Видно було тільки, що слідом за своїм вірним стражем по місячній дорозі стрімко побіг і він “.
Вина Майстри менш конкретна, вона не мучить, що не підступає постійно нав’язливими снами, але ця вина більш загальна і необоротна – вічна. Та вічна вина творчої особистості, яка йде на компроміс із суспільством, владою, йде від проблем морального вибору, штучно ізолює себе від оточуючих проблем, щоб отримати можливість працювати, реалізувати свій творчий потенціал і досягти безсмертя, тобто, подібно Фаусту, вступити в угоду з Сатаною.
В останньому сні Майстри до нього є “непомірною краси жінка”, що відводить його до місяця, це можна розглядати як вказівку на те, що врешті-решт Майстер і Маргарита покидають свій притулок і спрямовуються до світла по тій же місячній дорозі, по якій пішли раніше прощені Пілат та Ієшуа. А зникнення того світу, відхід від якого був головною провиною Майстра, означає його звільнення від цієї провини. “Хтось відпускав Майстри на свободу”.
Майстер вільний від своєї провини, отже, прощений. Але в той же час це і прощання зі своїм життям, містом, часом, бо виконана головне завдання – прорив у вічність. Настав інше буття.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)