Характеристика Воланда в романі “Майстер і Маргарита”
Воланд є одним з віртуозних втілень філософської ідеї автора “Майстра і Маргарити”. Його образу належить особливе місце в романі, можна навіть сказати – ключове. Саме Воланд є єдиним учасником обох історій, він же, в кінцевому рахунку, вершить суд над головними героями.
Автор знайомить нас з Воландом з найпершої глави. Його зовнішність, також як і ім’я – не більше ніж один із проявів князя пітьми, одна з його численних масок. Фактично, в усіх площинах Воланд присутній інкогніто, оголюючи своє справжнє обличчя: в першій – як свідок, у другій – як суддя.
“… ні на яку ногу описувати не шкутильгав, і зростання був не маленького і не величезного, а просто високого. Що стосується зубів, то з лівого боку у нього були платинові коронки, а з правого – золоті. Він був у дорогому сірому костюмі, в закордонних, в колір костюма, туфлях. Сірий бере він хвацько заламав на вухо, під пахвою ніс тростину з чорним набалдашником у вигляді голови пуделя. По виду – років сорока з гаком. Рот якийсь кривий. Виголений. Брюнет. Праве око чорний, лівий чомусь зелений. Брови чорні, але одна вища за другу “.
Саме таким постає перед читачем Воланд на самому початку роману. Зовнішність його красномовна і вже сама по собі просякнута певним містицизмом.
Згодом кульгавість неодноразово проявляється, але сам Воланд делікатно обходить цю тему, лише згадуючи якусь відьму, яка залишила йому дана недуга на пам’ять. Але кульгавість Воланда, також як і інші недоліки його зовнішності, такі як коронки, вигнутий рот і різні очі – скоріше прояв відсутності божественного. Адже ангели не можуть мати дефектів, а диявол був покалічений під час повалення з Раю і з тих пір його кульгавість стала фізичним свідченням його порочності.
Образ булгаковського князя тьми не можна назвати канонічним, адже назвати його уособленням зла дуже важко. По суті, кожен його вчинок – це акт справедливості, хоч і досконалий в особливій манері, найчастіше абсолютно негуманною. Примітно також і те, що карає Воланд частіше за все не власноруч, за його наказом це роблять члени його свити. Смішні й безглузді – вони є призмою, через яку добре видно пороки суспільства, описаного автором: жадібність, бездуховність, зрада, лицемірство, хабарництво, плазування. І всі вони, так чи інакше, були покарані – найчастіше, в гротескної і жорстокої манері.
Але Воланд також здатний і на поблажливість до людських слабостей:
“Вони – люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було… Ну, легковажні… ну, що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирне питання лише зіпсував їх… “
У коні роману ми розуміємо, що як суддя, Воланд може не тільки карати, а й нагороджувати. Так Маргарита, після пройдених випробувань, возз’єднується з Майстром і разом вони знаходять спокій. Також завдяки прохання Маргарити, Фріду дарується прощення. А поет Бездомний, переосмисливши свої погляди, отримує зовсім іншу долю.
В кінцевому рахунку, про Воланда можна сказати, що він якщо і зло – то необхідне. Як тінь, без якої не було б видно світла.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)