СІРКО – КАЗКИ ПРО ТВАРИН – Українська література – Література для дітей
Був собі в одного чоловіка собака Сірко – тяжко старий. Узяв хазяїн та й прогнав його від себе. Никає Сірко по полю, і так йому гірко: “Скільки років я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він мені шматка хліба жаліє і з двору прогнав”. Ходить він так, думає; коли це приходить до нього Вовк та й питає його:
– Чого ти тут ходиш? Сірко йому відповідає:
– Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, от я й ходжу тут. Тоді Вовк йому:
– А зробити так, щоб тебе хазяїн знову прийняв до себе? Сірко каже:
– Зроби, голубчику, а вже я чимсь тобі віддячу. Вовк каже:
– Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жати, і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходити коло того поля, – щоб я знав, де те поле, – то я візьму дитину, а ти будеш віднімати від мене ту дитину, тоді наче я тебе злякаюсь, та й пущу її.
У жнива той чоловік і жінка вийшли в поле жати. Жінка поклала свою маленьку дитину під копою, а сама жне коло чоловіка. Коли це – біжить Вовк житом, та за ту дитину – і несе полем. Сірко за тим Вовком, доганяє його, а чоловік кричить:
– Гиджга, Сірко!
Сірко якось догнав того Вовка, відняв дитину, приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв з торби хліб і кусок сала та й каже:
– На, Сірко, їж – за те, що не дав Вовкові дитини з’їсти!
Ото ввечері ідуть з поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:
– Жінко, вари лишень гречані галушки та добре їх салом затовчи!
Тільки вони зварились, він садовить Сірка за стіл, сам сів коло нього та й каже:
– А сип, жінко, галушки, та будемо вечеряти.
Жінка й насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не обпікся!
Ото Сірко й думає: “Треба ж мені віддячити Вовкові за те, що він мені таку вигоду зробив”.
А той чоловік, діждавши м’ясниць, віддає свою старшу дочку Заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там Вовка та й каже йому:
– Прийди в неділю ввечері до нашого городу, а я тебе введу н хату та віддячу тоді за те, що ти мені добро зробив.
Ото діждав Вовк неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко Сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко шиї шов до Вовка, увів у хату і посадовив його під столом. Потім Сірко взяв на столі пляшку горілки, м’яса доволі і поніс під стіл. Люди хотіли того собаку бити, а чоловік і каже:
– Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я й йому добро буду робити, поки його й віку.
Сірко бере, що лучче на столі, та подає Вовкові, нагодував і упоїв його так, що Вовк не витерпів та й каже:
– Буду співати!
Сірко каже:
– Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.
Вовк як випив ту пляшку горілки та й каже:
– Отепер уже буду співати!
– Не співай, бо обидва пропадемо – і я, й ти…
– Ой, не видержу – співатиму!
Та як завиє під столом! Люди посхоплювались, – туди-сюди, деякі хотіли бити Вовка.
Л Сірко й ліг на Вовка, наче хоче задушити його. Хазяїн і Каже:
– Не бийте Вовка, бо ви мені Сірка уб’єте! Він і сам йому раду дасть, – ось не займайте!
От Сірко вивів Вовка аж на поле та й каже:
– Ти мені добро зробив, а я тобі! Та й попрощались.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)