ЗИМІВЛЯ ЗВІРІВ – КАЗКИ ПРО ТВАРИН – Українська література – Література для дітей
В одного ледачого й злого хазяїна був Віл. Роботящий Віл був. Багато роботи всякої робив, – а Вола за все це в холодній повітці держали й харчі погані давали йому.
Прийшла зима лютая: стужа, холод, голод.
– Покину я хазяїна, піду світ за очі… Гірше не буде. І покинув він хазяїна.
Йде віл, іде, а назустріч йому – Баран.
– Куди, Баране, йдеш? – питає Віл.
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, – каже йому Баран.
– Ходім зо мною – веселіше буде.
От і пішли вони вдвох. Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм Свиня снігом бреде, рохкає.
– Куди, капловуха, йдеш? – питає Віл.
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, – одказує Свиня.
– Ходім з нами – веселіше буде.
Всі гуртом далі йдуть, а назустріч їм – Гусак.
Іде Гусак, з боку на бік перевалюється, сам до себе говорить.
– Куди, Гусаче, йдеш? – питає віл.
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю, – одказує Гусак.
– Ну, ходім з нами – веселіше буде.
От і Гусак пішов з ними.
Ідуть вони, йдуть, а назустріч їм – Півник-співунець, червоний гребінець, поважно так ступає, “ку-ку-рі-ку” своє виспівує.
– Куди, Півнику, йдеш?
– Від зими лютої тікаю, літа красного шукаю! – одказує Півник-співунець.
– Ходім з нами – веселіше буде. – Ідуть вони всі вкупі. Вечоріє, а мороз розлютувався, аж кусає. Віл і каже: – Давайте, друзі, хату шукати.
– Мені тая хата не потрібна: в мене кожух теплий, – Баран каже.
– І я морозу не боюся, – Свиня каже, – я в землю зариюся.
– А нас пух буде гріти, – кажуть Гусак з Півнем.
Довелося одному Волові йти. Бродив він, блудив у лісі, аж раптом дивиться – стоїть в гущавині хатина, а коло неї ще й стіжок сіна. Зажив тоді собі Віл приспівуючи: в теплі, в добрі – їжа Волові смачна й хатина тепла.
А то раз вранці, на світанку, чує Віл – хтось стукає. Відчинив він двері, а коло дверей стоїть Баран, змерз, аж тіло труситься. – Пусти, брате, погрітися.
– А ти ж казав, що в тебе кожух теплий… Не пущу!
– А коли не пустиш – я рогами колоду в стіні виверну, однаково не поможеться тобі: змерзнеш тоді. – Подумав Віл, подумав, та й пустив Барана.
А пізніше трохи й Свиня придибала до вола.
– Пусти, брате, погрітися.
– Ні, не пущу. Ти в землю зариєшся та й так перезимуєш.
– А як не пустиш, то я рилом всі шули* твоєї хатини підрию. А жити тоді в хатині, ясно, не можна буде.
Що його вдієш? Жаль Волові хатини – пустив він і Свиню. Минуло небагато часу – плентаються до Вола, мов ті старці, Гусак з Півнем:
– Пусти, братику, погрітися.
– Не пущу. Вас пух гріє.
– А як не пустиш, – каже Гусак, – я увесь мох в стінах твоєї хати повищипую.
– А я, – каже Півень, – всю стелю на горищі згребу ногами. Не жити тобі в хатині: змерзнеш.
Що його робити Волові? Пустив він до хатини й Гусака з Півнем.
Стали тоді жити вони всі вкупі.
Бігла собі, поживи шукаючи, повз хатину Лисиця. Чує – Півень пісні виспівує. Забажалося Лисичці півнячого м’ясця посмакувати, та як його дістати? Пішла тоді Лисиця на хитрощі, побігла до Ведмедя й до Вовка, та й каже їм:
– Знайшла я вам, друзі мої дорогі, славну поживу: тобі, Ведмедю, – ситого Бугая, тобі, Вовче, – хорошого Барана, а собі – доброго Півня.
– Гаразд, кумасю, – одказують Ведмідь з Вовком, – ми твоєї послуги ніколи не забудемо.
Повела Лисиця звірів до хатини. Ведмідь тоді й каже Вовкові:
– Ти йди вперед.
А Вовк одказує йому:
– Ні, ти, Ведмедю, більшу силу за мене маєш, тобі треба йти вперед.
– Ну, гаразд, – погодився Ведмідь.
Подивився Віл у вікно й побачив: до хатини звірі йдуть… Перелякався Баран, перелякалася Свиня, перелякалися Гусак з Півнем.
Що його робити?
А Віл тоді й каже:
– Не бійтеся, друзі, нічого. Живемо ми з вами тепер добре, не голодні, й тепло нам. А все це тому, що живемо ми в дружбі великій, один одному допомагаємо, з біди дружка дружку виручаємо. Давайте ж і зараз спільно, як друзі, бити наших ворогів.
– Згода, погоджуємося, – загукали всі.
Сказали – зробили.
Тільки-но Ведмідь підійшов до дверей, а Віл, Баран, Свиня й Гусак як вискочать з хатини… Не встиг Ведмідь і на задні лапи сп’ястися, як Віл придавив його до стіни рогами, а Баран на всю силу, з розгону, почав бити його своїм лобом. Свиня, часу не гаючи, розпочала шматувати Ведмедя своїми іклами, а Гусак теж задніх не пасе, товариство підтримує: щипає Ведмедя своїм міцним дзьобом.
Півень вилетів на двері та на всю силу як загорлає: “Ку-ку-рі-ку!”
Вовкові здалося, що Півень кричить: “За-рі-жу-у-у!” Перелякався Вовк та й кинувся тікати. А Лисичка ще раніш за Вовка втекла.
Насилу-насилу Ведмідь вирвався – доброї прочуханки дали дружні звірі.
А Віл, Баран, Свиня й Гусак з Півнем стали знову спокійно жити та поживати в хатині.
* Ш у л а (діал.) – стовп.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)