РОМАН ЯК ЖАНР ЛІТЕРАТУРИ: ПРОВІДНІ ОЗНАКИ ТА ФОРМУВАННЯ – РОМАН XIX століття
РОМАН ЯК ЖАНР ЛІТЕРАТУРИ: ПРОВІДНІ ОЗНАКИ ТА ФОРМУВАННЯ
Г. В. Ф. Гегель
Тепер з яким вона тремтінням Солодкий розгорта роман!
О. Пушкін
Поняття про роман. Роман – досліджений жанр у літературі. Однак і досі цей жанр викликає численні дискусії серед науковців. Йому присвячено чимало літературознавчих праць, естетичних і філософських розвідок. Та все ж таки проблеми роману й нині не розв’язані.
Слово роман походить від назви романської мови – romanus. Перші романи з’явилися в добу античності (період пізнього еллінізму), але самого поняття “роман” тоді ще не було. У добу Середньовіччя романом називали будь-які твори, написані романською мовою (французькою, італійською, іспанською, португальською та ін.), а не латиною. У середні віки були створені “Роман про Александра”, “Роман про Трою”, “Роман про Енея” та ін. Згодом цим словом почали називати епічні твори значного обсягу різноманітної тематики та будови.
У сучасному українському літературознавстві романом називають жанровий різновид епосу – місткий за обсягом, складний за будовою, прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкрито історію формування характерів багатьох персонажів протягом значного проміжку часу.
Ознаки роману. У XIX ст. філософ Г. В. Ф. Гегель у “Лекціях з естетики” визначив такі провідні ознаки роману:
– широта відображення життя;
– конфлікт “поезії серця з прозою житейських стосунків”;
– основна роль особистості в композиції роману;
– розгортання характерів протягом тривалого часу й у широкому просторі.
Дмитро Затонський – теоретик роману
Український літературознавець Д. Затонський у праці “Мистецтво роману і XX століття” визначив такі характерні ознаки жанру роману:
– безперервність руху (у цьому роман наслідує дійсність і людину, одночасно відтворюючи їх і модулюючи, оцінюючи та творячи);
– необхідність умістити велике в малому, зовнішнє – у внутрішньому, розмаїте – в одиничному, звідси тяжіння роману до синтезу різних форм і прийомів (способів оповіді, родових і жанрових ознак тощо);
– вільна структура, не обмежена традиціями й канонами.
Один із видатних російських літературознавців XX ст. М. Бахтін у праці “Епос і роман” назвав роман жанром, який постійно перебуває в динаміці, зорієнтований на відображення незавершеної дійсності. Він зазначив, що роман тісно пов’язаний зі своїм часом, породжений сучасністю й відображає духовну сутність індивіда та його проблеми на тлі доби.
Учений визначив відмінності героїчного епосу (епопеї) і роману.
Епос античності й доби Середньовіччя | Роман |
Настанова на відображення минулого. | Настанова на відображення сучасності. |
Час і простір завершені. | Час і простір утрачають завершеність, у них немає чітких меж, форми часопростору в динаміці. |
Образ героя віддалений, дистанційований від читача. | Образ героя максимально наближений до сучасного читача, який має впізнати в романному героєві власні проблеми й життєві обставини. |
Оскільки давній епос зорієнтований на минуле, то в ньому зображена дійсність, яка не може бути змінена. | У романі відбувається постійне переоцінювання, переосмислення дійсності, роман прагне впливати на теперішнє й майбутнє. |
В епопеї чітко визначені початок і кінцівка відповідно до завершеного минулого. | Для роману притаманний специфічний інтерес до продовження: що буде далі, чим усе закінчиться (нерідко – відкритий фінал). |
Герой діє відповідно до долі, яку визначають вищі сили. | Учинки та переживання героя визначає не доля, а дійсність; тема невідповідності героя до його долі або його становища – одна з головних тем роману. |
Відповідність певному літературному канону, жанровим законам визначеного часу. | Відсутність канонів, рухливість жанру, його мінливість і незавершеність. |
Минуле – це абсолют, герой та читач мають бути гідними минулого. | У романі закладено перспективу розвитку людини та світу, їхня незавершеність. |
М. Бахтін писав: “Роман – це сама пластичність. Це жанр, який постійно шукає, переглядає усталені форми. Саме таким може бути жанр, який знаходиться в зоні безпосереднього контакту з рухливою дійсністю”.
Якими були форми роману від давнини до XVIII ст.? Перші романи з’явилися в добу античності: авантюрний роман-випробування, авантюрно-побутовий роман, антична біографія та автобіографія. Ці романи були побудовані на міфологічній основі. Міфологічні сюжети розгорталися в умовно-абстрактному просторі й за певними схемами. Велике значення в античному романі мали різні пророцтва, воля богів, метаморфози героїв тощо.
У добу Середньовіччя (XI XIII ст.) виникає так званий лицарський роман, у якому представлено шляхетне зображення кохання, його трагічний характер визначає колізії роману.
ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА
Romance, Novel, Story…
В англомовному літературознавстві існують два значення цього терміна: Romance (фр. Roman) – 1) мається на увазі античний або середньовічний роман; 2) стилізований під давнину твір (наприклад, “Ім’я троянди” У. Еко). Також в англомовному літературознавстві є термін Novel – тобто новочасний, або сучасний, роман. У сучасній зарубіжній науці розрізняють власне Novel – вигадана історія та Story – правдива, чи вірогідна, історія.
Зображення людини та її долі хоча й має узагальнений характер, та все ж таки в середньовічному романі (порівняно з античним) митці звернули увагу на особистість, її почуття й переживання. Індивідуальність стала цікавою для романістів, хоча сюжети ще були авантюрно-пригодницькими. Світ довкола середньовічних героїв сповнений різних стихій і чудес, і в цьому чудесному світі герої намагаються знайти свою лінію долі (наприклад, “Роман про Трістана та Ізольду” та ін.).
Важливим етапом становлення романного жанру стала доба Відродження, коли з’явилися такі шедеври, як “Гаргантюа та Пантагрюель” Ф. Рабле і “Дон Кіхот” М. де Сервантеса. У цих творах відчувається органічний зв’язок людини з навколишнім світом. Ренесансний герой прагнув пізнати й опанувати дійсність, очистити й змінити її. У цих романах велику роль відігравали фантастико-авантюрні сюжети доби Середньовіччя, проте митці піддавали їх критиці, наголошуючи на тому, що реальність значно відрізняється від умовного світу, створеного уявою. У творах Ф. Рабле та М. де Сервантеса великого значення набули елементи фольклору, народні традиції, що дали змогу виявити погляди демократичних верств населення на життя.
Отже, у романах доби Відродження, порівняно з античністю й добою Середньовіччя, виявилися нові ознаки:
– посилення інтересу до дійсності як об’єкта зображення, дійсність уже не абстрактно-символічна, а набуває конкретних ознак, показана в розвитку;
Г. Доре. Ілюстрація до роману Ф. Рабле “Гаргантюа та Пантагрюель”. 1873 р.
Іван Франко про роман доби Відродження
У праці “Влада землі в сучасному романі” Іван Франко писав: “Панування лицарського роману тривало в Західній Європі майже до кінця XVI ст., коли геніальний Сервантес поклав йому край своїм “Дон Кіхотом”. Була це не тільки пародія на лицарський роман, не тільки перший та найвизначніший гумористичний роман, у ньому було щось значно більше. Це був перший рішучий крок до реалістичного зображення справжнього життя та народу, разом з тим – і перший роман, у якому автор спробував більше заглибитися в характер свого героя, разом із смішними рисами показати і його симпатичні, навіть благородні риси й висловити устами цього героя або інших дійових осіб критичні та позитивні думки про стан тодішнього суспільства, його потреби й прагнення. Одним словом, у “Дон Кіхоті” ми бачимо перший роман новішого крою; це суспільно-психологічний твір, хоча на його тлі автор виводить ще веселі, іноді карикатурні арабески в старому лицарському дусі. “Дон Кіхот” випередив свою добу”.
Іван Франко про роман доби Просвітництва
“Завданням роману, як його розуміли наприкінці XVIII та на початку XIX ст., можна вважати: змалювання характерів і психології їхнього розвитку, а також пропаганду деяких політичних, суспільних або релігійних ідей швидше в дидактичній, аніж у поетичній формі. Щоправда, автори цих романів намагалися створювати ‘’типові” характери, тобто схоплювати тільки найбільш характерні риси, відкидаючи ‘’випадкові” деталі; при тому негативно ставилися до літературного портрета, уважаючи його за річ шкідливу для мистецького твору, і майже зовсім не змальовували тло. Руссо чи не одним з перших увів до роману описи природи. Суспільного тла та його зв’язку з героєм не торкався ані він, ані інші, унаслідок чого як розвиток героїв, так і їхня характеристика в цих романах немовби зависали в повітрі”.
В. Єрко. Ілюстрація до твору Дж. Свіфта “Мандри Гуллівера”. 2005 р.
– конкретизація моментів дійсності та людського життя, перевага конкретики над абстракціями й умовними формами;
– дійсність набуває суспільних ознак, хоча їх ще не узагальнюють і не аналізують;
– увага до різних людських характерів, які взаємодіють;
– прагнення мотивувати події та вчинки героїв;
– активне авторське начало, автор – не сторонній споглядач, а органічна частина дійсного світу, учасник життя;
– герой у романі Відродження – не тільки конкретна людина (хоча вона має й реальні риси), а ще й “притча на тему про її можливості” (наприклад, за словами дослідника Д. Затонського, Дон Кіхот – “це не тільки образ конкретної людини, а й притча про великі творчі можливості особистості, певна модель людського буття, яка може бути трактована по-різному”).
У добу бароко жанр роману набув нових імпульсів для розвитку. У ньому простежується швидка зміна часу й простору, світ постає у своїй незавершеності й непізнанності, людина залежить від долі, уступаючи в діалог із Богом. У бароковому романі значну роль відігравали фантастичні елементи, але водночас тут показана й реальність як сплетіння різних сил і стихій. Найбільш поширеним у добу бароко був роман про пригоди (дурня або крутія), зокрема “Незвичайні пригоди Сімпліція Сімпліціссимуса” Г. Гріммельсгаузена, “Історія життя пройдисвіта, на ймення Пабло, зразка волоцюг і дзеркала крутіїв” Ф. Кеведо тощо.
Доба Просвітництва знаменувала не тільки переворот в ідеологічній сфері, у світогляді людства, а й переворот у жанрі роману. У романах доби Просвітництва (“Черниця” Д. Дідро, “Юлія, або Нова Елоїза” Ж. Ж. Руссо, “Страждання молодого Вертера” И. В. Гете, “Памела, або Винагороджена доброчесність”, “Кларісса”, “Історія сера Чарльза Грандісона” С. Річардсона, “Історія Тома Джонса, знайди” Г. Філдінга, “Мандри Гуллівера” Дж. Свіфта, “Пригоди Робінзона Крузо” Д. Дефо та ін.) виявилися такі особливості:
– наближення реальної дійсності до життя людини;
– герої є породженням свого середовища, яке впливає на характер людини;
– увага до особистої долі й переживань особистості, відтворення психології людини в розвитку;
– людину зображено як цінність незалежно від соціального та майнового стану;
– уведення широкого кола героїв із різних соціальних верств;
– реальні деталі в зображенні часу й простору;
– насиченість життєвим змістом і життєвими колізіями (уже не доля й боги визначають романні ситуації, а стихія життя);
– емоційне ставлення автора до героїв, автор – учасник (свідок, співучасник) подій;
– хоча домінують авантюрні сюжети, але людина – уже не іграшка долі, вона виявляє свою індивідуальність, особисту волю;
– ідея морального й суспільного виховання людини – провідний пафос романів доби Просвітництва.
У добу Просвітництва сформувалися такі різновиди жанру роману, як філософський, авантюрно-пригодницький, сімейно-побутовий, сатиричний, морально-психологічний та ін.
Наприкінці XVIII ст. роман вийшов на арену літературного життя й став провідним жанром у наступні епохи.
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ ОЗНАК РОМАНУ ТА ПОВІСТІ
Повість | Роман |
Невеликий обсяг. | Значний обсяг. |
Невелика кількість персонажів. | Велика кількість персонажів. |
Небагато сюжетних ліній. | Складний та розгалужений сюжет із багатьма сюжетними лініями. |
Зображення окремих епізодів, певного проміжку часу з життя героїв. | Зображення тривалого часу життя героїв, що дає змогу показати їхню динаміку. |
Відображення окремих сегментів дійсності або людських характерів. | Відображення дійсності в її спонтанності, незавершеності, рухливості. |
Поглиблена характеристика одного-двох персонажів, явищ. | Глибоке розкриття життєвих історій, різноманітних людських доль на тлі дійсності. |
Акцент на певних аспектах життя або сторонах людської психології. | Настанова на всебічне пізнання сучасного життя й людини в її різноманітних відносинах із світом. |
Невеликий обсяг тем і проблем, зосередження уваги на основних із них. | Широке коло тем і проблем суспільства, а також життя та психології особистості. |
Завершеність або незавершеність сюжету. Розвиток характерів і ситуацій обмежений певним часом і простором твору. | Складність і відкритість у часі романного сюжету й характерів; вони можуть мати подальше продовження, зокрема в читацькій уяві. |
Різні засоби художньої оповіді, але серед них переважають певні способи повістування, що характерні для індивідуального стилю митця. | Поєднання різноманітних засобів художньої оповіді (від імені автора та персонажів, описи, діалоги, монологи тощо). |
Обізнаність. 1. Пригадайте прозові твори, які ви читали в попередніх класах. Які з них належать до жанру повісті, а які – до роману? Читацька діяльність. 2. Які герої були характерні для романів різних епох. Людські цінності. 3. Як змінювалися ідеали в романах різних часів? Комунікація. 4. Д. Затонський уважає, що в “Дон Кіхоті” М. де Сервантеса втілено “не тільки образ конкретної людини, а й притчу про великі творчі можливості особистості”. Доведіть або спростуйте це твердження. 5. Висловте свою думку щодо термінів і визначень роману в англійському й українському літературознавстві. 6. Прокоментуйте висловлювання І. Франка про романи Відродження й Просвітництва. Ми – громадяни. 7. У яких прочитаних вами романах створено образи діяльних та активних героїв? Сучасні технології. 8. За допомогою Інтернету знайдіть 2-3 визначення поняття “роман”. Порівняйте. Творче самовираження. 9. Напишіть твір-роздум на тему “Роман, який змінив мої уявлення про життя та людей”. Лідери й партнери. 10. Робота в групах. Літературне лото “Любителі романів”. Кожна група пропонує іншим (на картках) уривки з прочитаних романів. Потрібно відгадати назву твору, автора, епізод (характеристику, опис, символ, деталь). Довкілля та безпека. 11. Проаналізуйте середовище, зображене в романах “Полліанна” Е. Портер, “Пригоди Тома Сойєра” Марка Твена, “Євгеній Онєгін” О. Пушкіна, “Герой нашого часу” М. Лєрмонтова. Хто з героїв здатен впливати на довкілля, а кому це не вдається? Навчаємося для життя. 12. Наведіть приклад життєвої ситуації з прочитаного вами роману, яка для вас стала повчальною. 13. Придумайте рекламу на тему “Роман, який обов’язково потрібно прочитати молоді”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)