РОЗВИТОК РОМАНУ В XIX ст. – РОМАН XIX століття
РОЗВИТОК РОМАНУ В XIX ст.
Бальзак, як і інші видатні романісти доби, створював анатомію суспільства, а не анатомію власної душі, як романтики. Він став виразником сутнісних, провідних тенденцій дійсності. Художній твір для романіста-реаліста – результат ретельного відбору, осмислення й типізації дійсності.
Д. Затонський
Романтики та роман. Представники єнської групи романтиків звернули увагу на можливості жанру роману в епоху великих зрушень у суспільстві. Ф. Шлегель, один із теоретиків енського гуртка романтиків, у своїх працях “Фрагменти” і “Лист про роман” виклав теорію роману. Він же став і автором першого романтичного роману “Люцинда”. Письменник наголошував на великій ролі особистості в структурі роману та пріоритеті авторської свідомості, яка визначає романний сюжет, організацію всього життєвого матеріалу.
Значний внесок у розвиток теорії та художньої практики роману зробили В. Скотт (засновник історичного роману) та Е. Т. А. Гофман (творець гротескно-фантастичного роману й повісті).
Досвід романтиків у галузі роману виявився в тому, що вони надали жанру нових ознак, а саме:
– орієнтація на індивідуума, його почуття та вираження через них духовної атмосфери реального світу;
– людина в романтиків – не пасивна істота, а активна й діяльна особистість;
– “романтики одними з перших відобразили речовий характер людських стосунків у буржуазному суспільстві, де все вимірюється золотом, де особистість втрачає самостійну значущість, внутрішню свободу й перетворюється на функцію її гаманця, тут відображена картина справжньої реальності, за “машинерією” у романтичній літературі постає дійсність” (Д. Затонський);
– образ буржуазної прози подано романтиками в специфічному гротескному висвітленні, реальність зображено в дивних фантастично-гротескних формах – це було суто романтичне художнє рішення;
– гостре відчуття історії, усвідомлення причетності до життя суспільства, його ілюзій, кризи надій і прагнень свого покоління.
Формування та ознаки реалістичного роману. 1820 1830-і роки в Європі це перехідний період від романтизму до реалізму. У цей час з’являються й реалістичні романи, хоча в них досить потужними були елементи романтизму. Перший роман, на титулі якого О. де Бальзак поставив своє ім’я, – “Останній шуан, або Бретань в 1800 році” (1829). О. Пушкін працював над “Євгенієм Онєгіним” з 1823 р. до початку 1830-х років. Отже, у той час тривало активне формування нового роману.
Буржуазна епоха справила значний вплив на розвиток реалістичного роману. Письменники розглядали роман як пізнавальний жанр, як певне дослідження дійсності, зв’язків людини й середовища, внутрішніх колізій особистості. О. де Бальзак, О. Пушкін, М. Лєрмонтов, Стендаль, Г. Флобер усвідомлювали свою місію в мистецтві як “науковці”, “дослідники” сучасного життя й сучасної людини в галузі роману.
В. Скотт
Хоча реалістичний роман спочатку розвивався під значним впливом романтизму, і тому в ньому були наявні елементи романтизму (О. де Бальзак, О. Пушкін, М. Лермонтов, Стендаль та ін.), але все ж таки реалістичний роман до середини й у другій половині XIX ст. набув власної своєрідності. Це був новий крок у розвитку жанру.
Характерні ознаки реалістичного роману | |
1. | Сучасність і суспільство в реальних суперечностях і різноманітних зв’язках – об’єкти зображення в романі. |
2. | “Головне для митця – прийти до синтезу шляхом аналізу” (0. де Бальзак). |
3. | Орієнтація на достовірність, правда – основний закон творчості. |
4. | Людину зображено як продукт свого оточення, середовища, суспільства. Пересічні люди стали героями роману. |
5. | Незавершеність, рухливість реальної дійсності та романних героїв, які перебувають у постійному пошуку, боротьбі, протиріччях. |
6. | Романіст – дослідник дійсності, який має аналітичний підхід до життя, суспільства, внутрішнього світу людини. |
7. | Реальний історичний час і простір, відкриття нових об’єктів зображення – вулиця, соціальне дно, в’язниця тощо. |
8. | Герой у зіткненнях із суспільством, у складній взаємодії з ним – провідний романний сюжет. Реалістичний роман – це “роман героя” (кар’єри або її руйнування, біографії, кохання, виховання тощо). |
9. | Відкриття соціальних типів епохи (лихвар, дворяни, студенти та ін.). |
10. | Тяжіння до узагальнення, типізації образів і суспільних ситуацій. |
11. | “Речовий” світ роману, оскільки в епоху XIX ст. речі, гроші, матеріальні цінності набули особливого значення. Речі – виразні деталі відображення суспільства, вони нерідко психологізуються, відтворюючи й внутрішній світ людини. |
12. | Поєднання суспільного й психологічного. |
13. | Критичний пафос роману, спрямований на викриття вад буржуазного суспільства. |
Критична позиція романістів XIX ст. щодо негативних явищ суспільства та духовної трансформації людини під впливом буржуазної дійсності зумовила появу терміна “критичний реалізм”. Однак більш прийнятними в літературознавстві стали терміни “класичний роман” (або “реалістичний роман”, “роман класичного типу”) і “класичний реалізм XIX ст.”, оскільки саме в цю епоху реалізм і роман сформувалися остаточно й набули основних ознак. Бурхливий розвиток роману в епоху XIX ст. остаточно закріпив провідну роль цього жанру в літературному процесі й надалі.
Перехідною постаттю в розвитку жанру роману був Г. Флобер. Він пройшов шлях від романтизму до реалізму, а потім – від реалізму до натуралізму. Поступово відмовившись від сильних пристрастей та сильних характерів, від романтичних сюжетів і несподіваних поворотів, письменник створив яскраві зразки реалістичного роману й підготував появу натуралістичного роману.
Слідом за ним натуралісти ввели в роман нового героя – звичайну людину, яка ще більше була пов’язана із середовищем, аніж у реалізмі. Середовище визначало не тільки вчинки, а й темперамент людини, свідомі й підсвідомі бажання. Герої в натуралістів абсолютно не виокремлювалися зі свого оточення й не були соціальними типами, утілюючи неповторне, одиничне. Натуралісти змінили й характер співвідношення автора та зображеної дійсності. Якщо в реалістичному романі автор – теж частина середовища, він живе в ньому й разом з ним, то в натуралістичному романі життя ніби відсторонене від оповідача, автор не повинен утручатися в розповідь.
Е. Золя
Деталізація буденності, зображення її непривабливих ознак, підкреслена достовірність були доведені в натуралістичному романі до абсолюту. Це засвідчує багатотомна епопея “Ругон-Маккари” Е. Золя, романи Е. і Ж. Гонкур та ін.
У другій половині XIX ст. елементи натуралізму активно проникають у реалістичні романи, надаючи їм ще більшої достовірності (Ф. Достоєвський, Г. де Мопассан та ін.).
Різновиди роману XIX ст. Існують різні принципи класифікацій жанру роману. Однак жодна з них не є вичерпною. Визначення певних типів роману є досить умовним, тому один і той самий роман можна розглядати й класифікувати по-різному. За основу поділу роману на різновиди можна взяти такі критерії, як тематика, авторське начало, сюжетно-композиційні особливості, поетика та ін.
Історичний роман побудований на історичному сюжеті, який у художній формі відтворює якусь епоху, певний період історії. Генеза історичного роману – у творах античних авторів, у хроніках В. Шекспіра, творах XII ст. Однак історія в них – лише тло для зображених подій та героїв, а історичні факти нерідко змінювалися вигаданими. У творах не було й історичного підходу щодо зображення людей та суспільства. Герої з минулого не завжди діяли й говорили відповідно до своєї епохи. Засновником історичного роману вважають В. Скотта, у творчості якого історичний роман набув класичних ознак і дістав назву “вальтер-скоттівський”, справивши великий вплив на розвиток роману в європейських літературах. Історичний роман активно розвивався в XIX ст. (В. Скотт, В. Гюго, Б. Прус, Г. Сенкевич та ін.), а потім у XX ст. (Т. Манн, Г. Белль, О. Гончар, П. Загребельний, Б. Пастернак та ін.).
Для історичного роману характерні такі ознаки:
– поєднання історичних фактів з вигадкою;
– уведення історичних осіб разом з особами вигаданими;
– вимисел уміщено в часові межі зображеної епохи;
– історизм (відповідність історичній правді, відтворення духу історії, розкриття характерів персонажів відповідно до певного історичного часу).
Соціальний роман – різновид жанру роману, у якому зображено суспільство, різноманітні зв’язки героя із соціальним середовищем. Цей різновид роману утвердився в XIX ст. і пов’язаний із розвитком реалізму. Соціальний роман конкретизується в інших розгалуженнях:
Соціально-побутовий роман, де в центрі уваги автора – соціальний побут, оточення героя, їхній вплив на характер і вчинки;
Соціально-психологічний роман – різновид жанру роману, у якому відображено зіткнення внутрішніх прагнень героя із соціальними обставинами, досліджено зв’язок між духовним станом особистості та суспільними умовами, розкрито психологію персонажів, мотиви їхніх вчинків, роздуми, почуття, що свідчать про стан суспільства взагалі та його вплив на внутрішній світ людей. У соціально-психологічному романі герої постають як соціальні типи, хоч автори досягають неабиякої майстерності, відтворюючи їхні індивідуальні якості та переживання. Соціально-психологічний роман активно розвивався в межах реалістичного напряму XIX ст. (Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, Ч. Діккенс, В. Теккерей, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін.).
Філософський роман – різновид роману, у якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора, порушено питання людського буття, “вічні” проблеми. Як окремий жанр сформувався в добу Просвітництва (“Кандід”, “Простодушний” Вольтера та ін.). У XIX ст. активно взаємодіє з психологічним і соціальним романами.
Е. і Ж. Гонкур
У філософсько-психологічному романі відображення внутрішнього світу особистості, духовних процесів пов’язане з розв’язанням складних світоглядних проблем. Як правило, сюжет у таких творах передбачає боротьбу ідей, світоглядних позицій, виклад певних концепцій (романи М. Лермонтова, Ф. Достоєвського та ін.).
Соціально-філософському роману властиві широке узагальнення спостережень автора за життям суспільства й людини, надання подіям та образам філософського звучання, позачасового значення (романи Л. Толстого та ін.).
Роман авторський – це роман, де оповідь ведеться від імені автора, автор є самостійною структурною величиною в романі, він визначає колізії твору, змальовує героїв, дає їм оцінки, висловлює різні судження тощо. Починаючи з XIX ст. категорія “автор” виходить на перший план. Це відчутно в романтичній літературі. У поемі О. Пушкіна “Євгеній Онєгін” автор відіграє особливу роль, він не тотожний героєві, веде розповідь та активний діалог із читачем, утручається в сюжет тощо. Категорія “автор” важлива й для М. Гоголя, у творчості якого автор веде за собою читача. Реалістичний роман – це не тільки роман героя, це ще й роман автора, який є особливим героєм.
Роман персонажний – це роман, у якому на першому місці постає персонаж, герой, який визначає всю художню структуру роману. Зображення героя в центрі роману починається ще в добу Відродження, особливо активно цей процес відбувається в добу Просвітництва й реалізму. Починаючи з XVIII ст. персонажеві надано право самому розповідати свою історію. Герой стає й автором одночасно, що значно поглиблює психологічні ознаки роману, надає йому особливого “внутрішнього” висвітлення подій. Так, у романах С. Річардсона, Дж. Свіфта, Д. Дефо використано епістолярну форму. У XIX ст. цю форму використовували О. де Бальзак, О. Пушкін, М. Лермонтов та ін.
Роман-хроніка – роман, побудований на хронікальному принципі, у якому автор – літописець подій, послідовно й детально описує їх, досліджуючи причинно-наслідкові зв’язки між ними. Особливу роль у романі-хроніці відіграє історичний час, що разом з іншими героями стає теж героєм, він є відчутною та впливовою одиницею твору, визначає життя героїв, обумовлює їхню поведінку.
ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА
Національна специфіка роману в різних країнах
Франція. Французький роман XIX ст. представлений іменами багатьох яскравих письменників: О. де Бальзак, Стендаль, Г. Флобер, Жорж Санд, А. Дюма, Г. де Мопассан, Е. Золя. Французькому роману притаманні підкреслена увага до суспільного середовища з його деталізацією та конкретністю, виразна наукова (дослідницька) складова, манера письма та глибокий соціальний аналіз.
Англія. Історичний роман був започаткований В. Скоттом. Розквіт реалістичного роману в англійській літературі припадає на 1830-1860-і роки (Ч. Діккенс, В. Теккерей, Ш. Бронте, Е. Гаскелл, Т. Карлейль та ін.). В англійському романі були популярними теми важкої праці (зокрема, дітей, жінок), соціальної нерівності, виховання. Для англійського роману XIX ст. характерні повчальність і тонкий англійський гумор та іронія, які нерідко переходили в сарказм.
Росія. Засновником реалістичного роману в російській літературі вважають О. Пушкіна, хоча він використовував романтичні традиції. У російській літературі XIX ст. визначають дві провідні тенденції: пушкінську та гоголівську. Пушкінська лінія представлена романами М. Лермонтова, Л. Толстого та ін., а гоголівська лінія – романами Ф. Достоєвського. У російській літературі того часу були популярними соціально-психологічні, соціально-філософські, філософсько-психологічні, соціально-побутові романи, зокрема романи-епопеї. Масштабність відтворення подій, глибокий психологізм, увага до образу “маленької людини” і філософських питань буття визначають національну своєрідність російського роману XIX ст.
Відомими романами-хроніками XIX ст. вважають “Червоне і чорне” Стендаля, “Війну і мир” Л. Толстого та ін.
Роман-панорама характеризується широтою охоплення дійсності, її різних шарів і прошарків, динамікою, різноманітними зв’язками. Панорамність зображення особливо використовували письменники-реалісти. їхні твори нерідко називали “енциклопедією людського життя”, ураховуючи цю панорамність. Романами-панорамами можна назвати “Євгенія Онєгіна” О. Пушкіна, “Людську комедію” О. де Бальзака, “Червоне і чорне” Стендаля та ін.
Роман-епопея – епічний жанр, що поєднує ознаки роману й епопеї та містить усебічне зображення життя в його історичному розвиткові. Для роману-епопеї характерні відтворення картин, їхня всеосяжність, епохальність подій, велика кількість персонажів, глобальність задуму митця та узагальнений характер твору. До жанру роману-епопеї належать “Дон Кіхот” М. де Сервантеса, “Гаргантюа та Пантагрюель” Ф. Рабле, “Війна і мир” Л. Толстого та ін.
Пріоритет авторської свідомості в романі. На відміну від попередніх епох (до кінця XVIII ст.), де все ж таки панували певні традиції та літературні канони, саме в XIX ст. роман став напрочуд вільним і – що важливо – авторським жанром. Це сталося вже в епоху романтизму, у реалізмі авторське начало було не менш потужним. Автор як усемогутній творець визначав підходи до життєвого матеріалу та форми його втілення. Своєрідність авторських романних форм залежала від індивідуального стилю кожного з митців – усталеної тематики й проблематики, способів творення характерів, сукупності прийомів і засобів поетики тощо. Авторська свідомість та індивідуальний стиль визначили самобутність бальзаківського, стендалівського, пушкінського, лермонтовського романів, романів Ф. Достоєвського та Л. Толстого тощо.
Обізнаність. 1. Розкажіть про зміни в жанрі роману в добу романтизму й реалізму. 2. Які здобутки романтиків використовували реалісти? 3. Чим реалістичний роман, на ваш погляд, відрізняється від романів попередніх епох? Читацька діяльність. 4. Розкрийте особливості індивідуального стилю митця, використовуючи прочитаний роман XIX ст. (0. Пушкіна, М. Лермонтова, Е. Портер, Марка Твена, Ж. Берна або ін. – 1 за вибором). Людські цінності. 5. Визначте коло актуальних тем і проблем у романах XIX ст. Комунікація. 6. Дискусія на тему “Що можуть дати сучасній молоді романи XIX ст.?”. Ми – громадяни. 7. Які лицарські якості утверджують історичні романи В. Скотта? Сучасні технології. 8. За допомогою Інтернету або бібліотечних ресурсів ознайомтеся з працею: І. Франко. Влада землі в сучасному романі // Зібрання творів: У 50 т. – К., 1980. – Т. 28. – С. 176-182. Випишіть 1-2 цитати про розвиток жанру роману. Прокоментуйте. Творче самовираження. 9. Створіть обкладинку вашого улюбленого роману XIX ст. Презентуйте її в класі. Лідери й партнери. 10. Кінофорум “Романи XIX ст. в кіно”. Виступи “критиків”, “глядачів”, “мистецтвознавців”, “літературознавців”, “істориків”. Довкілля та безпека. 11. Пригадайте деталі вбрання, інтер’єру, захоплень Євгенія Онєгіна. Як вони характеризують героя? Навчаємося для життя. 12. Які романи любила читати Тетяна Ларіна? Чи вплинуло це на психологію та вчинки героїні? 13-А які романи подобаються вам? Чому? 14. Уявіть, що ви – романіст. Які життєві ситуації могли б бути цікавими для сучасної молоді? Які ідеї та ідеали потрібно утвердити за допомогою засобів роману? Поясніть.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)