Пророк
Пушкін завжди замислювався про свій дар і поетичному покликання. У Михайлівській посиланням, замикаючи попереднє творчість і відкриваючи новий період своєї долі, він створив вірш “Пророк” (1826). У цьому вірші відбилося могутнє відродження душі, свідомість повноти і зрілості духовних сил.
Духовної спрагою Томім,
У пустелі похмурої я тягнувся,
І шестикрилий серафим
На роздоріжжі мені з’явився;
Перстами легкими як сон
Моїх зеніц1 торкнувся він:
Гроби віщі зіниці,
Як у переляканою орлиці.
Моїх вух торкнувся він,
І їх наповнив шум і дзвін:
І почув я неба дрожу,
І гірський ангелів політ,
І гад морських підводний хід,
І часткових лози животіння.
І він до уст моїх припав,
І вирвав грішний мій язик,
І марнославні і лукавий,
І жало мудрия змії
В уста завмерлі мої
Вклав десніцею2 кривавою.
І він мені груди розсік мечем,
І серце трепетне вийняв,
І угль, палаючий вогнем,
Під груди отвору водвінул.
Як труп у пустелі я лежав,
І Бога глас до мене кликав:
“Повстань, пророк, і дивись, і почуй,
Виконати волею моєї,
І, оминаючи моря й землі,
Дієсловом пали серця людей “.
“Пророк” написаний у вересні 1826 року, після того, як поет отримав звістку про страту п’яти декабристів, що послідувала 13 липня.
“Пророк” – програмний твір у творчості Пушкіна. Вірш пов’язано з традиціями цивільних і філософських од Ломоносова і Державіна, з творами декабристів про поета-пророка. Поетична мова Пушкіна витримана в суворому, стриманому, піднесено-ораторському тоні. Незважаючи на архаїчний образ пророка, вірш звернено не в глиб століть, а в пушкінську сучасність.
У момент творчого натхнення, виконання пророчої місії все суєтне, дрібне, приземлене і прозаїчне повинно зникнути, померти, стати прахом. Важкий процес перетворення простого смертного в грізного глашатая істини відображений у вірші. Через мука, через страждання людина перетворюється в Пророка:
Як труп у пустелі я лежав,
І Бога глас до мене кликав:
“Повстань, пророк, і дивись, і почуй,
Виконати волею моєї,
І, оминаючи моря й землі,
Дієсловом пали серця людей “.
Пророк у Пушкіна – образ людини, яким його зафіксувала Біблія. Його устами говорить Бог, який звелів йому виголошувати істину. І він не може зійти з шляху, визначеного Богом. Він обраний. У нього віднято грішний мова, яка не може оскверняти Божественну істину. Тільки чистими устами дозволено звіщати правду. Висока місія-доручення, отримана від Бога, перетворює людину і робить його Пророком. Тепер він не належить собі, а виконує волю Бога. Це ріднить стародавнього Пророка і сучасного поета. Йому дано дар слова, дієслова, отже, він теж обраний, щоб люди через нього почули Вищу Волю. Пушкін відчував себе таким поетом. Його служіння поезії родинно служінню Пророка. Згодом він скаже: “Веленью Божу, про Муза, будь слухняна”. Створюючи близький історичного минулого образ старозавітного пророка, Пушкін співвідносив з ним себе як поета сучасності.
Та ж завдання – правдиво передати історичні події Русі і одночасно зв’язати їх з теперішнім часом – вирішувалася Пушкіним і в народній трагедії “Борис Годунов”.
Запитання і завдання
Зверніть увагу на те, як починається і як завершується вірш “Пророк”. У чому сенс кінцівки?
Прочитайте вірш напам’ять, підкресливши інтонацією особливу місію поета.
Поясніть слова і словосполучення, стежки: духовної дою Томім, ширяємо, на роздоріжжі, перстами легкими, зіниці, відкрилося… зіниці, неба дрожу, часткових лози животіння, правицею кривавою, мова марнославні, під груди отвору, дієсловом пали серця людей. Підберіть синоніми. Мотивуйте єдино правильний вибір даних слів поетом, обгрунтуйте їх перевага.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)