На дорогу йду я в самотині – Герої вічності – герої часу: Михайло Лермонтов – Взаємодія романтизму і реалізму

***

На дорогу йду я в самотині;

Крем’‎яна в тумані путь блищить:

Тихо. Бога слухає пустиня,

І зоря з зорею гомонить.

Небеса прекрасні та безкраї!

Спить земля в промінні голубім…

Чом же серце з болю завмирає?

Жду чого? Жалію я за чим?

Мрією не тішусь я пустою,

Днів не жаль, ще більш не розцвітуть;

Я жадаю волі та спокою!

Я б хотів забутись і заснуть!

Та не тим холодним сном могили.

Я б навік заснути так хотів,

Щоб живі дрімали в серці сили,

Щоб у грудях віддих тріпотів;

Щоб крізь ніч, крізь день ясний для мене

Про кохання ніжний спів лунав,

Наді мною темний дуб зелений

Щоб схилявся й листям розмовляв.

Переклад М. Рильського

На дорогу йду я в самотині   Герої вічності   герої часу: Михайло Лермонтов   Взаємодія романтизму і реалізму

І. Захаров. “На дорогу йду я в самотині…”. 2005 р.

Запитання і завдання до прочитаного

1. Поясніть, чому Д. Овсянико-Куликовський назвав поезію Лермонтова “На дорогу йду я в самотині…” “психологічною та моральною утопією свободи і спокою”?

2. Про що може “гомоніти” зоря із зорею? Чому саме до зіркових, а не до людських розмов прислухається ліричний герой?

3. Про яку ще розмову згадано у вірші? Чи важливе місце посідає ця згадка? Відповідь поясніть.

4. Філологічний майстер-клас. Знайдіть оригінал щойно прочитаної вами поезії Лермонтова (“Выхожу один я на дорогу…”) і проаналізуйте роботу українського перекладача. Спробуйте створити власну перекладацьку версію вірша.

Перед читанням. Під час читання вірша зауважте, які важливі для багатьох людей речі втратили свою цінність для ліричного героя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

На дорогу йду я в самотині – Герої вічності – герої часу: Михайло Лермонтов – Взаємодія романтизму і реалізму