ПЕЧОРІН У СИСТЕМІ ОБРАЗІВ РОМАНУ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА “ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ”. НОВАТОРСТВО ПИСЬМЕННИКА В ЖАНРІ РОМАНУ – ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ Й РЕАЛІЗМУ

Мета (формувати компетентності): предметні (знання про місце Печоріна в системі образів роману М. Ю. Лермонтова “герой нашого часу”; уміння характеризувати ознаки новаторства письменника в жанрі роману; словниковий запас; розвинені зв’язне мовлення та критичне мислення; навички ідейно-художнього та компаративного аналізу прозових творів великого обсягу; потребу до самоаналізу та розвитку особистості); ключові (уміння вчитися: активну пізнавальну діяльність; логічне й критичне мислення; комунікативні: навички спілкування в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: вміння визначати роль художніх засобів та прийомів у тексті; навички роботи з книгою; соціальні та громадянські: здатність протистояти бездуховності, егоїзму; загальнокультурні: естетичний смак, читацькі інтереси, світогляд).

Тип уроку: урок систематизації та узагальнення знань, умінь і навичок. Основні терміни й поняття: філософсько-психологічний роман, тематика, жанр, композиція, сюжет, ідея, художній образ, художні засоби, традиції, новаторство.

Міжпредметні зв’язки: історія, географія, етика, естетика.

Обладнання: підручник; літературознавчий словник; портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до них; роздавальний матеріал за темою уроку; медіазасоби.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. “Герой нашого часу” – загадкова книга. Недарма А. П. Чехов писав: “Не можу зрозуміти, як міг він, хлопчик, зробити таке!” Дві проблеми – призначення людини на землі й розуміння цього призначення – є центральними для М. Ю. Лермонтова та для покоління останніх романтиків. “Герой нашого часу” – так назвав письменник свій прозовий твір. Ця назва і прізвище головного героя прозоро натякають на те, що поет нового (порівняно з пушкінським) покоління претендував на створення образу нового героя. Історію розчарованої печорінської душі викладено у сповідальних записках героя з нещадністю самоаналізу: Печорін відверто й безстрашно зізнається у своїх ідеалістичних пориваннях, і у темних сторонах своєї душі, і в її суперечностях, презентуючи в такий спосіб усе покоління “зайвих, розчарованих людей”.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання Літературний диктант

ü Хто такий Печорін? (Армійський офіцер, який служить на Кавказі.)

ü Хто щиро переймався долею Печоріна? (Максим Максимович.)

ü Чому Печорін розлюбив Белу? (Через свою нудьгу.)

ü Що сталося із черкеською княжною Белою? (Її викрав Казбич і зарізав.)

ü Що трапилося з Печоріним у Тамані? (Ледь не загинув, намагаючись дізнатися таємницю контрабандистів; зруйнував із нудьги життя кількох людей.)

ü Чому оповідач вирішив опублікувати “журнал Печоріна”?

(Дійшла звістка про загибель Печоріна.)

ü Через що Грушницький викликав Печоріна на дуель? (Печорін викрив його таємницю і залицявся до Мері – дівчини, яку той кохав.)

ü Чому Печорін відмовив Мері, коли вона зізналася в коханні до нього? (Не любив її, дражнив Грушницького.)

ü Які почуття мав Печорін до Віри? (Це його давнє кохання.)

ü Що хотів перевірити Вулич, граючи в “російську рулетку”? (Чи існує доля, фатум.)

ü Який героїчний учинок здійснив Печорін, осмислено й виправдано ризикуючи життям? (Обеззброїв небезпечного злочинця – козака.)

ü “Чи я не той самий?” – сказав Печорін, зустрівши… (Максима Максимовича, коли той був неприємно здивований холодністю Печоріна).

Взаємоперевірка за ключем учителя, взаємооцінювання (робота в парах)

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Слово вчителя

– Один із засобів непрямого відображення авторської позиції – введення персонажів, яких можна певною мірою вважати двійниками Печоріна. Принцип подвійності допомагає розкрити складність і суперечливість героя, побачити протилежні підходи до розв’язання якоїсь складної життєвої або філософської проблеми. Частковими двійниками Печоріна є Вернер, Вулич, Казбич, Янко; двійником-антиподом, двійником-пародією – Грушницький. Те, що в Печоріні є трагічним,- у Грушницькому виглядає смішно. Печорін – сучасний демон, Грушницький уявляє себе демоном, дізнавшись про його існування з романтичних поем і повістей. Печорін перебуває у постійному конфлікті із суспільством і з самим собою, страждає від цього розладу. Грушницький гармонійно співіснує з навколишнім вульгарним суспільством, він надзвичайно самовдоволений і лише носить маску страждання й розчарованості. Печорін відчуває в душі величезні сили, яким не знаходить застосування; Грушницький мізерний, як дріб’язковий світ довкола нього. Водночас Грушницький – дзеркало, у якому Печорін бачить свої негативні риси: егоїзм, самозамилування, відсутність простоти. У певному сенсі дуель із Грушницьким – спроба вбити в собі дрібний, вульгарний бік власної натури.

Контрастну пару становлять Печорін і Максим Максимович: у кожного – своя життєва правда. Позиція автора не збігається з правдою жодного персонажа: кожний із героїв у чомусь має рацію, а в чомусь – ні. Максим Максимович вигідно відрізняється від Печоріна простотою, щирістю; він є цілісною натурою, йому не притаманні рефлексії, сумніви, він не любить заглиблюватися в роздуми. Він приймає життя, не міркуючи й не аналізуючи, він сам його складова частина. Але “чудесна душа, золоте серце” Максима Максимовича, його надзвичайна людяність поєднуються з інертністю, з обмеженістю світогляду, нездатністю критично сприймати дійсність.

Образ Печоріна – одне з головних художніх відкриттів Лермонтова. У ньому відбилися глибинні особливості постдекабристської епохи – епохи розчарувань і сумнівів, катастрофи сподівань і руйнування ідеалів, ревізії колишніх цінностей. Однак образ Печоріна набагато ширший за вкладений у нього соціально-історичний зміст: епохальне переростає в ньому в загальнолюдське, національне – у всесвітнє, соціально-психологічне – у морально-філософське.

У своєму журналі Печорін неодноразово говорить про власну подвійність. Багато дослідників витлумачують її як наслідок зіткнення природного начала з началом соціальним. Наприклад, у відомому дослідженні літературознавця К. М. Михайлової йдеться про таке: “”Дві людини”, присутність яких відчуває в собі Печорін,- це не тільки людина мисляча і людина діяльна: водночас одна з них – це “природна”, потенційна, можлива людина, й інша – людина справді діяльна, детермінована суспільством. Засуджуючи другу, Лермонтов цілком на боці першої”. Слід врахувати, що Лермонтов досить критично ставиться до ідеї “природної людини” у дусі Ж.-Ж. Руссо. Він не ідеалізує горців, показує неможливість “зцілення” зіпсованого цивілізацією героя шляхом прилучення його до природного стану людини завдяки любові до “дикунки”.

Напружені роздуми Печоріна, його постійний аналіз і самоаналіз своїм значенням виходять за межі епохи, що породила його, мають загальнолюдське значення. Уперше в російській літературі показаний герой, який прямо ставить перед собою найголовніші, “останні” питання людського буття – мета й сенс життя людини, її призначення. У ніч перед дуеллю із Грушницьким він роздумує: “Перебираю в пам’яті все моє минуле й запитую себе мимоволі: навіщо я жив? Для якої мети я народився? А й справді, вона існувала, і справді, судилося мені призначення високе, тому що я почуваю в душі моїй сили неосяжні; але я не відгадав цього призначення, я захопився принадами пристрастей порожніх і невдячних; з горна їхнього я вийшов твердий і холодний, мов залізо, але втратив навіки запал шляхетних поривань, кращі роки життя”. Метою свого життя Печорін ставить осмислення природи й можливостей людини. Звідси його активність, безперервний ланцюг психологічних і морально-філософських експериментів над собою й іншими. Він намагається підкорити людей своїй владі, зрозуміти приховані причини їхніх учинків і водночас своєю поведінкою самоствердитися як особистість, якій судилося “призначення високе”.

У дуелі з Грушницьким він навмисно ставить себе в більш складні й небезпечні умови: “Я зважився надати всі вигоди Грушницькому; я хотів випробувати його; у душі його могла прокинутися іскра великодушності, і тоді все повернулося б краще…”. Ставлячи людину в екстремальні ситуації, Печорін не втручається в прийняття її рішення, даючи можливість зробити свій власний моральний вибір, але при цьому сподіваючись на “кращий” результат: “я з трепетом чекав на відповідь Грушницького. якби Грушницький не погодився, я кинувся б його обіймати”.

Водночас, вважаючи своє незалежне “я” найвищою цінністю і відстоюючи власну свободу, Печорін нерідко переступає межу, що відокремлює добро від зла. Це змішання добра й зла надає Печоріну демонічних рис, особливо у стосунках із жінками. Він безжалісно руйнує ілюзії й ідеали. Розуміючи примарність щастя як особистого благополуччя в суспільстві загального неблагополуччя, відмовляючись від нього сам, Печорін руйнує сподівання на щастя і в інших.

Прикладом може стати його роман із князівною Мері, що обернувся безжалісним експериментом над юною наївною дівчиною, яка за короткий термін пізнала жорстокість життя. Особливо велика провина Печоріна в історії Бели. Природна, гармонійна істота, насильно вирвана зі звичного середовища, стає жертвою сваволі Печоріна. Піддавшись миттєвому пориву, Печорін не замислюється над тим, чим обернеться його примха для горянки. Здатність поставити на карту все своє майбутнє й у разі невдачі вирушити назустріч смерті, під кулі, навряд чи можуть виправдати його.

2. Інтерактивний прийом “Мозковий штурм”

ü Визначте ознаки новаторства й традиції М. Ю. Лермонтова в жанрі роману.

Очікувана відповідь

Ознаки новаторства й традиції М. Ю. Лермонтова в жанрі роману

Новаторство

Традиції

Це “роман у повістях”, “роман у романі”;

Незвичайна, кільцева композиція;

Герой – типовий представник свого покоління

Кожна з повістей роману “Герой нашого часу” спиралася на певну літературну традицію: “Бела” мала ознаки подорожнього нарису, “Княжна Мері” – світської повісті, “Тамань” – ліричної новели, “Фаталіст” – повісті про “таємничий випадок”, що була популярною у 1830-ті рр.; значущі, символічні назва твору та прізвище головного героя; прийом мандрів

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ

1. Постановка та розв’язання проблемних питань

ü Які морально-етичні проблеми розв’язує автор у своєму романі? (Добра і зла, кохання і дружби, смерті і релігії, призначення людини і свободи волі тощо.)

ü У чому полягає психологізм твору? (Лермонтов зосереджує увагу на особистості героя, його душевних переживаннях. Перед читачем постає ніби оголена душа Печоріна. Роман – це історія його душі.)

ü Як відомо, Лермонтов кілька разів змінював композицію. Як ви вважаєте, із якою метою? (Для повноти розкриття головної проблеми – душевних пошуків головного героя.)

ü Чому автор не дотримується хронології у розташуванні глав? (У романі є елементи різних жанрів: нотаток, щоденника, світської повісті, нарису тощо. Крім того, автор прагнув заінтригувати читача, здійснити мандрівку у психологію героя, занурити читача у глибини внутрішнього світу персонажа.)

ü Чи можна визначити, від чийого імені ведеться оповідь у романі? (У романі кілька оповідачів, у кожній главі – свій.)

2. Інтерактивний прийом “Дерево рішень”

ü Запропонуйте вихід для неординарної особистості Печоріна.

Очікувана відповідь

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивний прийом “мікрофон”

ü Прокоментуйте висловлювання М. Ю. Лермонтова:

Ми рано в’янемо, не знавши боротьби,

Перед погрозами – мов малюки недужі,

І перед владою – затуркані раби.

ü Доповніть речення: “Кожна доба, кожне покоління висувають своїх героїв. У добу Печоріна – це…, а сьогодні – …”.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до контрольної роботи за темою “Взаємодія романтизму й реалізму: творчість О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ПЕЧОРІН У СИСТЕМІ ОБРАЗІВ РОМАНУ М. Ю. ЛЕРМОНТОВА “ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ”. НОВАТОРСТВО ПИСЬМЕННИКА В ЖАНРІ РОМАНУ – ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ Й РЕАЛІЗМУ