М. Ю. Лєрмонтов. Лірика (Сосна, І нудно і сумно, На дорогу йду я в самотині). Мотиви світової скорботи у ліриці М. Ю. Лєрмонтова. Зв’язок творчості митця із традиціями європейського романтизму
Мета: поглибити знання учнів про життя та творчість М. Лермонтова; розкрити волелюбні прагнення поета, причини його самотності та безмежну відданість батьківщині; розвивати почуття відповідальності перед суспільством та бажання протистояти бездуховності, жорстокості, лицемірству; виховувати мовленнєву культуру та толерантне ставлення до оточуючих, почуття гуманізму.
Обладнання: портрети М. Лермонтова та його близьких, ілюстрації малюнків поета, зображення місць, пов’язаних із життям Лермонтова.
Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі умінь та навичок.
Надішліть заради поезії святої Лєрмонтова
Хоч один том, велику-превелику радість пришліть…
Т. Шевченко (із листа до друзів)
Перебіг уроку
І. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. У хвилини, коли життя залишало О. Пушкіна, народжувався інший, не менш великий поет, який так відгукнувся на смерть свого кумира (виразно читається “Смерть поета” М. Лєрмонтова). За цей вірш, у якому автор таврував убивць Пушкіна, імператор заслав поета в діючу армію на Кавказ, де в той час тривала війна з горцями. На зміну одному великому талантові прийшов інший, не менший талант – Михайло Лєрмонтов. Він був одним із найулюбленіших поетів Т. Шевченка. Тарас Шевченко відчував свою духовну спорідненість із російським поетом. Він називав його “наш великий Лєрмонтов” і просив свого друга М. Лазаревського надіслати йому на заслання поезії Лєрмонтова. З таким самим проханням звертався він і до А. Лизогуба та Ф. Лазаревського. А коли одержав дорогоцінний томик віршів, то дуже зрадів: “Ти переслав мені в неволю Поета нашого,- на волю мені ти двері одчинив!”. 1850 року під час обшуку в Шевченка було відібрано дві книжки російського поета; Шевченко кілька разів згадував Лєрмонтова і цитував його твори в “Щоденнику”. У вірші “Мені здається, я не знаю” великий Кобзар писав про безсмертя Лєрмонтова, про силу його мистецтва. Вірші російського поета викликали в Шевченка радість, підтримували його сподівання на волю. Вплив поезії Лєрмонтова позначився на творах Тараса Григоровича “Слепая”, “Тризна”, “Пророк”, “Чого мені тяжко, чого мені нудно” та ін. Мемуаристи писали, що в день смерті Шевченка збірка творів Лєрмонтова лежала на його столі.
Саме про Лєрмонтова ми і розпочинаємо мову.
II. Робота над темою уроку
Учитель. Народився Михайло Юрійович Лєрмонтов 3 жовтня 1814 року в Москві в будинку поблизу Червоних воріт. Батько Юрій Петрович – відставний піхотний капітан із збіднілої дворянської сім’ї; мати – Марія Михайлівна, уроджена Арсеньєва (з роду Столипіних).
1815 року молода сім’я живе в селі Тархани Пензенської губернії, у маєтку бабусі майбутнього поета О. Арсеньєвої. Там пройшли дитячі роки поета. Він рано втратив матір (померла 1817 року, у 21 рік) і виріс у розлуці з батьком. Бабуся робила все для єдиного, обожнюваного внука, не шкодуючи грошей на вчителів і гувернерів. Він отримав прекрасну домашню освіту: з дитинства вільно володів французькою і німецькою мовами, добре малював і ліпив, навчався музики (грав на флейті, фортепіано і скрипці).
Побоюючись за здоров’я хворобливого внука, бабуся возила його на Кавказ (1818, 1820, 1825) для лікування мінеральними водами. Враження від цих поїздок залишилися в пам’яті поета на все життя (згодом вони виллються в ранній творчості – “Кавказ”, 1830; “Сині гори Кавказу, вітаю вас!”, 1832).
1827 року бабуся привезла онука в Москву, щоб він продовжив освіту. 1 вересня 1828 року Лєрмонтова зарахували півпенсіонером до Московського університетського благородного пансіону, одного з кращих навчальних закладів Росії. Він отримує гуманітарну освіту та займається самоосвітою. 1828 року Михайло Лєрмонтов пише вірші, й цей рік прийнято вважати початком його літературної діяльності.
Восени 1830 року Лєрмонтов вступає до Московського університету на етично – політичне відділення. Незадоволення Лєрмонтова лекціями професорів і невдоволення професорів через нечемні відповіді й суперечки студента, що вважалося надзвичайною зухвалістю, призвели до того, що Лєрмонтов залишив університет 1832 року.
Однак необхідно було продовжувати освіту, і Лєрмонтов розраховував зробити це в Петербурзькому університеті, але йому довелося б розпочати з першого курсу, оскільки час навчання в Московському університеті йому не зараховувався. Він не захотів втрачати два роки і змінив плани.
4 листопада 1832 року Михайло вступив до Школи гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Два роки, проведені в обстановці казармової муштри, були, з його слів, “страшними”. Але навіть у цих умовах Лєрмонтов потай пише, хоч його творчість переживає період спаду.
Після закінчення Школи 1834 року Лєрмонтов отримує підвищення з юнкерів у корнети лейб-гвардії Гусарського полку, що стояв у Царському Селі. Більшу частину часу Лєрмонтов проводить у Петербурзі, уперше відчувши себе вільним. Його спостереження за життям світського товариства лягли в основу драми “Маскарад” (1835), яку він задумував так: “Комедія, на зразок “Горя від розуму”, різка критика на сучасні норови”. Пересвідчившись, що “Маскарад” не протягти крізь театральну цензуру, повертається до прози: починає писати роман – “Княгиня Ліговська”, у якому вперше з’являється ім’я Печоріна. Автобіографічні моменти роману пов’язані з Варварою Лопухіною, глибоке почуття до якої поет зберігав усе життя. Звістка про смерть О. Пушкіна приголомшила Лєрмонтова і наступного дня після його загибелі Лєрмонтов пише вірш “На смерть поета”, а за тиждень – заключні 16 рядків цього вірша, який відразу зробив його відомим, переписувався і завчався напам’ять. Третього березня 1837 поет був арештований у справі “про недозволен! вірші”. Лєрмонтов був переведений з гвардії до Нижегородського драгунського полку і 1 квітня вирушив з Петербурга на Кавказ. Прямуючи у своє перше заслання, він на місяць затримався в Москві, яка готувалася до великого торжества – 25-річниці Бородінської битви. Поет переробляє свій юнацький вірш “Поле Бородіно” у поему “Бородіно”, яка була опублікована в журналі “Сучасник” 1837 року.
Під час кавказького заслання Лєрмонтов познайомився з декабристами, які також відбували там покарання, а з поетом А. Одоєвським навіть подружився. Майже все, що створив Лєрмонтов у період між двома засланнями, пов’язано з Кавказом. Кавказькі теми й образи відбилися в усій його творчості: у ліриці й поемах, романі “Г ерой нашого часу” (1838). Вони також і в численних замальовках та картинах Лєрмонтова, обдарованого живописця.
У січні 1838 року Михайло Лєрмонтов приїжджає до Петербурга, оскільки турботи бабусі і клопотання В. Жуковського увінчалися успіхом і поет був переведений до Гродненського полку, розташованого неподалік Новгорода. Близько місяця прожив поет у Петербурзі, щодня бував у театрі, у Жуковського, якому віддав поему “Тамбовська казначейша”, незабаром опубліковану в журналі “Современник”. Унаслідок подальшого клопотання Лєрмонтов був переведений до його колишнього гусарського полку, що стояв у Царському Селі. Тоді ж вийшла не підписана автором “Пісня про царя Івана Васильовича…”
До початку 1839 року Лєрмонтов зближується з редакцією журналу “Отечественные записки”, що видавалися А. Краєвським, і поступово входить у середовище петербурзьких літераторів. Відвідує поетичні вечори, зустрічається з Тургенєвим, Бєлінським. У прогресивних колах його вважають надією російської літератури. “На Русі з’явилося нове могутнє обдаровання – Лєрмонтов”,- оголошує Бєлінський.
У березні 1840 року Лєрмонтова за дуель із сином французького посла Е. де Варантом було переведено до піхотного полку і відправлено в діючу армію на Кавказ. Він бере участь у військових діях, “виконуючи покладене на нього доручення з відмінною мужністю і холоднокровністю “.
На початку лютого 1841 року, отримавши двомісячну відпустку, Лєрмонтов приїжджає в Петербург, сподіваючись отримати відставку і залишитися в столиці. Але і в цьому йому відмовлено, як і в нагороді за сміливі дії в боях на Кавказі. Більше того, йому наказано протягом 48 годин покинути столицю і слідувати у свій полк на Кавказ. Він прибуває в П’ятигорськ і отримує дозвіл затриматися там для лікування мінеральними водами. У записнику Лєрмонтов запише свої останні вірші “Суперечка”, “Сон”, “Круча”, “Тамара”, “Листок”, “Побачення”, “Пророк”, “Вийду один я на дорогу” та інші.
У П’ятигорську він зустрічає своїх старих приятелів, серед яких і його товариш зі школи юнкерів, М. Мартинов. На одному з вечорів у будинку Верзіліних, де збиралася молодь, ображений черговим ущипливим жартом Лєрмонтова, Мартинов викликає його на дуель. Дуель відбулася 15 липня 1841 року. Поета убили. Тіло Лєрмонтова поховали 17 липня на П’ятигорському кладовищі. Пізніше, у квітні 1842 року, на прохання бабусі труну з прахом поета перевезли в Тархани і похоронили у фамільному склепі.
Запитання до учнів
Що вас найбільше вразило в почутому, що запам’яталось?
Колективне складання опорного конспекту “Життєвий шлях М. Лєрмонтова”
Учитель. Це був час, коли “за одне сміливе слово – роки заслання, білого ременя, а іноді і каземат”, – писав О. Герцен. Багато віршів Лермонтова присвячено Росії, долі його покоління. Поезія Лермонтова – своєрідна сповідь, історія душі поета і людини. Сторінки його поетичних збірок нагадують щоденник у віршах, наповнений роздумами про життя і смерть, вічність, добро і зло, сенс буття, любов, минуле і майбутнє.
Писати вірші Лермонтов почав ще у 1828р., але не друкував їх. Він мріяв, щоб першим поціновувачем його творів став О. С. Пушкін, готувався показати йому свої вірші. 13 років творчості поета – це подвиг в ім’я свободи і вітчизни. Його лірику поділяють на ранню (1828 – 1832) і зрілу (1833 – 1837). У ранній ліриці романтична особистість протиставляється цілому світу, герой – самотній вигнанець, мандрівник, обранець, що усвідомлює фатальну приреченість своєї долі. Поет використовує жанри медитації, елегії, послання, романсу.
Виразне читання і аналіз вірша “І нудно, і сумно…” – С. 121
Прослуховування романсу.
Бесіда.
– Визначте тему вірша.
– Яким ви побачили ліричного героя цього твору? Чого він прагне? Що цінує? Від чого страждає?
– Яким настроєм сповнена ця поезія? Яке почуття викликає у читача?
– Що стверджує автор? До якого висновку приходить у своїх роздумах?
– Визначте особливості композиції твору.
Вірш “І нудно і сумно…” було написано, коли його авторові ще не виповнилося 26 років. Розвиток Лєрмонтова як особистості, а також його поетичний геній сприяли тому, що він, ще зовсім молодий, зумів створити справжній художній шедевр.
Вірш побудований у формі внутрішнього монологу, який фактично перетворюється на діалог двох половинок “Я” ліричного героя. Вчитавшись у рядки вірша, ми можемо чітко виокремити дві позиції людини у ставленні до сенсу життя. Перша позиція – це позиція оптиміста, який живе почуттями й емоціями та вірить у те, що в житті є багато принад. Поет виділяє чотири з них: бажання, кохання, самоаналіз, пристрасті. Але скептик, який покладається лише на холодний розум, усі ці людські задоволення заперечує, розкриває їхню марність, нещирість, швидкоплинність, нездійсненність. А тому, зрештою, для нього життя – це “лиш жарт, де ані змісту, ані глузду немає”.
Цей лермонтовський вірш дуже вдало переклав українською мовою М. Терещенко. Перекладачеві вдалося зберегти весь зміст твору, його образну структуру й дуже точно відтворити стилістику Лєрмонтова.
Жанр вірша – елегія. Провідний мотив: самотність, “світова скорбота”.
Художні засоби в елегії: епітети (“найкращі хвилини”, “солодких недуг”); риторичні питання (“Чи варто даремно і вічно бажать?”); риторичні оклики (“І нудно і сумно!”); антоніми (“і радість, і мука”).
Л. Пастернак. Лєрмонтов пише вірші. 1891
Виразне читання і аналіз вірша “На дорогу йду я в самотині” (1841) – С. 121
Перегляд слайд-презентації за поезією
Один з останніх віршів М. Лермонтова, ліричний підсумок багатьох роздумів, пошуків.
– Про що цей вірш?
– Які художні образи створює у ньому поет?
– Яким постає у творі ліричний герой? Підберіть ключові слова для його характеристики.
– Який ідеальний, вигаданий світ створює автор у вірші? Що він цінує понад усе?
– Чи символічний на вашу думку образ дуба, омріяний автором?
– Яка основна ідея цього твору?
М. Ю. Лєрмонтов. Вигляд гірського селища. 1840
Вірш “На дорогу йду я в самотині…” Лєрмонтов написав трагічного для нього 1841 р.
За визначенням відомих критиків, цей вірш належить “до кращих творінь Лєрмонтова”. Це чудовий взірець російської філософської лірики, у якому вміщено роздуми ліричного героя про сутність людського буття та про місце людини у всесвіті, а також розкрито космізм світосприйняття поета.
Поезія починається з опису природи. Це прекрасний, загадковий, таємничий нічний пейзаж. Ліричний герой зворушений величчю ночі, зачарований урочистою тишею і спокоєм, розлитим у природі.
Простими, неускладненими реченнями поет змальовує картину Всесвіту – землю, небо, людину, у якій панує гармонія та спокій. Цей настрій передається і нам, читачам. Ми бачимо сонну землю, пустелю, зорі, блакитне сяйво.
Та цей пейзаж не тільки зоровий, він ще й слуховий: панує тиша, пустеля слухає Бога, зорі між собою розмовляють. Як бачимо, на початку вірша поет співає гімн красі, гармонії вільної і могутньої природи, що не знає розладу і суперечностей.
Від нічного пейзажу, що потопає у блакитному сяйві, думка автора звертається до людського суспільства, у якому вирують пристрасті і душевні тривоги, а водночас – і до своїх сумних думок. Поету боляче й тяжко через те, що він не має душевного спокою та свободи, його душа поринула в журбу. Ліричного героя поглинає песимістичний настрій: “Мрією не тішусь я пустою”.
Але не тільки майбутнє видається поетові безперспективним. Він усвідомлює, що і за нікчемним минулим йому не варто шкодувати: “Днів не жаль, що більш не розцвітуть”. Стомлений життям, герой вірша жадає лише тиші та спокою, він бажає забутися й заснути.
Та в душі ліричний герой усе-таки любить життя у всій його повноті – зі стражданнями і радощами. Недарма в останній строфі з’являється образ дуба – символ вічного життя.
Поет подає узагальнений образ людини, не вдоволеної життям у недосконалому суспільстві, позбавленому гармонії, розмірковує про долю особистості, яка стає вигнанцем або добровільно віддаляється від такого суспільства. Саме тому шлях ліричного героя вірша самотній і нелегкий.
Завершується цей невеличкий шедевр пейзажною замальовкою. Це картина бажаної гармонії людини й природи, у якій панує любов.
Останні дві строфи – вільний переспів вірша Г. Гейне з “Книги пісень”.
Художні засоби у вірші: епітети (“крем’яний путь”); метафори (“Спить земля в промінні голубім…”); риторичні питання (“Чом же серце з болю завмирає?”); інверсія (“Мрією не тішусь я пустою”); анафора (“Я жадаю волі та спокою! / Я б хотів забутись і заснуть!”).
Виразне читання і аналіз вірша “Сосна” (1841) – С. 122
Перегляд слайд-презентації за поезією.
ІІІ. Рефлексія.
“Кроссенс”.
Розглянувши кроссенс, розповісти про М. Лермонтова.
1 – Народився М. Ю. Лермонтов 3 жовтня 1814 року в Москві в будинку поблизу Червоних воріт. Батько, Юрій Петрович, відставний піхотний капітан з дворянської сім’ї, що збідніла; мати, Марія Михайлівна, уроджена Арсеньєва (з роду Столипіних).
2 – Дитинство Михайла пройшло в селі Тархани Пензенської губернії, в маєтку бабусі Є. Арсеньєвої, де він здобув столичну домашню освіту: крім звичного гувернера-француза, у нього була бонна-німка і пізніше – вчитель-англієць. Із дитинства Лермонтов добре знав французьку та німецьку мови, малював та грав на музичних інструментах.
3 – 4 листопада 1832 року він вступив до Школи гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Це рішення було спонтанним та здійснене під впливом двоюрідного брата, який теж туди вступав. Два роки, проведені в обстановці казармової муштри, були, з його слів, “страшними”.
4 – Творчість Лермонтова розвивалася в тяжких умовах, що виникли в Росії після поразки декабристів в 1825 р. Продовжуючи традиції Пушкіна, Лермонтов разом з тим відкривав нову сторінку в історії російської літератури.
5 – У березні 1840 р. за дуель з сином французького посла де Барантом Лермонтова було переведено в піхотний полк і відправлено в діючу армію на Кавказ, де, за сподіваннями влади, його мали б убити. Михайло Юрійович бере участь у військових діях, “виконуючи покладене на нього доручення з відмінною мужністю і холоднокровністю”, дивуючи цим владу.
6 – Крім того, що Михайло Юрійович займався літературною діяльністю, він був і талановитим художником. На його полотнах зображена мальовнича природа Кавказу.
7 – 15 липня 1841 року під час дуелі з Мартиновим Лермонтов був убитий. Його тіло було поховано на П’ятигорському кладовищі.
8 – Лермонтовим було написано декілька томів віршів, поеми, драми, роман “Герой нашого часу”.
9 – Усе своє життя Михайло Юрійович Лермонтов почував себе самотнім, хоча і був серед людей: ні справжніх друзів, ні справжнього кохання. “Как посмотришь с холодным вниманьем вокруг – жизнь пустая и глупая шутка…”.
IV. Домашнє завдання.
Прочитати С. 123-127, повість “Максим Максимович”, вірш “На дорогу йду я в самотині” вивчити напам’ять.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)