Мислення і мова
Для розумової діяльності людини істотна її зв’язок не тільки з чуттєвим пізнанням, а й з мовою, промовою. Завдяки мови стає можливим відвернути від пізнаваного об’єкта те чи інше його властивість і закріпити, зафіксувати уявлення або поняття про нього в спеціальному слові. Думка знаходить в слові необхідну матеріальну оболонку, в якій вона і стає безпосередньою дійсністю для її суб’єкта, інших людей і нас самих. Людське мислення неможливе без мови. Будь-яка думка виникає і розвивається в нерозривному зв’язку з промовою. Чим глибше і грунтовніше продумана та чи інша думка, тим більш чітко і ясно вона виражається в словах. І навпаки, чим більше вдосконалюється, відточується словесна формулювання якоїсь думки, тим чіткіше і зрозуміліше стає сама ця думка.
Формулюючи свої роздуми вголос для інших, людина тим самим формулює їх і для себе. Таке формулювання, закріплення, фіксування думки в словах допомагає затримати увагу на різних моментах і частинах цієї думки і сприяє глибшому її розумінню. Завдяки цьому і стає можливим розгорнуте, послідовне, систематичне міркування, тобто чітке і правильне зіставлення один з одним всіх основних думок, що виникають в процесі мислення.
У слові укладені найважливіші передумови дискурсивного, тобто рассуждающего, логічно розчленованого і усвідомленого мислення. Завдяки формулюванню і закріпленню в слові, думка не зникає і не згасає, ледве встигнувши виникнути. Вона міцно фіксується в мовної формулюванні – усній чи навіть письмовій. Тому завжди існує можливість у разі потреби знову повернутися до цієї думки, ще глибше її продумати, перевірити і в ході міркування співвіднести з іншими думками. Формулювання думок у мовному процесі є найважливішою умовою їх формування.
Питання про зв’язок мислення і мовлення є для психології вкрай важливим. Він привертав до себе увагу вчених протягом всієї історії розвитку психологічних досліджень. Пропоновані рішення були різними – від повного поділу мови і мислення і визнання їх абсолютно незалежними один від одного функціями до настільки ж однозначного і безумовного їх з’єднання аж до абсолютного ототожнення. Сучасна психологія розглядає мислення і мова як нерозривно пов’язані, але в той же час самостійні реальності.
Значний внесок у вирішення проблеми співвідношення мислення й мови вніс Л. С. Виготський. Він писав: “Слово так само відноситься до мови, як і до мислення. Воно являє собою живу клітинку, що містить у самому простому вигляді основні властивості, властиві мовному мисленню в цілому. Слово – це не ярлик, наклеєний як індивідуального назви на окремий предмет: воно завжди характеризує предмет або явище, що позначається їм, узагальнено і, отже, виступає як акт мислення. Але слово – це також і засіб спілкування, тому воно входить до складу мови. Саме у значенні слова зав’язаний вузол тієї єдності, яку ми називаємо мовним мисленням “.
З точки зору Л. С. Виготського, спочатку мислення і мова виконували різні функції і розвивалися відносно самостійно. У філогенезі і онтогенезі мислення і мовлення чітко виділяється доречевая фаза у розвитку інтелекту і доінтеллектуальная фаза в розвитку мови. У маленьких дітей та вищих тварин виявляються своєрідні засоби комунікації, не пов’язані з мисленням, – виразні рухи, жести, міміка, відбивають внутрішні стану живої істоти, але не є знаком чи узагальненням, – у свою чергу є такі види мислення, які не пов’язані з промовою.
Л. С. Виготський вважав, що у віці близько двох років настає критичний, переломний момент: мова стає інтелектуальною, а мислення – мовним. Ознаками настання перелому у розвитку обох функцій є швидке і активне розширення словникового запасу дитини і стрімке збільшення комунікативного словника. Дитина вперше відкриває для себе символічну функцію мови, усвідомлює узагальнююче значення слова як засобу спілкування і починає користуватися ним як для комунікації, так і для вирішення завдань. Дитина починає називати різні предмети одним і тим же словом – це прямий доказ того, що він засвоює поняття.
У навколишньому світі нескінченно багато різних предметів і явищ. Якби ми прагнули назвати кожне з них окремим словом, то той словниковий запас, яким ми мали б користуватися, став би безмежним, а сама мова – недоступним людині. Така мова не міг би служити засобом комунікації. Однак нам немає необхідності придумувати специфічну назву, окреме слово для кожного окремо існуючого предмета чи явища. У своєму спілкуванні і мисленні ми цілком обходимося словниковим запасом, кількість слів у якому набагато менше числа позначаються з їх допомогою предметів і явищ. Це можливо тому, що кожне слово являє собою поняття, що відноситься не до одного предмету, а до цілого класу однотипних предметів, що виділяються за сукупністю загальних, специфічних і суттєвих ознак. Поняття визначається як форма мислення, яка відображає істотні властивості, зв’язки і відносини предметів і явищ, виражена словом або групою слів.
Поняття дозволяє узагальнювати і поглиблювати знання про об’єкт, виходячи в його пізнанні за межі безпосередньо сприйманого. Поняття виступає як важливий елемент не тільки мислення й мови, а й сприйняття, уваги, пам’яті. Воно надає всім цим процесам вибірковість і глибину. Користуючись поняттям для позначення предмета чи явища, ми ніби автоматично бачимо в них (розуміємо, представляємо, сприймаємо і згадуємо про них) більше, ніж нам дано безпосередньо через органи чуття.
З безлічі якостей і властивостей, укладених у слові-понятті, дитина спочатку засвоює лише ті, які безпосередньо виступають в скоєних ним діях з відповідними предметами. Надалі, у міру отримання і збагачення життєвого досвіду, їм засвоюється більш глибокий зміст поняття, включаючи і ті якості відповідних предметів, які прямо не сприймаються. Процес формування поняття починається задовго до оволодіння мовою, але стає по-справжньому активним лише тоді, коли дитина вже досить опанував промовою як засобом спілкування і розвинув свій практичний інтелект.
Перше слово дитини виступає за своїм значенням як ціла фраза. Те, що доросла висловив б у розгорнутому пропозиції, дитина передає одним словом. У розвитку семантичної (смислової) сторони мови дитина починає з цілого пропозиції і тільки потім переходить до використання приватних смислових одиниць, таких як окремі слова. У початковий і кінцевий моменти розвиток семантичної і фізичної (звуковий) сторін мови йде різними, як би протилежними шляхами. Смислова сторона мови розробляється від цілого до частини, в той час як фізична її сторона розвивається від частини до цілого, від слова до пропозиції.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)