Мислення як вища форма пізнавальної діяльності

Життя постійно ставить перед людиною різні за своєю складністю завдання і проблеми. Виникнення таких проблем, труднощів і несподіванок вимагає від людини більш глибокого пізнання світу, відкриття в ньому нових властивостей, закономірностей і зв’язків. Кожна людина в своєму житті робить безліч відкриттів, і необов’язково ці відкриття є великими і цінними в масштабах всього людства.
Проблема мислення довгий час вивчалася в рамках філософії та логіки. Нині разом з філософією і логікою дослідженням мислення займаються психологія та багато інших наукові дисципліни: фізіологія, кібернетика, лінгвістика і т. д. Специфіка психології у тому, що вона вивчає мислення конкретної людини в його реальному житті й діяльності.
Психологічне дослідження природи мислення виходить з розрізнення чуттєвого та раціонального пізнання. Для орієнтації людини в природному і соціальному світі недостатньо лише чуттєвого сприйняття. По-перше, сутність предметів і явищ безпосередньо не збігається з їх зовнішнім виглядом, доступним сприйняттю. По-друге, складні явища природного і соціального світу недоступні сприйняттю – вони не виражені в наочних властивостях. По-третє, сприйняття обмежена відображенням предметів і явищ у момент їх безпосереднього впливу на органи чуття людини, за допомогою сприйняття неможливо пізнати те, що вже сталося (минуле), і те, чого ще немає (майбутнє).
Мислення розкриває те, що безпосередньо не дано в сприйнятті. Основне завдання мислення полягає у виявленні істотних, необхідних зв’язків, заснованих на реальних залежностях допомогою відділення їх від випадкових збігів у часі і просторі. У процесі мислення здійснюється перехід від одиничного до загального. Таким чином, мисленню властиво узагальнене відображення дійсності.
У процесі мислення суб’єкт використовує різного роду засоби, вироблені людством з метою проникнення в суттєві зв’язки і відносини предметного і соціального світу: практичні дії, моделі, схеми, символи, знаки, мова та ін Опора на культурні засоби характеризує таку особливість мислення, як його опосередкованість.
Таким чином, традиційні визначення мислення, які можна зустріти в більшості підручників з психології, зазвичай фіксують два його ознаки: узагальненість і опосередкованість. Мислення – процес узагальненого і опосередкованого відображення дійсності в її істотних зв’язках і відносинах.
Важливо відзначити ще дві особливості мислення:
1) зв’язок з дією. С. Л. Рубінштейн писав: “Мислення тісно пов’язаний з дією. Людина пізнає дійсність, впливаючи на неї, розуміє світ, змінюючи його. Мислення не просто супроводжується дією або дія – мисленням; дія – це первинна форма існування мислення. Первинний вид мислення – це мислення в дії і дією, мислення, яке здійснюється в дії і дією виявляється “;
2) зв’язок з промовою. Людське мислення – це мовне мислення. Його становлення відбувається в процесі спілкування людей один з одним. Формування специфічно людського мислення в онтогенезі можливо лише у спільній діяльності дорослого і дитини.
Мислення як вища психічна функція має чотирма взаємопов’язаними ознаками, кожен з яких по-своєму характеризує роль мови в його розвитку:
– По-перше, власне людський розумовий акт є соціальним, “розділеним” між людьми, що відображає суспільний характер трудової діяльності, і для його здійснення необхідна мова як засіб комунікації;
– По-друге, мислення виникає як процес, опосередкований спочатку матеріальними знаряддями праці, а потім – системою знаків, у тому числі усній і письмовій промовою, тобто засобами закріплення і передачі суспільно-історичного досвіду;
– По-третє, понятійне, логічне мислення є довільним, мова виступає при цьому як система засобів, опановуючи якої людина може свідомо керувати розумовим процесом, організовувати спільну розумову діяльність;
– По-четверте, мислення як вища психічна функція володіє системною будовою, тобто побудована на матеріалі різних натуральних процесів (“ручного” інтелекту, мимовільної уваги, пам’яті, уяви та ін), і саме мова є тим основним “інструментом” , за допомогою якого ця система організується і існує як єдине психічне утворення.
Для опису проявів мислення в психології застосовується визначення мислення в широкому сенсі як активної пізнавальної діяльності суб’єкта, необхідної для його повноцінної орієнтації в навколишньому природному і соціальному світі. Для вивчення конкретних механізмів мислення у психологічній науці говорять про мислення у вузькому сенсі як процесі вирішення завдань.
Будь-яка задача має об’єктивну (предметну) і суб’єктивну (психологічну) структури. Об’єктивно завдання включає в себе: 1) набір певних умов і 2) вимога, якого потрібно досягти. З психологічного боку вимогу завдання відповідає суб’єктивно поставлена??мета, а умовами – засоби її досягнення. Таким чином, завдання – це мета, задана в певних умовах, а рішення задачі – процес досягнення поставленої мети, пошук необхідних для цього коштів. Якщо в минулому досвіді суб’єкта є готові засоби досягнення мети, то рішення задачі фактично зводиться до використання сформованого розумового дії, відтворенню готового знання. Такий вид мислення називають репродуктивним.
Відсутність готових засобів вирішення характеризує особливий вид інтелектуальних завдань – проблему. Те, що є проблемою для однієї людини, для іншого може нею і не бути. Проблемна ситуація виникає при нестачі інформації і незадоволеності потреб, коли є конфлікт між тим, що дано суб’єкту, і тим, чого він повинен досягти. У ситуації відсутності готових засобів досягнення мети виникає необхідність їх пошуку і творення. Цей процес вимагає продуктивного, творчого мислення. Завдання з поставленою метою і відсутністю засобів її досягнення називається творчою. Суперечності між метою та засобами є рушійною силою процесу мислення.
Рішення проблемної ситуації здійснюється в кілька етапів: перший етап пов’язаний з усвідомленням проблемної ситуації; на другому етапі відбувається аналіз умов, виділення того, що відомо, і того, що невідомо, в результаті чого проблема перетворюється на задачу; на третьому етапі здійснюється обмеження зони пошуку виходячи з минулого досвіду суб’єкта; на четвертому етапі з’являються гіпотези як припущення про способи вирішення завдання; п’ятий етап являє собою реалізацію гіпотези; а шостий – її перевірку, в якій гіпотеза співвідноситься з вихідними умовами. Якщо перевірка підтверджує гіпотезу, то здійснюється реалізація рішення. Якщо ні – то процес рішення триває знову і відбувається до тих пір, поки рішення не буде остаточно погоджено з умовами завдання.
Важливе значення для прийняття правильного рішення і успішного вирішення завдання мають знання, вони складають основу для висунення гіпотез. При цьому величезну роль грає словесна формулювання. Правильно поставлене питання націлює на рішення задачі. У рішенні розумових завдань велика також роль наочних образів, схем, креслень.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Мислення як вища форма пізнавальної діяльності