Мислення і творчість
Мислення тісно пов’язане з творчістю, однак творчі та розумові процеси не можна ототожнювати. Мислення є одним з видів пізнання, творчість ж у свою чергу можливо не тільки в сфері пізнання, а й, наприклад, в русі, співі, мистецтві і т. д.
Важливий внесок у вивчення питань творчого мислення зробив Дж. Гілфорд. Він виділив два види мислення: конвергентне і дивергентное. Конвергентное (сходження) необхідно для знаходження одного єдино вірної відповіді. При цьому конкретних рішень може бути кілька, але їх кількість все одно обмежена. Дивергентное мислення Гілфорд визначає як “тип мислення, що йде в різних напрямках”, завдяки цьому мисленню виникають оригінальні і несподівані рішення. Гілфорд вважав операцію дивергенції основою креативності як загальної творчої здібності.
Дж. Гілфорд виявив чотири основні особливості креативності: 1) оригінальність – здатність продукувати незвичайні ідеї, образи, асоціації, відповіді. Творча людина майже завжди і скрізь прагне знайти своє власне, відмінне від інших рішення; 2) семантичну гнучкість – здатність бачити об’єкт під новим кутом зору, виявляти його нове використання, розширювати функціональне застосування на практиці; 3) образну адаптивну гнучкість – здатність змінювати сприйняття об’єкта таким чином, щоб бачити його нові, приховані від спостереження сторони; 4) семантичну спонтанну гнучкість – здатність продукувати різноманітні ідеї у невизначеній ситуації, зокрема в такій, яка не містить орієнтирів для цих ідей.
Згодом робилися й інші спроби дати визначення творчому мисленню, але вони внесли мало нового в той його розуміння, яке було запропоновано Дж. Гілфорда.
Процес творчості включає три етапи: породження (генерації) ідей, аналізу і доопрацювання висунутих ідей і вибору з декількох ідей кращих. У життєвих ситуаціях не завжди присутні всі названі етапи творчого процесу. Тому ситуації можна розділити виходячи з того, який з етапів найбільш представлений. Є завдання, в яких потрібно проявити здатність до генерації ідей (перший етап творчого процесу), – критерієм виконання таких завдань виступає кількість і якість висунутих ідей. Існують ситуації, які в основному вимагають уміння проаналізувати і доопрацювати вже висунуті ідеї (другий етап творчості). У цьому випадку людина повинна виявити наслідки прийняття кожної з ідей, знайти способи посилення “позитивних” ефектів і способи мінімізації негативних. Нарешті, існують ситуації, в яких потрібно порівняти можливі альтернативні ідеї з точки зору їх практичної цінності.
Сьогодні психологи переконані: творчому мисленню можна навчити. Для цього необхідно розвинути відповідні здібності, що у процесі творчого мислення, і подолати внутрішні бар’єри до творчості. Зазвичай психологами називаються чотири внутрішніх бар’єру до творчості.
1. Конформізм – бажання бути схожим на інших. Люди побоюються висловлювати оригінальні ідеї, щоб не виділятися серед інших. Їх побоювання найчастіше пов’язані з сумним дитячим досвідом нерозуміння і засудження їх ідей серед дорослих або однолітків.
2. Ригідність – труднощі перемикання з однієї стереотипної точки зору на іншу. Ригідність не дозволяє удосконалювати готові рішення, “бачити” незвичайне в звичайному, знайомому.
3. Бажання знайти відповідь негайно. Було відмічено, що найкращі рішення приходять під час “творчої паузи”, коли людина дає собі можливість відволіктися від наполегливої??сидіння над проблемою, відпочити. Якщо ж людина у що б то не стало прагне вирішити проблему відразу, то ризик передчасного, непродуманого рішення дуже великий.
4. Цензура – внутрішня критика будь власної ідеї. Люди з жорсткою внутрішньою цензурою воліють чекати природного вирішення проблеми або намагаються перекласти відповідальне рішення на когось іншого. Подібна безініціативність звичайно формується у дітей, батьки яких дотримуються авторитарного стилю виховання і схильні критикувати будь-які дії дитини.
Існують два конкуруючих між собою способу мислення: критичний і творчий. Критичне мислення являє собою таке мислення, яке спрямоване на виявлення недоліків у думках інших людей. Творче мислення пов’язане не з оцінюванням чужих думок, а з відкриттям принципово нового знання, з генерацією власних оригінальних ідей. Людина, у якого дуже виражена критична тенденція, приділяє основну увагу критиці, хоча сам би міг творити. Навпаки, той чоловік, у якого конструктивне, творче мислення домінує над критичним, часто виявляється нездатним бачити недоліки у своїх судженнях і оцінках.
Вихід з цього становища полягає в тому, щоб одночасно розвивати у дитини як критичний, так і творче мислення, піклуючись про те, щоб вони знаходилися в рівновазі, супроводжували і періодично змінювали один одного в будь-якому розумовому акті. Якщо людиною висловлюється власна ідея, то він сам повинен її критично осмислити. Якщо оригінальна, нова думка висловлена??кимось іншим, то поряд з її критикою необхідно обов’язково запропонувати своє рішення. У житті більшості людей, для того щоб їх творча віддача була максимальною, необхідно розумне поєднання творчого і критичного мислення.
Психологи не тільки намагаються з’ясувати, як людина вирішує нові і творчі завдання, а й шукають можливості підвищення творчого потенціалу особистості. Серед пропонованих способів особливу популярність завоювали метод “мозкового штурму” А. Осборна і метод “синектики” Дж. Гордона.
В основі методу “мозкового штурму” лежить ідея про те, що процес висунення гіпотез необхідно відокремити від їх оцінки. У повсякденному житті наші оцінки часто стримують політ нашої фантазії та уяви, не дають сміливим і новаторським ідеям “прорватися” до тями. Тому відмова від оцінки і критики в “мозковому штурмі” допомагає знайти оригінальні рішення. Зазвичай у методі “мозкового штурму” розрізняють три фази: розминку, генерацію ідей і оцінку ідей. Під час розминки людям пропонують нескладні, часто штучно завдання типу “Як перенести воду в решеті?”. У фазі генерації ідей людям пропонується проблемна ситуація, що потребує дозволі. Заохочуються будь-які ідеї, навіть штучно. Всі ідеї фіксуються. Зазвичай найбільш ефективно діє група з 6-8 чоловік. На третьому етапі група експертів оцінює кожну з пропонованих ідей і відбирає перспективні.
Метод синектики розроблявся як модифікація методу “мозкового штурму”, але в процесі практичного використання з’ясувалося, що він підходить не тільки для групового рішення, але і для індивідуального. У ньому використовується основна властивість аналогій – порівняння якогось складного об’єкта (процесу) з простим. При цьому краще усвідомлюються і розуміються властивості складного об’єкта. Розрізняють пряму, особисту, символічну і фантастичну аналогії.
Пряма аналогія використовується тоді, коли можливе пряме порівняння досліджуваного об’єкта з добре знайомими нам об’єктами і процесами. Особливу цінність аналогія має тоді, коли предмети для порівняння беруться з зовсім інших галузей знань і практичної діяльності. Наприклад, можна уявити знайомого людини у вигляді домашнього начиння – чайника або пилососа.
Особиста аналогія (емпатія) використовується, коли людина ставить себе на місце досліджуваного об’єкта. Так, конструктор машини може представити себе у вигляді втулки або шестерні, архітектор моста – у вигляді несучої конструкції цього моста. При цьому краще усвідомлюються сили, які діють на даний об’єкт, і виразно проявляються його сильні і слабкі сторони.
Символічна аналогія дозволяє відобразити об’єкт, що вивчається в символічній формі, підібрати такі символи (знаки), які краще виражають його основні закономірності. Прикладом можуть служити завдання на знаходження предметів, що символізують ту чи іншу професію.
Фантастична аналогія передбачає порівняння досліджуваних об’єктів з казковими, фантастичними персонажами. Вона дозволяє сконцентруватися на поки ще неможливих, але бажаних властивості і ознаки. Цілком імовірно, що думка про літак народилася на основі казкового прототипу килима-літака.
Використання методу синектики передбачає активне включення уяви в процес вирішення завдань.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)