МИЛІСТЬ БОЖА – Прокопович Феофан
Це перша українська п’єса, в якій відтворено події народно-визвольної війни 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького. Вона написана і поставлена на сцені в Київській академії 1728 р. до 80-річчя початку народно-визвольної війни. Дослідники приписують н викладачам поетики і риторики в Київській академії в ці роки – Феофану Трофимовичу або Іннокентію Неруновичу, Ідейно-художній зміст драми підпорядкований ідеї патріотизму, пройнятий вірою в майбутнє України, 3 ряду монологів глядач і читач довідуються про хід війни та її переможний кінець, про повернення Богдана Хмельницького до иєва, його урочисту зустріч. Перемоги Богдана Хмельницького пояснюються в драмі як прояв Божої милості. Таке трактування історичних подій – данина традиціям шкільної драми. Автор драми “Милість Божа”, йдучи в руслі передових ідей свого часу, прагне протиставити Богдана Хмельницького як захисника інтересів широких народних мас не тільки польській шляхті, а й старшині, яка по закінченню визвольної війни 1648–1654 рр відійшла від народу і прагнула визискувати його. Цей мотив звучав особливо актуально, оскільки в час написання і вистави твору становище трудящих мас значно погіршало. Загалом драма “Милість Божа” правильно відбивала настрої українського народу XVIII ст., у чому її особлива цінність.
(Уривки)
МИЛОСТЬ БОЖІЯ,
УКРАЇНУ ОТ НЕУДОБНОСИМИХ ОБИД ЛЯДСЬКИХ ЧРЕЗ БОГДАНА ЗІНОВІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО,
ПРЕСЛАВНОГО ВОЙСЬК ЗАПОРОЗЬКИХ ГЕТЬМАНА, СВОВОДИВШАЯ, І ДАРОВАННИМИ ЄМУ НАД ЛЯХАМИ ПОБІДАМИ ВОЗВЕЛИЧИВШАЯ, НА НЕЗАБВЕННУЮ ТОЛИКИХ ЄГО ЩЕДРОТ ПАМ’ЯТЬ РЕПРЕЗЕНТ0ВАННАЯ В ШКОЛАХ КІЄВСЬКИХ 1728 ЛІТА
ДІЯ І
ЯВЛЕНІЄ 1
Богдан Хмельницький оплакує козацьку долю.
Гей вже нашої слави занепад
Послідній,
Чого в світі живучи, дождав
Козак бідний!
Уже так козакуєм ми всі під
Ляхами,
І чого вже не роблять ляхи нам
З жидами!
Честь і славу всю нашу в ніщо
Обертають,
І імення козацьке згубить
Помишляють.
Чи ж ми, ляше, від тебе такого
Чекали,
Чи це плата за вірність, що ми
Показали,
Як на морі та суші – не раз
Так бувало –
Ворогам твоїм роги усім
Притирали?
ДІЯ II
Кошовий
Поки сила наша є, поки духа
Стане.
Оборонимо себе, вельможний
Гетьмане,
Туркам ми і татарві ув очі
Ставали
За плюгавців тих, коли бої
Починали.
Та хіба ж проти ляхів не
Візьмемо зброю
І за біди немалі не рушим з
Тобою!
Добре знаєм: нам усім Вкраїна
Є мати.
Хто ж не хоче руки їй у поміч
Подати,
Матері, що гине, той каміння
Твердіший
І від лева-хижака незмірно
Лютіший!
Ми не мали і раніш од цього
Одмови,
То тим більше і тепер служити
Готові,
Будем матір і себе в бою
Хоч помремо, а ляхів підемо ми
Бити!
………………………………………….
Хмельницький
Не бійтеся, надію у Бозі
Тримаєм
І ворога в надії отій
Подолаєм,
А що на службу в церкві ви їм
Присягали,
Умову перед Богом належну
Поклали,
Скажу: коли не будуть ламать
Нашу віру
І добру не порушать у тім вони
Міру,
І дійово віддячать за службу
Всю нашу,
Ми з ними пити станем добра
Повну чашу,
Ну, а коли ту віру свою не
Тримають.
То вірності для себе даремно
Чекають.
ДІЯ ІІІ
ЯВЛЕНІЄ 1
Україна просить про Божу поміч та сприяння Хмельницькому.
Україна
В моїх безмірних бідах і в
Невисказанній
Хворобі та печалі, в невтишнім
Риданні.
Як серце гірко стогне, вже
Трохи відради
Від тої є утіхи: в моїй цій
Загладі
Мої, нарешті, діти од сну вже
Постали
Важкого і байдужість далеко
Прогнали
Від себе, а всі разом взялися
Гадати,
Щоб матері пропасти дорешти
Не дати.
І страх і малодушній від серця
Відклали.
Сміливість і безстрашшя відтак
Позлучали.
………………………………………….
Богданові моєму з’яви
Невимірну
Ти ласку і стовпом стань
Міцним і опірним.
Від ворогів жорстоких його
Заступивши,
І воїв правовірних моїх
Захистивши.
Вчини, щоб ті, которі мене
Хотять вбити,
Залишились у брані ганьбою
Покриті.
Хай ті зрадіють, которі в тобі
Сподівання
Кладуть і допомогу візьмуть у
Стражданнях.
ЯВЛЕНІЄ 2
Вість
Не плач, о Україно, не треба
Тужити,
Печаль пора на радість вже
Перетворити,
Уздріла тебе з неба горішня
Зіниця,
Тобі увіч сприяє скрізь Божа
Десниця.
………………………………………
0 дивнії побіди твої, а всі тії,
Котрих за Віслу страх був в
Ліси прегустії
Розніс, супроти знову всі разом
Зібрались
Числом над тридцять тисяч,
Вони перебрались
Відтак за Константинів, на
Річку Пиляву,
Хотіли повернути свою, бачте,
Славу,
З ганьбою та безчестям
Нечуваним, вічним,
З наругою своєю, стидов’ям
Незвичним
Безтямно у незвісні місця
Повтікали,
Як тільки в полі в очі
Хмельницькому стали.
Коня хто, а хто шаблі, вуздечки,
Кульбаки,
Хто воза, хто хомута, а хто
І собаки
Чи іншого чого там, аби лиш
Дістався –
У страсі поза Віслу відтак
Поспинався.
Покинувши добро все: усі свої
Рисі,
Соболі, горностаї, вовки, куни,
Лиси,
Сибірки, ванни, конви, імбрики,
Намети,
Всі срібнії мідниці, фарини,
Паштети,
Столи, креденси, цукри і скрині
Губили,
Окованих возів там сто тисяч
Лишили.
Всі іншії користі тут не
Вичисляю,
Були бо незчисленні – напевно
Це знаю.
Там досить вже грабунки твої
Відтрудили,
Що старости й жиди їх тобі
Наробили
Так їхня тая втеча увіч
Здивувала
Вождя і вслід за ними в погоню
Погнала
До Львова, а Небаба, Нечай,
Півкожуха
І Тиша, збоку йдучи, щоб їх ані
Духа
В нас не було, подбали; де їх
Досягали,
То честі тобі в славу вони
Додавали.
Та не було під Львовом із ким
Воювати,
А міста не хотів він даремно
Псувати,
Тоді сукна на викуп козацтву
Прислали
І вимовлену суму грошей
Наскладали.
Вже далі, Україно, Богдан твій
Ступає,
Від Львова під Замостя нараз
Досягає,
За ним повсюди слава гучная
Проходить,
Ім’я його й за море останнє
Доходить.
Ляхи у ляк упали, аж тільки
Повіють
Вітри, то вже Хмельницький
Іде, розуміють.
Такий-то був великий ляхів той
Воїтель,
Від Бога тобі даний, Вкраїно,
Збавитель.
Україна
Слова твої чудово мене
Утішають,
Коли такії великі побіди
Звіщають;
Нехай же за цим словом добро
Мені буде,
Нехай Богдан, побідник
Великий, прибуде!
Діти українські
Ти, ревністю святої віри
Надихнувшись.
Вступить у бій дерзаєш, жаху
Не відчувши,
Від ворога, Богдане, ти її
Рятуєш
І праведно, достойно з нею
Торжествуєш.
Ворога бо пекельні, вражії
Навіти
Не можуть христославців
Щирих одоліти,
Тож доки буде віра наша
Пробувати,
То доти буде слава і твоя
Сіяти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)