БЕЗ ВЕРБИ Й КАЛИНИ НЕМА УКРАЇНИ (українські легенди про вербу і калину)
Мета: розширити знання учнів про народні символи України – вербу та калину; вчити висловлювати своє ставлення до прочитаного; вдосконалювати вміння учнів правильно інтонувати прочитане; сприяти збагаченню словникового запасу; розвивати стійку увагу, уміння працювати з текстом; виховувати любов до рідної Батьківщини, повагу до традицій свого народу.
Хід уроку
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
Сьогодні у нас незвичайний урок,
Сьогодні ми зробимо ще один крок
В країну прекрасну, в країну чудову,
Що в ній ми відкриємо тайну слова.
ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Робота над загадками
– За хатою у садочку,
У зеленому віночку
Та в червоних намистах
Стала пава молода.
І збігаються всі діти,
Щоб на неї поглядіти:
За намисто кожен – смик,
Та й укине на язик. (Калина)
– Якою описана калина в загадці?
– Калина – не лише корисна ягода, а й символ України, про неї складено велику кількість казок, віршів, пісень.
– Проливала дрібні сльози молода дівиця.
Полоскала довгі коси у чистій водиці. (Верба)
– З ким порівняно вербу в загадці?
– Ще в сиву давнину люди шанували вербу. Її оспівували в піснях і легендах, її образ – один з найулюбленіших у народі.
2. Гра “Прочитай прислів’я” (запис на дошці)
(Без верби і калини нема України.)
III. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ І ЗАВДАНЬ УРОКУ
– Сьогоднішній урок ми присвятимо вербі і калині – символам України.
IV. СПРИЙМАННЯ Й ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Розглядання виставки малюнків до уроку
1) Розглядання малюнків учнів, підготовлених до уроку.
– Якою ви зобразили калину? вербу?
2) Розглядання панно майстринь петриківського розпису Г. Назаренко “Летіли
Гуси над білим ставом”, “Українська пісня” та В. Тімошенко “Несе Галя воду”.
– Петриківський розпис, або просто петриківка,- це традиційний декоративний розпис в Україні, який пішов з села Петриківка, що на Дніпропетровщині…
– Якою і де побачили калину майстрині петриківського розпису?
– Чи подобаються вам роботи? Чим саме?
2. Розповідь учителя
– Кожен народ має свої тотеми (у первісних релігіях – тварина (рідше рослина, явище природи, що вважалася родоначальником і охоронцем роду або племені й була культовим об’єктом)), свої символи, опоетизовані образи дерев, квітів, рослин. Є вони і в нас. Калина, верба, тополя, дуб, чорнобривці, мальви, барвінок, червона рута, волошки… Віддавна уособлюють вони красу України, духовні святині нашого народу.
Найбільше шанували в Україні калину. Не було такої хати, біля якої б вона не росла.
3. Слухання аудіозапису української народної пісні “Калина” в обробці А. Пащенка
– Яким настроєм сповнена пісня?
4. Робота в групах. Технологія “Навчаючи – вчуся”
1- ша група
– У національній українській міфології калина символізує дівочу красу і вроду, жіночність, сімейне благополуччя й достаток. Постійні народні порівняння “дівчина, як у лузі калина”, “гарна, як калина”, “дівча виростає, як калина розцвітає”, “стоїть, як калина при дорозі”, “заливається, як соловейко на калині”, “калина в цвіту – дівчина у вінку”, “калинові луки”, “калинова сопілка”, “калиновий двір”, “калиновий міст” тощо.
А ще в народі кажуть: “Червона калина від ста хвороб лікує”.
Лікувальні властивості калини відомі людям здавна. Описані вони в перших українських травниках – збірниках рецептів і описів рослин ще в XVI столітті. (Ягоди покращують роботу серця, мають сечогінну дію, заспокоюють). П’ють її від кашлю, при судинних недугах, високому кров’яному тиску.
2- га група
Без калини також не можна уявити життя традиційної української родини.
У калині, кажуть,- уся материнська любов, безсмертя роду. Існує прислів’я: “Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною – коли росте”. Матері привчають дітей саджати калину і доглядати за нею. Василь Скуратівський згадує: “Мама казала: “Посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі і мені. А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але є калина – її мудрість, її безсмертя””.
Калина цвіте під кінець весни, після останніх заморозків. А щоб діти не ламали калини, дорослі казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Наруга над цією рослиною вкривала людину ганьбою.
3- тя група
Цікаво знати, що…
Існує таке повір’я: якщо виготовити з калини сопілку, то в сім’ї народиться син. Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого, бентежного звуку, ніж голос калинової сопілки.
Люди дуже цінували калину. Дівчата прикрашали її цвітом коси, а коли достигали ягоди, то вішали їх грона попід стріхою.
Дуже любив калину Тарас Шевченко. У Кирилівці, поряд із хатою Шевченків, і досі росте величезний кущ калини – такий самий, як той, у якому іноді ночував малий сирота Тарас.
У безлічі віршів Шевченка оспівана калина – і як дівчина-красуня, і як неодмінна деталь рідного пейзажу, і як матір-Україна.
У народній медицині не було кращих ліків від застуди, ніж калиновий чай, а для загоєння ран застосовували відвар з верби.
5. Опрацювання легенди “Калинове гроно”
1) Читання легенди учнями “ланцюжком”.
У давні часи калина не скрізь росла-родила. Довго доводилось людям шукати калинові грона лісами й полями, горами й долами, болотами та ярами. Навіть на кам’яних скелях шукали, та рідко хто знаходив.
А кому щастило зірвати дозрілі ягоди, той ніс їх у свою домівку, і вже тоді в тій хаті завжди був спокій, радість, достаток і талан усій родині. Потім калина розповсюдилась по всій Україні, перестала бути дивом, і її грона майже втратили свою дивовижну дію, хоч люди все одно любили калину і за красу, і за цілющі властивості. Лише на Довбушевій скелі, у неприступних місцях, збереглася чудодійна калина.
Одного разу ішов вівчар з отарою попри високу і стрімку скелю Довбуша. Задивився на її вершину, а звідти червоним блиском сонячного променю вдарило юнакові в очі. Приклав руку до чола, прикриваючи дашком долоні очі, помітив – зі скелі звисають налиті соком грона червоної калини. Чув хлопець від старих людей: хто знайде калинові грона на скелі Довбушевій, той горя не знатиме, а щастя матиме на все життя.
Забувши про все на світі з тих радощів, кинув він хазяйські вівці й пішов добувати грона. Та ледь дійшов до половини скелі, як зірвалася брила разом із ним. Загула-загриміла донизу. Вівчар знепритомнів. А коли прийшов до пам’яті, вже нічого не міг бачити, окрім темної ночі… Осліп бідолашний. Отаке-то. Не кожному ті грона даються до рук.
2) Бесіда за змістом.
– Про які часи розповідає нам легенда?
– Чому, за легендою, раніше було не так просто знайти калину?
– Навіщо люди намагалися знайти калинові ягоди?
– Розкажіть, який випадок трапився з вівчарем.
– Чому, на вашу думку, калина не дозволила хлопцеві зірвати свої ягоди?
6. Опрацювання вірша Антоніни Листопад “Калина”
1) Гра “Не перерви ланцюжок”.
Учні читають вірш по рядочках.
КАЛИНА
Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхнулась щиро доля,
Материнський ніжний цвіт.
Посадіть калину на городі,
Щоб заквітнула земля!
Із роси пречиста врода,
З неба почерк журавля.
Посадіть калину коло тину,
Щоби злагода цвіла.
Буде щедрою родина –
Буде честь їй і хвала.
Посадіть калину коло хати,
Щоб на всеньке, на життя!
Стане кожен ранок святом,
Дітям буде вороття!
Посадіть калину в чистім полі,
Хай вона освятить час!
Рід наш дуже любить волю,
Хай же воля любить нас!
Посадіть калину біля школи,
А щоб цвіт її не стерся,
Не зів’янув в шпориші,
Посадіть калину коло серця,
Щоб цвіла вона в душі.
– З яким проханням звертається поетеса до читачів?
– Що очікує людину, якщо вона посадить калину?
– Хто з вас обов’язково у житті планує посадити калину? Навіщо?
7. Самостійне мовчазне читання вірша із завданням
– Прочитайте вірш. Вивчіть і розкажіть строфу, яка вам найбільше сподобалась.
8. Фізкультхвилинка
Шумить вітер, шумить ліс.
Тихо лісом ходить лис.
Заховався зайчик в кущ.
Із куща піднявся хрущ.
Не хитайте ви куща,
Не лякайте-но хруща.
Хай росте угору ліс,
Не чіпа хай зайця лис.
Тільки вітер: “Шу-шу-шу!
Сядьте тихо, вас прошу.
9. Групова робота. Технологія “Навчаючи – вчуся”
1-ша група
З давніх-давен українці шанували вербу. Часто в українському краєвиді можна побачити її схиленою над самою річкою. Казали: “Де верба – там і вода”. Саме вербові гілочки використовували для розшукування під землею води. А там, де росте верба,- обов’язково буде вода. Тому так часто в тих місцях копали криниці. Верба сприятливо діє на воду.
“Без верби та калини нема України” – каже прислів’я. Справді, важко уявити нашу землю без верби. Тут зростає її понад тридцять видів – берегами річок, озер, ставків: біля криниць і джерел. Своїм корінням верба зміцнює круті схили та греблі, її висаджують обабіч шляхів, на левадах, луках, галявинах.
Під тихими, кучерявими вербами колись збиралась молодь.
2-га група
Квітуча верба навесні є символом оновлення та пробудження природи. Цей символічний зміст особливо помітний у вербну неділю, що передує Великодню. У цей день прийнято дарувати тендітні пухнасті гілочки коханим та близьким.
Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. “Гріх топтати ногами вербу”, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося, палили на вогні, щоб під ноги не потрапило.
Верба стала вічним символом України. І зараз гілочки верби, освячені в останню неділю перед Великоднем – Вербну, вважаються магічними. Був звичай, коли матері по черзі “били” свяченими галузками своїх дітей, примовляючи: “Не я б’ю – верба б’є: будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!”.
Свячена верба, вважали, має магічну силу. Навесні худобу вперше виганяли на пасовисько вербою, щоби нечисть не чіплялася, під час великої зливи на двір кидали свячене гілля верби, “щоб град зупинився”.
3-тя група
Цікаво знати, що…
Верба росте там, де багато вологи. Близько 500 видів верб ростуть на нашій планеті. 30 припадає на Україну. Росте до 15 м і вище протягом 50-60 років.
Вербовий дух люблять бджоли. Високо цінуються вулики з вербових дощок.
З верби здавна виготовляли національні музичні інструменти: кобзи, бандури. Також робили з неї ложки, човни.
Із верболозу плели чудові кошики, колиски, меблі.
Про вербу – тиху, журливу, беззахисну – народ склав безліч пісень та легенд. Не обминули її увагою і поети.
Ніжною, засмученою, трепетною постає верба у віршах Тараса Шевченка.
Перебуваючи на засланні, в степах біля Кос-Аралу, Кобзар посадив вербову гілочку. Поливав, доглядав – і виросла верба йому на втіху. У наші дні Шевченкова верба стала реліквією. Казахи дуже шанують та оберігають її.
10. Читання віршів Тараса Шевченка та Катерини Перелісної
А верби ген понад ставами
Тихенько собі купають
Зелені віти…
І досі сниться: під горою,
Між вербами та над водою
Біленька хаточка…
На вгороді коло броду
Верба похилилась,
Зажурилась чорнобрива,
Тяжко зажурилась.
…Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Т. Шевченко
ВЕРБА
Тане сніг, течуть струмки,
Ожива травичка,
І до сонця гілочки
Простяга вербичка.
І м’якенькі, як пушок,
Ніжні, як шовкові,
Ясно дивляться з гілок
Котики вербові.
Катерина Перелісна
– Якою побачили вербу поети?
– Чим схожі вірші?
– Чим різняться?
11. Опрацювання “Легенди про вербу та калину”
1) Читання легенди комбінованим способом.
Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: “Калино, Калино, не пий водиці…”. Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Удруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею. Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
2) Робота з текстом.
– Про що розповідає легенда?
– Якою зростала Калина?
– Якою показана мати-Вербена?
– Знайдіть у тексті та прочитайте речення, які слід читати:
– голосно;
– тихо;
– швидко;
– повільно.
– Які ілюстрації ви намалювали б до цієї легенди?
V. ЗАКРІПЛЕННЯ Й ОСМИСЛЕННЯ ЗНАНЬ
1. Гра “Відновіть прислів’я”. Робота в парах
Без верби і калини… | Символ України. |
Дівчина у вінку, … | Нема України. |
Калина – … | Мов калина у цвіту. |
Щоки червоні, … | Що з медом солодка. |
Калина хвалилася, … | Як кетяги калини. |
2. Читайте, запам’ятовуйте!
Прикмети
– Якщо на вербових гілках стікає сік, за день чекайте на дощ.
– Доки не розвилася жовта верба – не висаджуй у грунт будь-якої розсади.
– Верба зацвіла, коли стояла ясна й тепла погода,- літо буде тепле й щедре на мед.
– Якщо листя верби довго не опадає, це ознака холодної зими.
– Якщо взимку стояла холодна погода, а на вербі розпустилися котики й бруньки, то через тиждень буде тепло.
3. Творча робота (за вибором)
– Складіть текст-розповідь про калину або текст-опис про вербу.
4. Зачитування складених текстів
VI. ПІДСУМОК УРОКУ
– Підіб’ємо підсумки вашої роботи на уроці, погравши в гру “Закінчіть речення”.
– Молодці, діти, гарно працювали!
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
– Наступний урок позакласного читання проведемо за темою “Державні символи у творах українських поетів”. Завдання до уроку та список літератури ви знайдете в куточку читача.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)