ВЕРТЕП – Прокопович Феофан
Українська народна вертепна драма народилася в розпалі героїчної боротьби народу проти католицизму і польської шляхти. Народ потребував такого виду мистецтва, яке б допомогло йому боротися з ворогами. Вертеп як театральне видовище міг зародитися тоді, коли в життя українських шкіл міцно ввійшов театр; коли на сцені цього театру почали ставитися гостро конфліктні п’єси про Ірода. А це можна віднести приблизно до середини XVII ст.
Знаючи запити народу, творча частина студентства Києво-Могилянського колегіуму створює оригінальний вид театру – вертеп (від грецького “печера” ), в якому акторами стали ляльки. Словесним матеріалом послужила драма про Ірода, яку студенти докорінно переробили, звернувши особливу увагу на простоту й дохідливість сюжету, а головне, на природність і гостроту конфлікту.
Щоб розмежувати поважне й комічне, як це було в шкільному театрі, студенти поділили на два поверхи скриньку, в якій ставилися п’єси за допомогою ляльок. На верхньому поверсі виконувалась драма про Ірода, на нижньому – інтермедійна частина. А композитори для супроводу вертепної драми використовували народну музику.
У вертепі сфокусувались мистецтво художнього слова актора, оригінальні сценічні прийоми лялькового народного театру, словесна народна творчість, музика та образотворче мистецтво, в яких яскраво відбилась талановитість українського народу.
(Уривки)
ЧАСТИНА ПЕРША
Дійові особи:
Пономар, у звичайному сірому нанковому халаті; волосся з проділом серед голови, прямо проти носа і з косою.
А н г е л и з крилами; один з лілією.
Пастухи, у звичайних кобеняках з відлогами.
І р о д, в парчевому кунтуші, з короною на голові і з скіпетром.
Тілохранитель Їрода, у панцирі, з великим мечем і в шоломі.
Три східні парі, в парчевих кунтушах, з коронками на головах; всі зв’язані докупи і так рухаються по сцені.
Сатана, чорний, з хвостом, з крилами кажана, з великими рогами і вугільцем в роті; по руках пальці з кігтями, йога коняча.
Смерть, скелет з косою.
Р а х і л ь, у єврейському вбранні, з дитиною на руках.
В о ї в и, з списами, в шоломах та панцирях.
ЯВА ПЕРША
Хор за сценою
Пінію время і молитви час,
Христе рожденний, спаси всіх нас!
Пономар (говорить)
Возстаніте од сна і благо сотворіте
Рождшагося Христа повсюду возвістіте;
Сіє вам, людіе, охотно глаголю,
І благословіте: піду да подзвоню.
Підходить до дзвона, що висить на нижньому поверсі, і дзвонить. У цей же час на верхньому поверсі з обох боків висовуються дві запалені свічки і освітлюють місце, де повинна бути колиска з новонародженим Спасителем; над цим місцем світло, але ні дитяти, ні матері не видно.
Хор
Ангели, знижайтеся,
Ку землі зближайтеся,
Бог-Господь, которий з нами
Днесь, од віка він був з нами,
Славой неба престопольні,
Всі язиці претолиці,
Веселітеся, радуйтеся.
ЯВА ДРУГА
Два ангели під час співу третьої і четвертої строфи входять на верхній поверх, з свічками, вклоняються Вифлеємові, потім глядачам; коли закінчують співати, один з них виходить, а другий, підійшовши до дверей, говорить.
Ангел
Возстаньте, пастиріє, і бдіте зіло,
Возстаньте і радуйтесь, яко се приспіло
Рождество спасово, миру пророками
Предріченно,
Которий вже родився от діви совершенно;
Возстаньте і славіте його повсюди.
Да узнають о нем окрестнії люди.
Ангел виходить.
Розмова двох пастухів за сценою.
Пастух перший
Грицьку!
Пастух другий
А що, Грицьку?
Пастух перший
Вставай хутенько, вибери ягня маленьке, да пійдем ген-ген на гору, може, ще й ми поспіємо впору.
Хор
Слава буди в вишніх Богу,
Дающему радость премногу,
Рожденну, явленну
І во ясліх безсловесних положенную.
Щоб даровав златії кліті,
Нам пожити в них многія літи,
Співайте, іграйте,
Всі людіє рожденного возхваляйте.
ЯВА ТРИНАДЦЯТА
Смерть входять; перелякані воїни тікають.
Смерть
Що ти, Іроде неситий!
Почто се бовтаєш
І мене убити
Воям повеліваєш?
Із пропасті ада
Будеш ти знати,
Неповинні чада
Як убивати.
Вийди, брате, друже,
Мені пособити
Кровопийцю Ірода
Од землі стребити!
ЯВА ЧОТИРНАДЦЯТА
Перш під долівкою, а далі за сценою все дужче та дужче чутно грубий голос: “Гуп, гуп, гуп, гуп, гуп!”. Потім входить чорт, вигукуючи: “Гуп, гуп!”.
Чорт
(до Смерті)
Почто ся, моя другиня, зовеш на пораду?
Тотчас умертвлю й препоручу аду.
(До Ірода.)
А покуда ти, неситий Іроде, будеш спориться
З моєю сестрою?
Разві ти не хочеш брататься зо мною?
(До Смерті.)
Підніми, сестро, косу, вдар його во главу!
Щоб знали повсюду нашую державу.
(Виходить.)
ЯВА П’ЯТНАДЦЯТА
Ірод підводиться; з переляку він осмілився і дяківським голосом кричить на Смерть.
Ірод
Што мя словеси стращаєши?
Смерть
(тим же голосом)
Разві ти мене і до днесь не знаєши?
Ірод
Аз єсьм багат і славен,
І ність ніхто мні равен.
Смерть
Слава і багатство прейдуть!
Сей коси довольно взмаху
I мертв уже чоловік од страху.
Ірод
Коси ти, бабо, траву своей косою,
Не тобі, машкаро, спориться зо мною!
Я могуществом і силою
Заставлю тебе покориться.
Смерть
Безумне! Всього світу я сильній нахожуся;
Ізначала віку нікому не клонюся;
Аз єсьм монархиня, всього світу пані,
Я цариця суща на всякії страни.
Князіє і царіє під властю моєю,
Усіх вас я посічу косою своєю.
Б’є косою Ірода; той паде і довго конає. Смерть виходить.
ЯВА ШІСТНАДЦЯТА
Хор
(співає за сценою в той час, коли Ірод ще б’ється в конвульсіях)
Дерзай од Смерті посічен косою,
Да ідет во ад і живет з тобою;
Ти будеш там всегда пребувати,
О, Іроде преокаянний!
Перш під долівкою, далі за сценою знову чути: “Гуп, гуп, гуп!”
ЯВА СІМНАДЦЯТА
Чорт входить, бере в обійми Ірода і басом говорить уривчасто і протяжно.
Чорт
Друже мій вірний, друже прелюбезний!
Довго ждав я тебе в глибочайшій бездні.
(Ще голосніше скоромовкою.)
От так беруть, от так несуть
Розкішників світу!
Понеже дать не могуть
Пред Богом отвіту.
Хор
Не відав же он, що істребиться
І царство його в кінець розориться.
Заслуга його знатна всім і явна,
За то й пекельна бездна ізготованна,
О, Іроде преокаянний!
Завіса опускається.
ЧАСТИНА ДРУГА
Дійові особи у своїх національних костюмах. Дія відбувається на нижньому поверсі.
ЯВА ПЕРША
Дід і баба.
Дід
От тепер і нам припало,
Як Ірода вже не стало;
Потанцюймо ж, молодичко,
Мій рожевий квіт, хоть мало!
Баба
Гляди лишень, сучий діду,
Щоб не ввели танці в лихо;
Забрались би у тісний кут,
Да хліб собі їли б тихо.
Дід
Да що ти мені бовтаєш,
Чого і сама не знаєш?
Ти говориш річ сю лишню,
А я б тобі сказав піти
Хор
(співає)
Дід з бабою танцюють.
Ой під вишенькою, під черешенькою
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.
І просилася, і молилася:
“Пусти мене, старий діду,
На вулицю погулять”. –
“Ой і сам не піду, і тебе не пущу,
Хочеш мене, старенького,
Да покинути.
Ой не кидай мене, бабусенько моя,
На чужій стороні
При лихій годині.
Куплю тобі хатку, іще й сіножатку
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок”. –
“Ой не хочу хатки, ані сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка.
Ой ти, старий: кахи, кахи!
Я молода: хи-хи, хи-хи!”
Дід
Да годі ж, годі ж, годі ж бо вжеі
Вклоняються глядачам і злякано відходять, побачивши солдата, який їм кричить: “Кой чорт вас здесь розвєсєліл” і под.
ЯВА ДРУГА
Солдат
(на діда і бабу)
Кой вас чорт здесь розносіл?
Ведь тотчас патащу к ахвіцеру,
Штаб ви зналі крестіянску вєру!
(До глядачів.)
А, здрастуйте, чесниї гаспада!
Не було ль тутечки здесь солдат?
С німі времечко правєсті я рад;
Но как оних здєсєчка тут нет,
То прийміть, гаспада, мой привет.
Я солдат прастой, не богослов,
Не знаю красних слов;
Хотя я отечеству суть защита,
Да спина в меня ізбит”;
Читать і писать не вмгні.
А гавару, што разумею;
Ионича люди веселяться,
Да й подліна, как не удивлятьсяі
Христос в вертепе народился,
А Ірод окаянний сказился;
Бояся царства лишиться,
Вздумал детской кров’ю омиться.
За то Іродушкє пришлось жестоко,
Как черті тащили в ад его глубоко.
Каковую весть вам-ста сообщаю
І вас Христовим рождеством поздравляю.
ЯВА ТРЕТЯ
Солдат і Дар’я Іванівна
Солдат
А, Дар’я Івановна! Каково живете?
Дар’я Іванівна
Скучаю за вами, Ігнатій Парамонович.
Солдат
Благодарю вас за пам’ять.
Цілуються, скрипки грають камаринську; танці; раптом чути барабан.
Ах, Дар’я Івановна, барабан слихать!
Мне треба в поход ступать.
Дар’я Іванівна
(цілує його)
Прощайте, Ігнатій Парамонович.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Запорожець і Хвеська.
Запорожець
А! Здорова, шинкарко,
Здорова, полтавко,
Як я тебе давно бачив!
Хвеська
Як бачились у Чигрині,
Да й досі ні.
Запорожець
Так, Хвесю, такі Любко, голубко моя!
Як бачились у Чигрині,
Да й досі ні.
Поцілуй же мене по знакомості в крутий мій
Усок!
От так – цмок!
Поцілуй же ще в чуприну хоч разок!
От так – цмок!
Поцілуй же мене в булаву й в бандуру!
Добре! Тепер потанцюймо!
Скрипка грає. Танцюють. Після закінчення танцю Хвеська виходить.
От так же! І пішла!
ЯВА ДВАНАДЦЯТА
Змія повзе, і, коли запорожець стоїть роздумуючи, вона кусає його за ногу і відповзає.
Запорожець
Ой лишенько, гада” гад!
От чорт йому й рад!
Оце ж і укусила.
Ой, хоч би циганочка да поворожила.
ЯВА ТРИНАДЦЯТА
Циганка входить, запорожець лежить.
Циганка
Ох, мій милий волошину чорнобривий,
Оце ж тобі суча Хвеська нарядила,
Що тебе гадюка укусила!
Запорожець
Поворожи, будь ласкава,
Далебі оддячу.
Хоч незруч, дак хоть навкидьки.
Циганка
Ходила циганка по горах, долинах,
Носила пісок на вилах.
Скільки останеться на вилах піску, –
Шепче так, щоб запорожець не чув, але він чує.
Стільки б у тебе осталось, козаченьку, духу.
(Голосно.)
Ти зовсім здоров, вставай,
Да дохід давай.
Запорожець
(встає)
Потанцюй же зо мною, бо дам прочухана.
Скрипка грає. Танцюють.
Циганка
Не жалуй, батеньку, копієчки, да дай дві.
Запорожець
Що ти кажеш, циганко? Я недочуваю.
Циганка
Да я й сама, козаче, знаю.
То я кажу: не жалуй копієчки, да дай дві.
Запорожець
За що або й нащо тобі, скажи, будь ласкава!
Циганка
Я б собі, голубе мій сизий, рибки купила.
ЯВА ДВАДЦЯТА
Монолог запорожця.
Запорожець
А що? Утік? А добре дуже я зробив.
Мов десятки врагів побив.
Утік! А то прийшлось би чорта знову звати.
Щоб уніатського попа да чортові оддати!
Скрипка грає. Танцює.
Оце ж як я дуже вморився,
Мов коло плуга день возився!
Треба лягти да заснути,
А ранком можна і до Хвеськи,
Де хлиснути мокрухи.
(Лягає на правий бік.)
Так лягти не гарно.
(Лягає на лівий бік.)
А так іще гірше.
(Лягає на спину.)
А так, то запевне який дідько задушить,
Бо я слабоватий.
Гай-гай, панове! Що то як я молод був!
(Лягає на живіт.)
Ляжу бак так, як мій батько колись спав!
А я його добре знав.
Тепер нехай на шию хто сяде,
Устану рачки да й повезу, як віл.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Два чорти входять і хочуть взяти запорожця. Одного з них він ловить за хвіст. Другий утік. Запорожець тягне чорта за хвіст до світла.
Запорожець
Ух! Чорт у баклаг вліз!
Що се я піймав? Чи се птичка,
Чи перепеличка,
Чи се тая синичка,
Що вона й не дише,
Тільки хвостиком колише?
Глянь, глянь, яке воно чуднее,
Да далебі страшнее:
Очі з п’ятака,
А язик вивалив, мов та собака!
Де ти груди собі поздирав?
Може, глід да груші крав?
Повернися, подивлюсь, яке ти іззаду?
Чорт повертається, запорожець його оглядає.
Еге! Воно, бачу, й крильця має,
Се ж то те, що ніччю літає
Да кури хватає.
(Стоїть замислившись.)
Се да те, кажу я,
А воно той коник,
Що по полю скаче
Да хрущів ловить.
Коли скаче, то уже ж
Танцювать уміє.
А може, не сміє?
Ось ну лишень не соромляйся!
Погупцюймо трохи,
Повтікають блохи.
Скрипка грає. Запорожець танцює, а чорт стоїть.
А що ж се ти стоїш, як кожух замерзлий?
Б’є його булавою. Скрипка грає. Танцюють обидва. Чорт в такт примовляє.
Чорт
Гуп-гуи, гуп-гуп-гуп!
Запорожець, ударивши його булавою, говорить.
Запорожець
Ану лишень геть ти…
Чорт, перелякавшись, утікає.
А що? Утік? Не так було ще з їм робити:
Коли він… то треба було вбити.
(До глядачів.)
По сій мові
Будьте здорові.
Мені приходиться, панове,
З пісні слова не викидать.
А що було, барзо прошу,
Об тому лихом не поминать.
Піду тепер собі в курінь
Віку доживать.
(Виходить.)
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
Входить с в и н я, підходить до Іродового трону, лягає під нього що тільки зад з-під трону видно. Входить хазяїн свині і б’є її нагаєм.
Аля, аля! Аля ж, кажу! Вона ніби не чує!
Що там вона риє свинячою мордою?
Еге! Треба жидам оддать:
Вона давно хотіла здихать.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА
Дяк
Дай Бог здравствовать, Климе!
Клим
А дай Боже, пане бакаляру!
Ти наш-таки, кондяче,
Візьми собі оцю свиню,
Бо в город все скаче.
Дяк
Ци-ірц, ци-ірц, ферчик!
Іже, віди, аз, наш, єсть,
Спіши ко мні зіло!
Климій сотворил нам честь,
Дав свиняче тіло.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ШОСТА
Приходить школяр Іванець.
І в а н є ц ь
Аз путешествую, кос ваше діло?
Дяк
Взем сіє бремя, неси в наші кліті.
Іванець
Помозите ю на рамо под’яти.
Дяк
Возгласи: “Аля, аля в школу пір’я драти!”
Всі
Аля! Аля!
Іванець відходить.
Хор
(за сценою)
Многая літа! Многая літа! і т. д.
Завіса опускається
(2 votes, average: 4.50 out of 5)