Література й національне життя
ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ
У XIX СТОЛІТТІ українські землі були поділені між Російською і Австрійською імперіями. Виступи українців на захист національних прав наражалися на жорсткий спротив російської чи австрійської імперської влади.
За таких історичних обставин саме майстри слова послідовно обстоювали народні Інтереси, а література стала чимось більшим, ніж звичайне мистецтво: перетворилася на важливий чинник національного єднання. Вона нагадувала про життєву необхідність зберігати рідну мову й розвивати культуру. А це в тодішніх умовах було вкрай непростим завданням.
У Російській імперії влада здавна переслідувала інакодумців. Серед підозрюваних і переслідуваних були й українські письменники. У 1847 році жандарми схопили й відправили на заслання Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколу Костомарова. За творчими людьми пильно спостерігала цензура – система державного нагляду за культурою. Усе, що викликало бодай якусь підозру, підлягало негайній забороні.
Цензурні обмеження посилились у 1863 році з появою Валуєвського циркуляра. Таємне розпорядження російського міністра внутрішніх справ Петра Валуєва забороняло українські релігійні й освітні видання. Кульмінацією переслідувань став Емський указ 1876 року, виданий імператором Олександром II. Він значно розширив зміст Валуєвського циркуляра: заборонялося видавати будь-які українські книжки, переклади українською, улаштовувати концерти з українськими піснями та ще багато чого.
Російська цензура не терпіла навіть самого слова “Україна”, натомість вимагала вживати в літературі й періодиці назву “Малоросія”. Менше цензури було в Австро-Угорщині (держава, що утворилася внаслідок укладання угоди між двома частинами Австрійської імперії – Австрією та Угорщиною), тому в Галичині українські книговидання й журналістика розвивались активніше.
Чумацький Ромоданівський шлях (Сергій Васильківський, початок 1900-х)
Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій у XIX столітті
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, соціальну та громадянську компетентності
1. Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу.
– Що у другій половині XIX ст. заважало повноцінному розвитку української культури й літератури?
– Коли й чому заарештували Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова? Що сприяло проголошенню амністії членам Кирило-Мефодіївського братства?
– Які обмеження стосовно української мови запровадила влада за Валуєвським циркуляром? Поміркуйте, чому Валуєвський циркуляр був таємним.
– Пригадайте з уроків історії, яких успіхів досяг український національний рух на початку 70-х рр. XIX ст. До чого, на вашу думку, мали призвести встановлені Емським указом заборони?
– Якими були наслідки Валуєвського циркуляра та Емського акта для української культури й літератури?
2. Розгляньте ілюстрацію на цій сторінці. Визначте, у яких регіонах сучасної України
Умови для розвитку національної літератури були найменш сприятливими.
Ділимося думками і враженнями
3. Чи можна вважати цивілізованим ставлення до української літератури в Російській імперії? Прокоментуйте слова академіка С. Єфремова: “Нічого, опріч протесту та опозиції, система репресій не витворила”.
І. Нечуй-Левицький {у центрі) із членами “Старої громади” {і873)
Читання Христини Алчевської (/977)
ГРОМАДСЬКА САМООРГАНІЗАЦІЯ
У боротьбі за національні й культурні права українці часто спиралися на досвід самоорганізації. Ініціативні й активні громадяни не покладалися на владу чи “доброго володаря”, натомість дуже високо цінували власні можливості, силу свідомої й добре організованої громади.
Наприклад, у XVI-XVII століттях важливу роль у розвитку української культури відіграли церковні братства, що створювалися при церковних парафіях членами ремісничих організацій. Вони дбали про храми, улаштовували благодійні обіди, допомагали хворим і нужденним.
У другій половині XIX століття традиція суспільної самоорганізації теж виявила свою ефективність. Культурне лідерство перебрали на себе “громади” – об’єднання української інтелігенції, що опікувались розвитком науки, освіти, літератури й журналістики. Вони діяли в Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі, інших українських містах, а також у Петербурзі – столиці Російської імперії.
У громадівському русі брали участь відомі вчені, митці, суспільні діячі М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, В. Антонович, П. Житецький, О. Кониський, Б. Грінченко, П. Косач, Т. Рильський, Ф. Вовк, І. Рудченко та багато інших.
Активними громадівцями були засновник національного оперного мистецтва Микола Лисенко, письменник і драматург Михайло Старицький, автор тексту українського національного гімну “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський.
Яскравою сторінкою громадівського руху була культурно-просвітницька діяльність жінок. Вони створювали недільні школи, викладали в сільських навчальних закладах, проводили культурно-освітню роботу. Наприклад, діяльність Христини Данилівні Алчевської на ниві народної освіти високо оцінила Міжнародна ліга освіти. X. Алчевська заснувала й понад 50 років утримувала Харківську недільну школу для жінок, згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3-томного критико-бібліографічного покажчика “Що читати народу?”.
Діяльність громад виявилась у видавничій сфері, зокрема у виданні й поширенні популярних книжок для народної освіти й виховання.
Коментар фахівця
Жінки виконували найбільш важку, чорнову роботу на шляху самопізнання та самоутвердження українського народу, але, на жаль, ця робота жінок належно не оцінена нашим громадянством, вона не стала національним надбанням.
Л. Смоляр, історик
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку, соціальну та громадянську компетентності, обізнаність у сфері культури
1. Складіть план поданого в підручнику тексту “Громадська самоорганізація”. За планом підготуйте усну розповідь про громадівський рух в Україні.
Запрошуємо до дискусії
2. Чи важлива громадська самоорганізація у наш час?
3. Думка історика Л. Смоляр є суб’єктивною чи об’єктивною?
КУЛЬТУРА І МЕЦЕНАТИ1
Попри обмеження й заборони, у другій половині XIX століття все ж з’являлися українські газети й журнали, книжки. У Петербурзі на початку 60-х років за участю Т. Шевченка, М. Костомарова, В. Білозерського виходив журнал “Основа”. Пізніше був заснований журнал “Київська старовина”, у якому публікували матеріали з історії України, наукові статті, художні твори.
У Галичині українську періодику другої половини XIX століття представляли газета “Діло”, журнали “Правда”, “Друг”, “Світ”, “Народ”, “Житє і слово”. З ініціативи М. Грушевського у Львові почав виходити “Літературно-науковий вісник”. А наприкінці 70-х років український емігрант М. Драгоманов у Швейцарії видавав часопис “Громада”.
Ці та інші видання не змогли б побачити світ без самовідданої праці їхніх співробітників та відомих меценатів, котрі жертвували чималі кошти.
Серед тих, хто безкорисливо підтримував українську культуру, були підприємець Василь Симиренко, громадська діячка Єлизавета Милорадович, агроном і землевласник Євген Чикаленко. Вони фінансували газети й журнали, видання наукових праць і творів українських письменників. Скажімо, Є. Милорадович надала кошти на заснування Літературно-наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, а В. Симиренко профінансував декілька видань Шевченкового “Кобзаря”.
Євген Чикаленко
1 Меценат – особа, яка безкорисливо матеріально підтримує розвиток культури, освіти та будь – які інші аспекти гуманітарної сфери. Слово походить від прізвища римського багатія Мецената, котрий допомагав митцям.
Справжнім девізом українських меценатів стали слова Є. Чикаленка: “Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її до глибини кишені”.
Єлизавета Милорадович
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Дайте короткі відповіді на запитання.
– Які українські журнали виходили в другій половині XIX ст.?
– Хто фінансував ці видання?
– Назвіть найвідоміших українських меценатів XIX ст. Про кого з них ви хотіли б дізнатися більше? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість?
2. Дайте розгорнуту відповідь на запитання.
– Як ви розумієте слова Є. Чикаленка про патріотичний обов’язок? Чи актуальне це твердження для нашого часу? Обгрунтуйте свої міркування прикладами.
Запрошуємо до дискусії
3. Обговоріть у малих групах і презентуйте висновки класу.
– Від чого має залежати розвиток культури й літератури: від державної підтримки чи від допомоги меценатів?
ЛІТЕРАТУРА В УМОВАХ ЦЕНЗУРНИХ ОБМЕЖЕНЬ
Заборони української культури вплинули на літературне життя. Проблема етнічного самозбереження українців була настільки гострою, що мистецькі завдання художнього слова поєднались із захисними. І це багато в чому визначало тематику творів.
Своєрідною захисною реакцією стало зосередження уваги літераторів на селянському середовищі. Важливу роль відігравали громадянські теми. Життя простих людей, їхня мораль, соціальні суперечності, освіта й виховання – ці питання набули актуальності.
Активно розвивалась поезія, представлена авторами різних поколінь. До старшої генерації належали Я. Щоголів, Я. Глібов, Ю. Федькович, С. Руданський. Молодшу представляли І. Манжура, П. Грабовський, Б. Грінченко, В. Самійленко.
Харківського поета Якова Щоголева (1824-1898) захоплювали козацька історія, народні традиції і звичаї. Він поглиблював традиції романтизму, писав переважно балади та елегії, що побачили світ у поетичних збірках “Ворскло” і “Слобожанщина”.
Література й національне життя
Інший поет із Харківщини Іван Манжура (1851-1893) залишив невелику поетичну спадщину. Його поезії, гуморески (“Догадливий козак”, “Пан брехун”), віршові казки ввійшли до збірки “Степові думи та співи”. У творах поета простежуються мотиви любові до рідної землі, її природи, людини-трудівника (“На степу і у хаті”, “На добрій ниві”), Володимир Самійленко (1864-1925) походив із Полтавщини. Він видав збірки “З поезій Володимира Самійленка”, “Україні”. У його творчості важливу роль відіграли мотиви сенсу життя, долі людини (“Зимовий діалог”). В. Самійленко здобув визнання як талановитий сатирик і гуморист (“Ельдорадо”, “Патріоти”).
Драматургічне мистецтво розвивали талановиті театральні діячі М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Старицький. До драматургії зверталися І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко, хоча цим письменникам належать чи не найбільші досягнення в галузі української реалістичної прози.
Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність
1. Дайте короткі відповіді на запитання.
– Назвіть поетичні збірки Я. Щоголева. З яким літературним напрямом пов’язана творчість цього автора?
– Що зображував у своїх творах І. Манжура?
– Визначте провідні мотиви творів В. Самійленка.
– Хто представляв українську драматургію в другій половині XIX ст.?
2. Творчість якого з представлених поетів вас зацікавила? Скористайтеся додатковими матеріалами і підготуйте повідомлення або напишіть есе про цього поета. Об’єднайтеся в малі групи за тематикою підготованих вами повідомлень або есе та обговоріть результати, які ви отримали під час роботи на ними. Представте класу зроблені групою спільні висновки. Презентуйте найкращі повідомлення або есе.
3. Визначте основні тези поданого в підручнику тексту “Література в умовах цензурних обмежень”. У зручній для вас формі (тексту, плану, схеми, таблиці) занотуйте ці тези та аргументи на їх доведення.
Готуємо проект
4. У мережі Інтернет знайдіть інформацію про видатних українських меценатів. Підготуйте про них мультимедійну презентацію.
Готуємося до ЗНО
Опрацювавши матеріал статті “Література і національне життя”, у зручній для вас формі (тексту, плану, схеми, таблиці) занотуйте в зошиті для підготовки до ЗНО матеріал до теми “Історичні умови, суспільний, культурний контекст розвитку української літератури дрУГОЇ половини XIX століття”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)