451 ЗА ФАРЕНГЕЙТОМ – Вогонь горить ясно: Рей Бредбері – Література XX-XXIст.: життя, історія, культура
Аналітична п’єса – драма, події якої є результатом того, що відбулося до початку твору. Така п’єса, по суті, є своєрідним розслідуванням таємниць минулого героїв.
Внутрішня дія – переживання реальних подій персонажами та стосунки між ними, що складаються на психологічному грунті цих переживань.
Жанр (у літературі та мистецтві) – різновид твору, що характеризується сукупністю певних формальних і змістовних особливостей.
Зовнішня дія – події, що реально відбуваються на сцені.
Інтелектуальна драма – поширена жанрова форма драматургії XX ст., у якій основний драматичний конфлікт грунтується на дискусії, а його розв’язання зазвичай полягає в перемозі одного з протилежних поглядів на проблему, порушену в п’єсі.
Інтер’єр (у літературі) – вид опису, змалювання внутрішніх приміщень і предметів, які в них знаходяться й безпосередньо оточують персонажів твору.
Класична література (класика) – сукупність творів, визнаних зразковими скарбницями загальнолюдських цінностей. Багато із цих творів входить до обов’язкових шкільних програм.
Композиція – будова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображуваного світу, світоглядною позицією автора, його естетичним ідеалом, а також задумом твору, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата.
Масова література – розважальні та повчальні твори, які друкуються великими накладами і є складовою “індустрії культури”.
Масова література заснована на стереотипах масової свідомості, чітко розробленій стратегії завоювання публіки та примітивізації художніх відкриттів класичної літератури.
Типова ознака творів для масового читання – пригодницький або спрощений романтичний сюжет, який має напружену зовнішню динаміку і зазвичай щасливий фінал. До масової літератури належать бульварні, любовні, детективні, кримінальні романи, комікси, трилери, фантастика й фентезі.
Онєгінська строфа – строфа з чотирнадцяти віршових рядків, написаних чотиристопним ямбом, причому жіночі й чоловічі рими чергуються за схемою АбАбВВггДееДєє (великими літерами позначено жіночі закінчення віршових рядків, а малими – чоловічі).
Підтекст – прихований, внутрішній зміст прямого висловлювання.
Просвітництво (у літературі та мистецтві XVIII ст.) – напрям, представники якого намагалися за допомогою різноманітних художніх засобів утілити естетичний ідеал “природної людини” і норму життя, що відповідає “законам самої природи”.
Психологізм – відтворення художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками.
Реалізм – художній напрям, що грунтується на світобаченні, протиставленому романтичному сприйняттю дійсності. Якщо митці-романтики бачили дійсність крізь призму ідеалу, то митці-реалісти бачать ідеал крізь призму дійсності. Саму дійсність реалісти розуміють як соціальну й національну історію в усій її складності та розвитку. Основне завдання літератури реалісти вбачають у пізнанні соціально-історичних тенденцій і законів людського життя, під впливом яких особистість здатна змінюватися, а також в осягненні психологічних законів цих змін.
Рецензія – один із жанрів критики: газетний, журнальний або розміщений в Інтернеті відгук на художній твір з метою його аналізу й оцінки.
Романтизм (у літературі та мистецтві кінця XVIII – першої половини XIX ст.) – художній напрям, представники якого зображували людину в розмаїтті її виявів; пошук – як норму життя (хоч би яким суперечливим, незавершеним він був); ідеал – як найвищу, хоча й абстрактну, цінність, утілення якої в реальність є найбажанішим і майже неможливим.
Соціально-психологічна драма – новий жанр реалістичного театру кінця XIX – початку XX ст., який у драматургічній формі втілює основні художні принципи реалізму, зокрема принцип глибокого та неупередженого вивчення психології драматичного персонажа як типового вияву суспільного впливу на характер і вчинки людини. У критиці кінця XIX – початку XX ст. як синоніми терміна “соціально-психологічна драма” побутували
Соціально-психологічний роман – твір, що має на меті встановити внутрішню логіку в зовні суперечливих почуттях і вчинках героїв, показати їхню обумовленість як зовнішніми (суспільними), так і внутрішніми (психологічними) чинниками людської поведінки. Соціально-психологічний роман (разом із соціальним) є різновидом філософсько-психологічного роману – провідного жанру художньої прози XIX-XX ст.
Головною ознакою філософсько-психологічного роману є спроба автора створити психологічно переконливі характери й самим сюжетом і розвитком дії твору поступово розв’язати актуальні філософські проблеми сучасності.
Стиль (у літературі та мистецтві) – стала цілісність або спільність образної системи, засобів художньої виразності та образних прийомів, що характеризують твір або сукупність творів. Стилем також називають систему ознак, за якими таку спільність можна впізнати, які визначають цю спільність. Ознаками або складниками стилю є тематика, образотворчість, сюжетно-композиційні особливості, поетична мова.
Фабула – описані у творі події, розміщені в хронологічній послідовності. Хронологію подій в епічному творі також називають фабулою, протиставляючи її сюжетній композиції – розміщенню подій у творі.
Художня деталь – риси характеру, подробиці опису зовнішності й предметного оточення персонажа художнього твору, які допомагають автору дати яскраве і глибоке уявлення про нього та суспільство, до якого він належить.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)