Українська література другої половини XIX СТ
Повторення вивченого
Культурно-історичні епохи та літературні напрями
Історія людської цивілізації поділяється на культурно-історичні епохи, критерії їх виокремлення можуть бути різні.
В історії європейської цивілізації розрізняють такі важливі культурно-історичні епохи: Античність (VI-V ст. до н. е. – II ст. н. е.-І ст. до н. е.);
Середньовіччя (IV-XV ст.);
Відродження (XIII – поч. XVI ст.);
Просвітництво (друга половина XVII – XVIII ст.);
Епоха романтизму (XVIII – поч. XIX ст.);
Епоха класичної культури реалізму в літературі й мистецтві і науково-технічної революції в промисловості й науці (друга половина XIX – поч. XX ст.);
Епоха сучасної культури (ХХ-ХХІ ст.).
Періодизація української літератури. Літературні напрями і стилі української літератури IX – першої половини XIX ст.
В українському літературному процесі традиційно виокремлюють такі періоди:
1. Давня література (XI-XVIІІ ст.).
2. Нова література (XIX ст.).
3. Новітня література (XX – початок XXI ст.).
Водночас кожен із цих періодів поділяється на менші, адже навіть давня література неоднорідна, в ній диференціюють перекладну літературу Київської Русі, оригінальну літературу княжої доби, літературу доби Ренесансу й Бароко, творчість Григорія Сковороди.
Григорій Сковорода в нашому красному письменстві був останнім поетом Бароко. Для його часу характерна силабічна система віршування, проте певна частина поезій мандрівного філософа має ознаки силаботонічної системи. Отже, саме Григорій Савич став реформатором у віршуванні, зачинателем силаботонічної системи, якою українські поети в основному користуються й досі.
Початком нової української літератури вважають 1798 р., коли з’явилася перша публікація “Енеїди”. Івана Котляревського визнано зачинателем нової української літератури, адже саме він почав писати художні твори живою, народною, а не книжною, як було досі, мовою, щедро використовуючи народні приказки, прислів’я та пісні. Автор безсмертних “Енеїди” й “Наталки Полтавки” достеменно знав звичаї, обряди й вірування українців, їхній побут і ментальність. Українці в цього автора не “плем’я”, а повноцінний народ із великою багатовіковою історією і перспективою державності в майбутньому.
Сентименталізм як літературний напрям на українських теренах не заявив про себе окремими літературними творами, а втім, драма “Наталка Полтавка” Івана Котляревського і повість “Маруся” Григорія Квітки-Основ’яненка мають певні риси сентименталізму. Українське селянство ці письменники показували не затурканим і убогим, а працьовитим, розумним, наділеним гідністю, гумором, глибокою душею і добрим серцем.
Романтизм в українській літературі заявив про себе у 20-30-х роках XIX ст. Поети-романтики: Петро Гулак-Артемовський, Микола Костомаров, Євген Гребінка, Левко Боровиковський, Михайло Петренко, Віктор Забіла і молодий Тарас Шевченко – збагатили нашу літературу жанрами поеми і балади; чимало їхніх поезій, зокрема про нерозділені почуття, самотність, невлаштованість, стали народними піснями. У 1837 р. в альманасі “Русалка Дністровая” опублікували свої твори поети-романтики Західної України Іван Вагилевич, Яків Головацький, Маркіян Шашкевич.
Тарас Шевченко здійснив справжню революцію в українському красному письменстві. Саме Кобзар уперше повів мову про нашу націю як народ, що прагне відновити демократичні козацькі права й побудувати власну незалежну національну державу. Твори Тараса Григоровича забезпечили розвій української мови надалі. Пантелеймон Куліш доповнив українські визвольно-патріотичні пориви поняттям національної ідеї і створив перший український історичний роман “Чорна рада”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)