ЖИТТЯ ЯК ЛЕГЕНДА – ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА (1722-1794) – ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
ЖИТТЯ ЯК ЛЕГЕНДА
“Світ мене ловив, та не спіймав” (Григорій Сковорода)
Навіть для своїх сучасників Григорій Сковорода видавався людиною-легендою. Тож нічого дивного в тому нема, що чим далі в часі віддалялася його доба, тим цікавішим для українців ставав мандрівний філософ, перший український байкар, поет, у творчості якого вже звучали виразні тони не силабічної, що була характерною для давньої української літератури, а силабо-тонічної системи віршування.
Народився Григорій Савич Сковорода 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухи на тодішній Київщині (нині це Полтавська обл.). Оскільки на сволоці в хаті, де з’явився на світ Григорій, була вирізьблена ціла молитва, то, ймовірно, хтось у родині навіть священикував.
Непересічні здібності не по літах розумного Грицька проявлялися дуже рано. Трирічним він уже знав напам’ять не лише молитви, а й усі колядки, щедрівки і віншування, які тільки міг усно перейняти від родичів і сусідів.
Виростав хлопчина у середовищі, багатому на історичні перекази та легенди. Початкову освіту, як тоді було прийнято для більшості дітей селянського походження, Григорій здобув у місцевого дяка.
Хата батьків Сковороди. Літературно-меморіальний музей Г. Сковороди, смт Чорнухи Полтавської обл.
“Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства… Він підводив давню українську літературу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література”.
Василь Яременко
Які шляхи повели підлітка до Києва, хто наштовхнув його на думку вчитися в Києво-Могилянській академії, не відомо. Проте факт залишається фактом: Сковорода став успішним київським спудеєм. Більше того, прекрасний голос, унікальний слух музиканта, вміння грати на народних інструментах стали у великій пригоді Григорію. Тож юного Сковороду почали поважати й однолітки, й старші від нього віком студенти цього закладу, і викладачі.
Цікаво знати!
У Київській академії творчо продовжувалися традиції видатних музикантів-просвітителів. Саме тут дещо раніше за Г. Сковороду здобували освіту музичні генії України – Максим Березовський та Артемій Ведель. Ці композитори започаткували новий класичний тип хорового концерту.
У період перебування Сковороди в стінах Київської академії часи виявилися не найкращі. Керівні посади в українських містах і містечках діставалися росіянам, у всіх державних інституціях упроваджувалася російська мова, а талановитих українців російські агенти1 зманювали з Києва до Санкт-Петербурга або Москви. Г. Сковороді судилося покинути Україну, бо саме він виявився одним із найбажаніших для російської столиці віртуозів2.
У Петербурзі двадцятирічний Григорій Сковорода отримав звання “придворного уставщика” (соліста хору) з відповідно високим матеріальним забезпеченням. У 1742 р. з нагоди коронації Єлизавети Петрівни планувалися урочистості й у Києві, в яких зобов’язана була брати участь Придворна капела. Туга за Україною, категоричне небажання “вибиватися в чини” шляхом втрати людської гідності й підлабузництва спричинилися до того, що Григорій Савич вирішив принагідно прибути до Києва, але повертатися у Петербург не забажав. Для законності такого авантюрного рішення треба було знайти вагому причину, тому Григорій умовив генерала Федора Вишневського взяти його з собою в Угорщину за токайськими винами для царського столу. Проте як тільки Г. Сковорода опинився за межами Російської імперії, то моментально відчув себе вільним, попрощався з генералом і пішки обійшов усю Європу, слухаючи лекції тогочасних передових науковців у найкращих університетах світу.
Аж через півдесятиліття Григорій Савич повернувся у рідне село Чорнухи. Батьків живими вже не застав, нічого не змогли розповісти односельці й про єдиного Григорієвого брата, який, за переказами, до решти зубожівши, кудись вирушив на заробітки. Тож, як зазначав В. Яременко, “він попрощався з дорогими батьківськими могилами, взяв знову до рук ціпок і сміливо та бадьоро пішов із села у високий світ, несучи певність, що всюди знайде шматок хліба у людей, воду дасть йому земля без плати, а все інше зайве”.
Катерина Ткаченко. Нічна кімната. Фрагмент розпису в Харківському літературному музеї на тему “Григорій Сковорода: мандрівка за щастям” (2010)
1Агенти – довірені особи, які служили великоросійським інтересам.
2Віртуоз – музикант або співак, який володіє особливим талантом гри чи співу.
Борис Вінтенко. Григорій Сковорода (1972)
Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простує, занедбавши храми.
Максим Рильський
Десь у цей час у глибині душі Г. Сковороди визрівав і педагог-новатор, тому він радо погодився на посаду викладача піїтики Переяславського колегіуму. Проте дуже швидко виявилося, що в цьому закладі практикувалося зазубрювання учнями напам’ять цілих сторінок тексту. Такий стан речей дуже розчарував Сковороду, і він узявся за створення необхідного учням підручника сам. Ректор колегіуму єпископ Іван Козлович категорично заборонив Григорію Савичу відходити від схоластичних1 традицій навчання, тому не дозволив викладати піїтику за власним підручником, принципово розцінюючи успішне навчання учнів як привід до вільнодумства.
Обурений і розчарований Григорій Сковорода покинув Переяславський колегіум.
Безперечно, що молодий філософ потребував матеріальних засобів для існування, тому змушений був стати домашнім учителем сина поміщика Степана Томари у селі Ковраї.
Учителювання принесло Г. Сковороді як багато теплих хвилин спілкування з допитливим і цікавим Васильком Томарою, так і чимало неприємностей з боку його пихатих батьків. Дійшло до того, що Григорій Савич після скандалу, спричиненого поміщицею, одного разу навіть покинув панський дім, але господар перепросив і повернув Сковороду в Ковраї, бо малий син не визнавав жодних інших учителів. Коли ж Василь підріс, Григорій Савич залишив маєток С. Томари.
1Схоластичний – тут: той, що грунтується на заучуванні без самостійного осмислення.
Цікаво знати!
У ті часи немало мандрівних дяків, заробляючи вчительською працею в поміщицьких родинах, платили за гарантований шматок хліба насущного власною волею: пани записували їх у свої кріпаки. Дослідник творчості Г. Сковороди Леонід Махновець припустив, що перед Григорієм Савичем стояла реальна загроза бути закріпаченим поміщиком С. Томарою, адже за третім Литовським статутом 1588 р., який мав силу аж до 1840 р., власник міг уважати своїм кріпаком кожного, хто кілька років прожив у його маєтку. Проте, як слушно зауважує Ю. Барабаш, записати в кріпаки самого Сковороду було справою малоймовірною: його вже знали відомі і впливові люди, в найгіршому випадку – його радо прийняв би ченцем кожен монастир, а духовний сан у ті часи вважався престижнішим від світського.
У 1759 р. Г. Сковороду, про якого вже ходили неймовірні легенди, запросили викладати в Харківському колегіумі. Водночас високопоставлені духовні особи взялися наполегливо переконувати Григорія Савича нагально прийняти монаші обіти1 й одягти чернечу рясу. Проте Г. Сковорода, розцінивши таку пропозицію як спокусу “почестями, славою, достатком”, категорично відмовився і, як наслідок, одразу ж позбувся викладацької посади, яку досі займав. Довелося поселитися на пасіці в селі Стариці поблизу Білгорода. Трагедії з такої переміни філософ не робив: усі зміни у своїй долі сприймав як належне.
У Г. Сковороди були улюблені місця, де йому гарно творилося, зокрема столітній дуб, біля якого Григорій Савич набирався сил; завжди знаходилися люди, які давали мандрівному філософові бодай тимчасовий дах над головою.
У хвилини натхнення Григорій Сковорода грав на флейті, творив духовну музику, писав прозові байки і вірші. Згодом його ще раз прийняли на посаду викладача синтаксису і грецької мови до того ж таки Харківського колегіуму, але у 1764 р. Григорій Савич остаточно залишив цей навчальний заклад уже з власної волі.
До речі, улюбленим учнем Г. Сковороди в Харківському колегіумі став здібний панич Михайло Ковалинський, із яким у Григорія Савича зав’язалося приятелювання на довгі роки. Саме М. Ковалинському судилося стати першим біографом Г. Сковороди. Він залишив мемуари2 “Житіє Сковороди”.
У 1768 р. при Харківському колегіумі відкрилися класи для дітей дворян. Г. Сковороду запросили читати катехізис3 цим учням. Григорій Савич написав підручник “Вступні двері до християнського доброчинства”. Та церковних осіб обурив світський характер його лекцій. Тож і цього разу Г. Сковорода не зміг відстояти ні права на існування свого підручника, ні власного викладання в колегіумі: більше ніколи у своєму житті він уже не займав ніяких посад.
1Прийняти монаші обіти – довіку посвятити себе Богові, стати ченцем.
2Мемуари – спогади.
3Катехізис – доступний для пересічних людей підручник із християнської моралі, що побудований у вигляді запитань-відповідей.
Григорій Сковорода “вставав дуже рано, їв раз на день, без м’яса і риби. Був завжди веселий, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав”.
Михайло Ковалинський
700-річний дуб, під яким любив працювати Г. Сковорода. Літературно-меморіальний музей Г. Сковороди, с. Сковородинівка Харківської обл.
Мандрівний спосіб життя, середовище простих людей виявилися для Г. Сковороди найбільш прийнятними.
Цікаво знати!
“І навіть перший на території України університет Харківський недарма постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода… Жертви на новий університет після заклику і драматичних жестів українського вченого, винахідника, громадського діяча Василя Каразіна року 1802 посипались головним чином од учнів Г. Сковороди, знайомих та приятелів його, і тих жертв зразу ж набралось на велику, як на той час, суму – 400 000 карбованців” (С. Єфремов).
“Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе”, “Поки людина не знає Бога в самій собі, годі шукати Його в світі”, “Вірити в Бога не значить лише вірити в Його існування, а означає довіритися Йому й жити за Його законом”, “Святість життя полягає в робленні добра людям”.
Григорій Сковорода
Григорій Сковорода був глибоко віруючою людиною. Він належно знав Біблію. Проте священиків і ченців високого рангу, які спокусилися матеріальними благами, український мандрівний філософ зневажав за користолюбство й слабодухість, а тому таким святошам на їхню пропозицію прийняти чернечий сан міг відповісти, як твердить народна легенда, різко: “Множити собою стовпотворіння не бажаю. Досить і вас, стовпів неотесаних у храмі Божому!”, – або й з неприхованим сарказмом: “Їжте жирно, пийте солодко, одягайтеся м’яко й монашуйте!”
На території насамперед Слобожанщини ще при житті Г. Сковороди з’явилося багато легенд і про нього. Наприклад, про те, що через свого фаворита1 Григорія Потьомкіна цариця Катерина ІІ просила Сковороду повернутися до Петербурга і пропонувала мандрівному філософові великі почесті, славу. Князь доповідав своїй вельможній коханці, що зустрівся з Григорієм Савичем, коли той сидів із флейтою край битого шляху неподалік від Харкова, а поруч паслася вівця. Вислухавши пропозицію, Сковорода категорично відмовився: “Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця”.
За іншою легендою, під час подорожі Україною Катерина ІІ зустрілася з бідно вдягненим і дуже засмаглим Г. Сковородою. Цариця почала глузувати, що в Петербурзі Григорій Савич ходив у дорогому одязі, був білим на виду, як вельможний пан. У відповідь на її насмішки Г. Сковорода також із неприхованою іронією запитав: “Е! Вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та смажать, і вона постійно у вогні!”
Такою ж легендарною, як життя, виявилася й смерть мандрівного філософа. Він передчував її, тому розпорядився, де саме його мають поховати і навіть сам викопав собі могилу. Помер Григорій Савич 9 листопада 1794 р. в селі Піп-Іванівка на Харківщині, яке згодом перейменували на Сковородинівку. Девіз усього життя філософа викарбовано на надгробному камені: “Світ ловив мене, та не спіймав”.
1Фаворит – улюбленець.
Василь Лопата. Філософ та імператриця (1974)
“У Сковороді втілилося розумове пробудження українського поспільства кінця XVIII ст. Це поспільство вслід за Сковородою стало виходити з моральної сплячки. Сковорода був сином того часу в Україні, який дуже швидко породив ряд шкіл, гімназій, університетів і, кінець кінцем, покликав до життя українську літературу”.
Іван Драч
Роль Григорія Сковороди надзвичайно важлива не тільки для українського красного письменства, а й для пробудження громадянської думки, національної свідомості українців.
Григорій Сковорода став взірцем для письменника української діаспори Василя Барки: опинившись після Другої світової війни в еміграції у США, він також обрав “чернецтво в миру”, самотність і аскетичний спосіб життя.
Зацікавлення Григорієм Сковородою як філософом і письменником лише зростає.
У творчому доробку українського письменника Валерія Шевчука сковородинівська тема представлена у повістях “Камінна луна”, “У череві апокаліптичного1 звіра” та п’єсі “Сад”. Зауважмо, що саме В. Шевчук адаптував твори Г. Сковороди для сучасного прочитання, зокрема школярів.
У 1959 р. на екрани вийшов фільм “Григорій Сковорода” (режисер Іван Кавалерідзе). У Київському єврейському театрі впродовж 1996-1997 рр. із величезним успіхом ішла опера-мюзикл на дві дії “Містер Сковорода” (режисер-постановник В. Бегма, композитор Г. Татарченко).
У 2011 р. в Харківському літературному музеї відкрили постійну експозицію “Григорій Сковорода: мандрівка за щастям”. Родзинкою виставки стало художнє полотно сучасної харківської художниці Катерини Ткаченко “Слобожанський простір”. На ньому показано глибокий зміст появи на українських теренах видатного мислителя європейського рівня: у центрі Г. Сковорода, зліва – цариця і сильні світу цього, справа – український народ і його славна історія, а вгорі, на небесах, наче біблійні пророки, – народні співці-кобзарі.
1Апокаліптичний – пов’язаний із кінцем світу.
Філософські погляди мандрівного українського любомудра
Незважаючи на те що Григорій Сковорода проявив себе і байкарем, і поетом, саме філософська спадщина – найважливіший прояв таланту цього великого українця. У 70-80 рр. XVIII ст., коли бездомний мандрівник-“старчик” жив серед свого народу, його філософські трактати1 і педагогічні умовиводи набули викристалізованості й завершеності.
1Філософський трактат – праця філософа з логічним викладом своїх думок і висновків з певної проблеми.
Катерина Ткаченко. Слобожанський простір. Фрагмент розпису в Харківському літературному музеї на тему “Григорій Сковорода: мандрівка за щастям” (2010)
Енциклопедично освічена людина, Григорій Савич знав праці не тільки античних мудреців Сократа, Платона, Демокріта, Арістотеля, твори яких постійно носив у своїй торбі, а й продуктивно засвоював відкриття, гіпотези та ідеї європейських світил філософії і науки нової доби: Спінози, Декарта, Епікура, Коперника. Тому Дмитро Чижевський відводив саме Г. Сковороді центральне місце в історії української інтелектуальної традиції і вважав його “найцікавішою постаттю в історії українського духу”.
За Г. Сковородою, впродовж усього зрілого життя людина повинна прагнути до самовдосконалення, реалізовувати свої здібності, віддавати перевагу духовному над матеріальним, не робити нікому кривди, з благоговінням ставитися до рідного краю, поважати інші народи.
Філософія як ідея Софії – Премудрості Божої – у вченні Г. Сковороди вражає гуманним підходом до людини та її високого призначення на планеті. Водночас і концепт2 серця у філософському доробку Г. Сковороди посідає визначальне місце, тож український мандрівний філософ замість поняття “людина” часто використовує слово “серце”.
Філософію серця Григорій Сковорода розумів як філософію добропорядності, чесності, узгодження вчинків людини з її оточенням за умови дотримання Божих заповідей. Мікрокосм – це “внутрішня людина”, світ людських бажань і цілей, а отже, й джерело наших прагнень, учинків і життєвого вибору в кожній складній ситуації. Порядок у мікрокосмі людині забезпечують мораль і совість. Макрокосм – це суспільство, Всесвіт і Абсолют. Якщо людина не здатна дотримуватися порядку у власному мікрокосмі, то навіть віра в Бога й чернецтво як найвищий ступінь служіння Господу не зробить її ні особистістю, ні повноцінним Божим творінням.
Бог як Абсолют у філософській системі Григорія Сковороди не вимагає від людей ні храмів, ні пожертвувань, ні навіть сповіді, а лише їхнього чесного й порядного життя. За Сковородою, багата домівка чи монастир – аж ніяк не ті місця, де людина виразно чує голос Бога, тому мандрівний філософ повчав свого заможного учня: “Якщо Бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку, то для чого ти шукаєш розради… не в самому собі? Адже ти є кращим з усіх творінь”.
Г. Сковорода був твердо переконаний, що людський розум здатний розгадати найскладніші таємниці природи. У самопізнанні Г. Сковорода вбачав ключ до розуміння суті людини: “Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря – повинен спочатку виміряти себе”. Допомагає людині в такому пізнанні Біблія, яка, на думку Сковороди, є “аптекою, набутою Божою премудрістю, для лікування душевного світу, не виліковного жодними земними ліками”.
2Концепт – формулювання, загальне поняття; смислове значення поняття.
Малюнок, зроблений Г. Сковородою власноруч; використаний на банкноті в 500 гривень
Бог апріорі1 створив усі умови для пізнання навколишнього світу, але людина в гонитві за багатством знехтувала найголовнішими принципами світобудови: “Дяка Богові, що він потрібне зробив нетрудним, тяжке – непотрібним”. Будь-який надмір матеріальних благ Г. Сковорода вважав злом, оскільки не зароблене чесною працею багатство завжди розбещує людину, породжує гріх гордині: “Блиск палаців чи порфири2?.. Скільки зла таїться в них під спудом”.
Ідея “нерівної рівності” передбачає можливість кожною людиною реалізувати себе якомога краще, оскільки Богом для всіх передбачено місце і вид тієї діяльності, яка людині під силу. “Сродна праця”, тобто трудова діяльність відповідно до природних здібностей і покликання, за Г. Сковородою, здатна принести щастя, увиразнити смисл життя, зробити людину самодостатньою. Той, хто заради матеріальних вигод або високого суспільного статусу обирає працю, яку ненавидить або до якої незугарний, щасливим бути не може.
Найкращою формою державного устрою Г. Сковорода вважав республіку, а її зразком – “республіку горню”, створену за взірцем біблійного Едему. Філософ критикував кріпосне право, поневолення людей, підкреслював необхідність національної самоідентифікації (“Чи ти рус?.. Будь ним… Чи ти лях? Лях будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французюй. Татарин? Татарствуй”).
Проблема щастя, за Г. Сковородою, полягає не в багатстві й примноженні матеріальних благ, а в житті людини у злагоді із самою собою і оточенням, у творчій самореалізації, улюбленій праці за покликанням, чесності, яка передбачає совісність, незалежність, дружнє ставлення, життєву веселість (оптимізм): “Бажаєш бути щасливим?.. Для цього не треба їздити за моря, колінкувати перед сильними світу сього. Щастя завжди і всюди з тобою, його тільки треба пізнати”.
Та найголовніше: Григорій Савич не просто повчав: він постійно втілював у життя свої філософські ідеї, жив за тими ж нормами, які й пропагував. На жаль, хоча життєвий приклад Г. Сковороди вважався взірцем, тип “сковородинівської людини” (за висловом українського філософа ХХ ст. Миколи Шлемкевича) не міг поширюватися на більшість людей: морально-етичний вибір українського мандрівного філософа на практиці виявлявся далеко не простим для втілення.
1Апріорі – заздалегідь, завчасно, випереджуючи події.
2Порфира – дорогі тканини темночервоного кольору, з яких імператорам шили мантію; тут: висока посада.
Афоризми Григорія Сковороди
Любов виникає з любові: коли хочу, щоб мене любили, сам люблю.
Не все те отрута, що неприємне на смак.
Добрий розум робить легким і найважчий спосіб життя.
Бери вершину – й завжди матимеш середину.
Із усіх втрат – втрата часу найтяжча.
Не можна знайти друга, водночас не знайшовши двох-трьох ворогів.
Хто добре загорівся, той гарно розпочав; а хто розпочав – уже наполовину здійснив.
Одне мені тільки близьке, – вигукну я: “О школо! О книги!”
Мало, щоб сяяло світло денного світила, якщо світло твого розуму в тумані.
У кого душа болить, тому здається, що увесь світ плаче.
Не про обличчя судіть, а про серце.
Хіба може людина, яка сліпа в своєму домі, стати зрячою на базарі?
Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
Костянтин Павлишин. Г. Сковорода (2011)
Іван Кавалерідзе. Пам’ятник Г. Сковороді в Харкові (1992)
Цікаво знати!
Скульптор Іван Кавалерідзе працював над образом Г. Сковороди значну частину свого життя. Тільки в 1970-х рр. він створив понад 10 проектів пам’ятника українському філософові. Щоправда, сковородіана Івана Кавалерідзе пережила свого творця хронологічно, адже харківський пам’ятник його роботи було встановлено 14 років по смерті митця. Причина такого “відтермінування” полягала в тому, що Г. Сковорода, за задумом скульптора, тримав у руках Біблію, тож установити пам’ятник за радянської доби було неможливо. Пам’ятник Г. Сковороді було відкрито 2 вересня 1992 р. у сквері біля Покровського монастиря. Підпис під пам’ятником з’явився лише в ХХІ ст.
Діалог із текстом
1. Прокоментуйте думку Василя Яременка про роль і місце Григорія Сковороди в українському літературному процесі тих часів та історії в цілому.
2. Що ви довідалися про місце народження, родовід і початкову освіту Г. Сковороди? У якому віці проявилися його непересічні здібності: унікальна пам’ять, бажання вчитися, талант співака й музиканта?
3. Скориставшись додатковою літературою, підготуйте доповідь про Києво-Могилянську академію тієї епохи, коли в стінах цього закладу навчався Г. Сковорода.
4. Яким постає Г. Сковорода зі спогадів М. Ковалинського?
5. Який епізод із біографії Г. Сковороди вас особисто найбільше вразив і чим саме? Які легенди про мандрівного філософа вам відомі?
6. Як ви думаєте, чому сучасники називали Григорія Сковороду українським Сократом, Езопом і Горацієм? Скориставшись додатковою літературою або Інтернетом, знайдіть інформацію про Сократа, Езопа й Горація і підготуйте коротке повідомлення про одного з них.
7. З якої причини слово “серце” в працях Григорія Савича часто ставало синонімом слова “людина”?
8. Як розумів Г. Сковорода ідею пізнання? А людського щастя?
9. Як ви розумієте ідеї “сродної праці”, “нерівної рівності”, “чесної бідності”, “горньої республіки” Г. Сковороди?
10. З якої причини ідеал “сковородинівської людини” був недосяжний ні для сучасників Г. Сковороди, ні для представників прийдешніх поколінь українців?
11. Виберіть 2-3 афоризми Г. Сковороди і прокоментуйте їхню суть.
Діалоги текстів
Як ви розцінюєте таку згадку Т. Шевченка у вірші “А. О. Козачковському1” про своє захоплення у підлітковому віці віршами Г. Сковороди?
1А. О. Козачковський – Андрій Осипович Козачковський (1812-1889), переяславський лікар, який приятелював із Т. Шевченком під час його приїзду в Україну й пізніше написав спогади про поета.
Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду.
Мистецькі діалоги
1. Розгляньте картину В. Лопати “Філософ та імператриця” (с. 87). Що саме на цій картині є своєрідним логічним наголосом і чому?
2. Яка із запропонованих у підручнику ілюстрацій до життя і творчості Г. Сковороди вам найбільше імпонує і з якої причини? Уявіть себе екскурсоводом і поясніть зміст однієї з репродукцій своїм екскурсантам (однокласникам).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)