Вогонь горить ясно: Рей Бредбері – Література XX-XXIст.: життя, історія, культура
Літературний багаж. Пригадайте принципи сатиричного зображення вигаданого, умовного суспільства в “Мандрах Гуллівера” Дж. Свіфта. Як ви гадаєте, чи була така сатира актуальною у XX ст.? Чи актуальна вона у ХХІ ст.?
НАЙЩАСЛИВІШИИ ПИСЬМЕННИК
У цій, останній, частині підручника ви познайомитеся з письменниками, які зовсім нещодавно ще жили серед нас, та їхніми творами, написаними у другій половині XX ст.
Загалом тип письменника протягом XX ст. майже не змінився. Це іронічна, інтелектуальна й інтелігентна людина, яка переймається ідеями одухотворення людства, збереження національних культур, розвитку мов. Саме такі цінності важливі, скажімо, для Дж. Б. Шоу. Попри іронію й парадокси, якими повниться його “Пігмаліон”, письменник не бачить перешкод для “одухотворення” пересічної дівчини з народу, недовченої випускниці середньої школи.
Лише сорок років відділяють п’єсу Шоу від роману, з яким ви невдовзі ознайомитеся. Та сама англійська мова. Той самий парадоксалізм, та сама іронія. От тільки не впевнено і затишно, а ніяково й моторошно читачу від тієї перспективи розвитку людства, яку переконливо змальовує американський письменник-фантаст Рей Дуглас Бредбері в романі “451° за Фаренгейтом”.
Здається, що за ці сорок років сталася непоправна глобальна катастрофа. Насправді відбулися дві світові війни. До речі, другу з них розв’язали недовчені випускники середньої школи. Гітлер та його “міністри” не мали вищої освіти, але їм підкорилася високоосвічена німецька нація.
У чому ж тоді розрада для заповзятого читача – культурної людини? Читача, якому Бредбері, усвідомивши гіркий досвід XX ст., пропонує своє невтішне пророцтво. Можливо, у самому житті митця, де ніколи не було місця відчаю. “Я не можу назвати письменника, чиє життя було б краще від мого. Усі мої книжки видано, вони є в усіх шкільних бібліотеках, і коли я виступаю перед публікою, мені аплодують ще до того, як я почну говорити”, – сказав Бредбері.
Рей Бредбері (1920-2012)
Так, Бредбері вже за життя став класиком – тобто загальновизнаним письменником, представником класичної літератури.
Літературознавча довідка
Класична література (класика) – сукупність творів, визнаних зразковими скарбницями загальнолюдських цінностей. Багато з цих творів входить до обов’язкових шкільних програм.
Чимало наших сучасників звертаються до класичної літератури лише тоді, коли цього вимагає навчання в школі, а для власного задоволення читають детективи або фантастику. У XX ст. видавці взяли до уваги потребу людей, що живуть у шаленому ритмі, просто відпочити після роботи, не переобтяжуючи себе серйозними роздумами й переживаннями. Так з’явилася масова література.
Літературознавча довідка
Масова література – розважальні та повчальні твори, які друкуються великими накладами і є складовою “індустрії культури”.
Масова література заснована на стереотипах масової свідомості, чітко розробленій стратегії завоювання публіки та примітивізації художніх відкриттів класичної літератури.
Типова ознака творів для масового читання – пригодницький або спрощений романтичний сюжет, який має напружену зовнішню динаміку і зазвичай щасливий фінал. До масової літератури належать бульварні, любовні, детективні, кримінальні романи, комікси, трилери, фантастика й фентезі.
Кожний з названих жанрів має численних шанувальників. До кінця XX ст. про літературні новинки ці люди дізнавалися з газет і журналів, сьогодні таку інформацію можна дістати на спеціальних сайтах в Інтернеті. А проте форма викладу інформації про художній твір уже кілька століть залишається незмінною. Це – так звана рецензія.
Літературознавча довідка
Рецензія – один із жанрів критики: газетний, журнальний або розміщений в Інтернеті відгук на художній твір з метою його аналізу й оцінки.
Рецензію слід будувати за певним планом. Насамперед треба визначити жанр твору, схарактеризувати його зміст, проблематику та ідею.
Далі рецензент має вказати, чи актуальними є порушені автором проблеми, викласти власний погляд на них і порівняти його з авторською позицією. Насамкінець рецензент схвалює (або не схвалює) авторський стиль і визначає, на увагу якої саме читацької аудиторії може розраховувати твір.
Нині одним з найпопулярніших жанрів є наукова фантастика. А от Бредбері ні замолоду, ні за часів своєї слави, як на диво, до палких прихильників такої літератури не належав. Найбільше він любив Достоєвського. Бредбері почав читати російського класика у двадцять років і вважав, що саме з його творів дізнався, як треба писати романи.
Що ж до фантастики, то й тут американський письменник здебільшого віддавав перевагу класиці: “Жуль Берн був моїм батьком. Уеллс – мудрим дядечком. Едгар Аллан По доводився мені двоюрідним братом, він як кажан – вічно мешкав у нас на темному горищі. Флеш Гордон та Бак Роджерс – мої брати й товариші. Ось вам і вся моя рідня. Ще додам, що моєю матір’ю, цілком імовірно, була Мері Уоллстонкрафт Шеллі, авторка Франкенштейна. Ну ким я ще міг стати, як не письменником – фантастом, з такою сімейкою”.
За часів юності Бредбері ніхто не сумнівався, що фантастика, хоч якою б “науковою” вона була (як-от, скажімо, наукова фантастика Г. Уеллса), належить виключно до художньої літератури. Однак у наш час, з огляду на засилля масової літератури, питання художності стало проблемним.
З одного боку, часто доводиться чути про “малохудожність” масової літератури. З другого боку, деякі письменники протиставляють їй так звану елітарну літературу – книжки для небагатьох інтелектуалів (інтелектуальної еліти). Одним з поширених віянь елітарної літератури саме і є відмова від художності (мовляв, вона вичерпалася як шлях пізнання і може лише розважати). Розмивається межа між письменством і філософією. Європейські митці дедалі частіше звертаються до таких літературних, але не художніх жанрів, як есе (роздум на вільну тему у довільній формі). А літературознавці залишають у спадщину своїм наступникам так і не з’ясоване питання художності.
Тим часом письменники старшого покоління початку ХХІ ст. не замислювалися з приводу “художності” чи “нехудожності” власних творів. Вони просто жили в єдиному й несуперечливому світі літератури. І чи не тому вічно житимуть поряд зі своїми читачами, як Едгар По “вічно мешкав… на темному горищі”…
На темному горищі приватного будинку у Вокігані (штат Іллінойс), де народився Рей Бредбері. Згодом тихе американське містечко, схоже на Вокіган, стало одним з героїв його творів, обов’язковим тлом фантастичних подій. На думку письменника, тільки в такій місцині, серед своїх рідних люди можуть бути щасливими. У автобіографічній повісті “Кульбабове вино” місто дитинства Бредбері назвав Грінтауном. Коли Рею виповнилося чотирнадцять років, сім’я переїхала до Лос-Анджелеса.
Майбутній письменник ріс неспортивним хлопцем, який найбільше у світі любив читати. Змалечку він знав, що пов’яже життя з літературою. В одинадцять років Рей написав своє перше оповідання, а в дванадцять на карнавалі отримав жартівливе пророцтво: “Ти будеш жити вічно”. Саме в той момент Бредбері, за його словами, став письменником.
Перша публікація Рея відбулася, коли йому було вісімнадцять. Тоді він познайомився з активістами науково-фантастичного руху, майбутніми письменниками й кінематографістами. Перший гонорар (п’ятнадцять доларів) Бредбері отримав на двадцятиодноріччя. А за два роки вирішив заробляти тільки письменством.
У вісімнадцять років Рей вступив до коледжу, але мусив покинути навчання й займатися самоосвітою. “Мене виростили бібліотеки. Я не вірю в коледжі та університети. Я вірю в бібліотеки, бо більшість студентів не має достатньо грошей [на освіту]. Коли я закінчив школу, тривала Депресія і грошей не було. Я не міг відвідувати коледж, а тому проводив у бібліотеці три дні щотижня впродовж десяти років”, – писав Бредбері.
У 1947 р. письменник побрався з дівчиною на ім’я Маргарет Макклюр. Шлюб був міцний і щасливий, згодом у подружжя народилося чотири доньки. Кілька років Маргарет працювала цілими днями, щоб чоловік міг писати.
У 1950 р. було видано перший роман Бредбері “Марсіанські хроніки”. Автор скомпонував його за одну ніч з окремих оповідань про Марс. До речі, цей твір Бредбері присвятив дружині. Коли через сімнадцять років письменник відвідав Космічний центр у Х’юстоні й поспілкувався з космонавтами, з’ясувалося, що більшість із них обожнює “Марсіанські хроніки”, а дехто навіть обрав професію під впливом його книжок. Напевне, це посприяло тому, що кратер на Місяці було названо Кульбабовим, а один з астероїдів і посадковий майданчик на Марсі – ім’ям великого фантаста.
У 1953 р. вийшов друком найвідоміший роман Бредбері “451° за Фаренгейтом”. В основу твору покладено оповідання “Пожежник”, написане в бібліотеці при Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Бредбері орендував там друкарську машинку, щоб працювати в тиші, бо мав на той час малих дітей. У 1966 р. французький режисер Ф. Трюффо зняв за цим романом фільм. Окрім оповідань, повістей і романів, Бредбері писав сценарії. Так, у 1954 р. його запросили до Ірландії для роботи над сценарієм фільму “Мобі Дік” за романом Г. Мелвілла. Бредбері належать також деякі адаптації власних творів для театру. У 1986-1992 рр. письменник брав участь у створенні сценарію для серіалу “Театр Рея Бредбері”. А ще фантаст складав вірші, щоправда, соромився їх. Свою поетичну збірку “Коли слони в останній раз у дворику цвіли” він видав у віці п’ятдесяти трьох років.
А втім, Бредбері займався не лише письменством: він розробляв космічний атракціон для парку розваг, брав участь у створенні комп’ютерної гри “451° за Фаренгейтом” (її дія розпочинається від кінця подій роману, що має відкритий фінал). У 1985 р. Бредбері разом з архітектором Й. Жерде спроектував сіті-мол “Хортон Плаза”. Ця споруда і в наші дні не втратила популярності.
Торгово-розважальний комплекс “Хортон Плаза”. Сан-Дієго (Каліфорнія)
Від 1999 р. і до кінця життя Бредбері був прикутий до інвалідного візка тяжкою хворобою. Однак письменник не впадав у розпач, нові твори диктував дочці.
На запитання, який напис він хотів би бачити на своєму могильному камені, видатний фантаст відповів, що ліпше замість каменя поставити ліхтар, а відвідувачам порадив залишати яблуко для привидів. У цій фразі весь Бредбері: щирий, оптимістичний і фантастичний…
Перевірте себе
1. Розкажіть про життя Бредбері. Які факти біографії письменника вас особливо зацікавили?
2. Які риси характеру й життєві події допомогли Бредбері стати письменником-фантастом?
3. У яких митців учився писати американський фантаст?
4. Чим, крім літератури, займався Бредбері?
5. Чому письменник вважав себе щасливим? Чи щасливі ви? Якщо так, то чому? Якщо ні, розкажіть, що вам заважає.
Перед читанням. Читаючи уривки з роману Бредбері, зверніть увагу на точно передбачені автором середини ХХ ст. ознаки суспільства ХХІ ст.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)