УБИТИ ПЕРЕСМІШНИКА (1960) – ГАРПЕ ЛІ 1926-2016 – ЖИТТЯ. ІСТОРІЯ. КУЛЬТУРА – ЛІТЕРАТУРА ХХ-ХХІ ст
Символіка назви твору. Назва роману бере свій початок із прислів’я “Це гріх убити пересмішника” (“It’s a sin to kill a mockingbird”). Уперше читач дізнається про це прислів’я, коли діти адвоката Фінча Аттікуса отримують на Різдво в подарунок рушниці, батько дозволяє стріляти тільки по бляшанках і, на крайній випадок, – по сойках. Птах пересмішник відомий своїм співом. Однак птах, чарівний і беззахисний, який завжди співає, є легкою здобиччю для мисливця. Тобто в прислів’ї йдеться про те, що гріх шкодити добрим і беззахисним створінням. У романі з пересмішником асоціюються два герої – Страхолюд Редлі й Том Робінсон. Страхолюд Редлі, або містер Артур, – асоціальний. Том Робінсон має фізичну ваду – покалічену ще з дитинства руку й складне соціальне становище, спричинене його расовою належністю. За добрий намір допомогти білій жінці (спостерігаючи її важке життя в родині, щодня проходячи повз її будинок, він часом допомагає їй) його засуджують через її ж наклеп у фізичному домаганні.
ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА
У травні 2006 р., через 46 років після виходу у світ роману “Убити пересмішника”, Г. Лі в листі до відомої американської телеведучої Опри Вінфрі поділилася думками про сучасне суспільство й місце книжки в її житті: “Ми мали певні привілеї, бо були ще діти, переважно із сільської місцевості, які ніколи не бачили книжку до того, як пішли до школи. Вони мусили вчитися читати в першому класі, а нам не терпілося дочекатися, коли ж вони нас наздоженуть. Ми їх зневажали. Усе було так, доки ми не виросли. Нам стало зрозуміло, чому діти слуг, діти з афро-американських сімей відставали в навчанні. У деяких їхніх школах вони навчалися читати “три до одного”: троє дітей мали одну книжку, зазвичай це був буквар, який уже давно вилучили зі школи для білих. Ми рідко їх бачили, лише тоді, коли вони приходили працювати на нас як прислуга. З того часу минуло 75 років, у розвинутому суспільстві люди мають усе: ноутбуки, мобільні телекімнати… , та я й досі тягнуся до книжок. Швидка інформація – не для мене. Я надаю перевагу пошукам на бібліотечних стелажах, тому що коли я працюю для того, щоб щось дізнатися, я це запам’ятовую” (Переклад Б. Гроппа).
Особливості композиції та тематика роману. Твір “Убити пересмішника” має складну жанрову будову. Це біографічний роман з елементами пригодницького й соціально-побутового романів. Книжка складається з двох частин: перша частина присвячена хлопцеві, який вів відлюдницький спосіб життя, його називали Страхолюдом Редлі (BooRadky); у другій частині роману йдеться про боротьбу за права афроамериканця Тома Робінсона, якого безпідставно звинуватили в злочині. Проте ця книжка не лише про те, як правовим шляхом люди досягали рівності громадянських прав у 1930-х роках у США, а й про стереотипи мислення, нетерпимість до тих, хто відрізняється кольором шкіри, віросповіданням, особливостями культури й поведінкою.
Провідними темами роману “Убити пересмішника” є тема самотності, співчуття, здатності (або нездатності) людини до співпереживання. Письменниця змальовує чимало прикладів відчуження в сучасному суспільстві, коли хтось залишається самотнім у власному домі; коли лише за кольором шкіри людину вважають винною в злочині й вона самотужки веде боротьбу за свободу, не маючи віри в правосуддя; коли юрист залишається один на один із суспільством, що повертається проти нього, проте людина мусить відстоювати справедливість; коли хтось береться за складну, але благородну справу, знаючи наперед, що не виграє; коли людина дуже самотня у своїх релігійних переконаннях, і всі насміхаються з неї, коли вона має інші релігійні погляди. Письменниця Г. Лі здійснила унікальну спробу порушити актуальні теми “Великої депресії” у США, серед яких найважливішою стала боротьба за расову рівність.
Особливості романної оповіді. Події в романі зображено крізь призму свідомості дівчинки Джин Луїзи Фінч (Jean Louise Fynch), на прізвисько Всевидько (Scout). Головна героїня отримала своє прізвисько через те, що була спритною й спостережливою, помічала все, що відбувається довкола. Погляд оповідача на події є ретроспективним. На час розвитку подій Всевидьку було 8 років, її братові Джему Фінчу – 12 років, їхньому батькові адвокатові Аттікусу Фінчу – майже 50 років. Дітей виховував батько, мати померла, і її пам’ятав лише Джем, тому часто сумував за нею. Батько давав своїм дітям свободу в їхніх вчинках, проте навчав відповідально ставитися до всього, що вони роблять. Він завжди все чесно пояснював дітям, коли ті ставили йому запитання, а ще багато читав їм різних книжок.
Отже, оповідь у романі ведеться від першої особи, Всевидько розповідає історію детально й розлого. Проте цей твір багатоголосий, читач ознайомлюється з життям різних верств населення, отримуючи уявлення про події з різних точок зору. Всевидько поступово змінюється протягом роману. Спершу – це дівчисько, яке нічим не поступається хлопцю й може будь-кого відлупцювати. Від сусідки місіс Модді Всевидько дізнається про те, що можна поступатися в чомусь незначному й водночас дотримуватися найважливіших цінностей у житті.
Більшість подій у творі відбуваються влітку, зі слів оповідачки, це найкращий час, коли можна спати на подвір’ї, їсти все найсмачніше, споглядати тисячі відтінків кольорів довкола. Поруч із Всевидьком – Діл, хлопець, який освідчився Джин у коханні, вони збирались одружитися, як тільки виростуть. Товаришем на літніх канікулах у Джема й Джин був Діл Гарріс, разом з ним вони ставили цікаві п’єси за мотивами кінофільмів і вигадували для себе різні пригоди. Діти намагалися виманити на вулицю Страхолюда Редлі, сусіда, який ніколи не грався з ними. Діти вигадали цілу п’єсу про його життя. Проте батько заборонив насміхатися над містером Артуром, таким було ім’я Страхолюда Редлі. Містер Артур спостерігав зі свого дому, зі своєї темної кімнати за тим, як грають у різні ігри сусідські діти, він залишав їм подарунки в дуплі, неподалік свого будинку, тричі рятував їм життя. Уперше, коли Діл, Джем і Джин улаштували собі розвагу й перевіряли свою сміливість, містер Артур залатав порвані штани Джема й повісив на паркан, де їх і порвав Джем, коли рятувався від попереджувальних пострілів брата містера Артура, прийнявши бешкетників за злодіїв; удруге – під час пожежі в сусідньому будинку, діти – Джин і Джем – стояли на великій відстані від свого дому, там, де їм наказав стояти батько, тоді містер Артур знову непомітно накинув ковдру на Джин і не дав їй замерзнути холодної ночі; і врешті врятував життя Джему та Джин, коли на них напав містер Юел через те, що хотів помститися їхньому батькові-адвокату, який захищав права африканця, розкривши неприємну правду про його білу доньку для всього міста.
Перше видання роману “Убити пересмішника”. 1960 р.
“Є в нашому житті щось таке, через що люди втрачають людську подобу…” (Г. Лі)__
“Як би там не було, а будь-який натовп складається з людей” (Г. Лі).
“Якщо хтось називає тебе словом, яке йому здається лайливим, це зовсім не є образою. Це не образливо, а лише свідчить про жалюгідність цієї людини” (Г. Лі).
ПІДСУМКИ
– Роман “Убити пересмішника” Г. Лі пов’язаний з актуальними проблемами становлення громадянського суспільства в США.
– У творі порушено проблеми боротьби із соціальною нерівністю, расовою неприязню, стосунків батьків і дітей, моральної відповідальності за власні вчинки.
– Події в романі подано з точки зору дітей, що обумовлює щирість і безпосередність оповіді. Світ дітей і світ дорослих створює особливу систему “дзеркал” у висвітленні образів і подій.
– Авторка стверджує ідеї толерантності, порозуміння, миру й людяності.
КОМПЕТЕНТНОСТІ
Обізнаність. 1. Аттікус Фінч був прикладом для своїх дітей. Його слово завжди підкріплювалося вчинком. Наведіть цитати з твору, де Аттікус був прикладом для Джема та Всевидька. 2. Перекажіть епізоди, коли діти приймали рішення самостійно, керуючись прикладом або порадою батька. 3. Як змінюються стосунки брата й сестри протягом розвитку подій у романі? Коли вони починають віддалятися одне від одного й що утримує їх разом? 4. Порівняйте стосунки Всевидька та Джема з персонажами інших відомих вам творів про дітей. 5. Розкажіть, як склалися долі персонажів роману Г. Лі (1-2 за вибором). У чому полягала їхня самотність, як вони боролися зі стереотипами, чи можна їх назвати переможцями, у яких аспектах їх можна назвати “пересмішниками”.
Комунікація. Однією з найкращих порад Аттікуса Фінча можна вважати таку: “Якщо ти навчишся дуже простого трюку, Всевидьку, ти зможеш набагато простіше знаходити спільну мову з людьми. Ти ніколи не зрозумієш людину, допоки не подивишся на речі її очима”. Напишіть есе про погляд на життя людини, з якою вам важко порозумітися. Проаналізуйте мотиви вчинків цієї людини, а потім визначте шляхи досягнення порозуміння з нею.
Самовираження. Сформулюйте (усно) відповіді на запитання з точки зору різних героїв (Джема, Аттікуса, містера Каннінгема, Всевидька): а) Як герой (героїня) зрозумів (зрозуміла) появу людей уночі перед будинком суду? б) Як почувався герой, коли Всевидько побігла до Аттікуса? в) Як герой (героїня) може пояснити те, що люди самостійно залишили площу? г) Завдяки кому люди, які планували здійснити самосуд над афроамериканцем Томасом Робінсоном, пішли з площі? Хто їх переконав?
Ініціативність і практичність. У романі “Убити пересмішника” є чимало другорядних героїв (Келпурнія, тітка Олександра, міс Модді Аткінсон, місіс Дюбоз та ін.). Дайте оцінку їхнім вчинкам.
Робота з цифровими носіями. За допомогою Інтернету подивіться фільм “Убити пересмішника” (реж. Р. Малліген, США, 1962р.) за однойменним романом Г. Лі. Визначте, чим відрізняється світобачення героїв у книжці й у фільмі.
Соціальні та громадянські навички. 1. Прочитайте розділ 15 і висловте ваше ставлення до самосуду. Як ви розумієте поняття “психологія натовпу”? 2. Зважаючи на спробу самосуду над Томом Робінсоном і неповне розуміння Джин Луїзою того, що відбувається довкола, читач може замислитися щодо надійності Джин у ролі оповідача. З’ясуйте, який спосіб запропонувала авторка, щоб запобігти самосуду в громадянському суспільстві.
Навченість навчатися. Аттікусу Фінчу доручили в суді складну справу – захищати права афроамериканця Тома Робінсона. Незважаючи на ризик справи, на пересуди громади, на небезпеку й знущання з його родини, він береться за цю справу, і йому вдається довести правоту афроамериканця, хоча присяжні одноголосно визнали звинуваченого в злочині винним. Аттікус пояснив, чому він узявся за таку двозначну справу так: “Я б не зміг високо тримати голову в місті. Я б не зміг представляти свій округ у законодавчому окрузі, я б ніколи не зміг заборонити ані тобі, ані Джему щось робити”. Пригадайте, чи доводилося вам відстоювати свою точку зору, яка б суперечила загальноприйнятій. Як, на вашу думку, можна відстояти свою позицію, переконати інших? Чи завжди це можливо?
(2 votes, average: 2.50 out of 5)