Казка як жанр усної народної творчості й художньої словесності

Зміст

1. Загальна характеристика казки як жанру.

2. Причини схожості сюжетів народних казок.

3. Класифікація народних казок.

4. Історія становлення й розвитку літературної казки.

5. Спільні й відмінні риси народної й літературної казки. Класифікація літературної казки.

Ключові слова: жанр, казка, казка народна, казка літературна, класифікація.

Казка – один із основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний твір усного походження. В основі казки – захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються й переживаються як реальні [50, 330]. У системі художньої літератури жанр казки володіє особливо високою генеративною здатністю. Казка може виявляти себе в різних родах, – тобто є дифузним жанром, активно присутнім у системі поезії – прози – драматургії. Крім того, цей жанр виявляє тенденції до виходу за межі словесної творчості: казка трансформується у різні жанроформи інших видів мистецтв – оперу (“Коза-Дереза”, “Пан Коцький” М. Лисенка), балет (“Спляча красуня” П. Чайковського, “Лісова казка” І. Вимера), симфонію (“Петрик і вовк” С. Прокоф’єва), витинанки (“Колобок”, “Яйце-райце” Л. Новицької), кінофільм (“Попелюшка”), мультиплікаційну стрічку (“Малюк та Карлсон”) тощо. (Детально про історію фольклорної й літературної казки див. джерело № 81 з основного списку літератури).

Світове поширення казки спонукало учених замислитись над сюжетною схожістю казок різних народів. Так, подібність казок різних європейських етносів брати Грімм пояснювали спільним індоєвропейським походженням; Т. Бенфей – запозиченням з Індії, представники антропологічної школи (Е. Тайлор, Е. Ланг, Дж. Фрейзер) – характерними для всіх народів законамилюдської психіки тощо. Однак на кожному національному грунті ці типологічно схожі сюжети різняться притаманними лише їм особливостями.

Народні казки різняться між собою сюжетами, героями, проблематикою, сферою побутування, адресатною спрямованістю тощо. На основі цих відмінностей і виокремлюються конкретні жанрові різновиди народної казки. Так, фольклористи виділили такі групи: 1) казки про тварин; 2) чарівні (героїко-фантастичні) казки; 3) соціально-побутові (новелістичні). Окремо виділяють кумулятивні казки.

1. Казки про тварин з історичного погляду найдавніші. Їх виникнення тісно пов’язане з тотемістичними віруваннями, культом тварини як покровителя й захисника роду. Головними дійовими особами у цих казках є тварини. Іноді у цих казках фігурують і люди, однак їхня роль другорядна, вони – лише об’єкт дій головного персонажа – звіра чи птаха; оповідь ведеться з погляду тварин, а не людей. Ця властивість казок про тварин кардинально відрізняє їх від чарівних, у яких функція тварин лише допоміжна. Казкам про тварин притаманні діалогічна форма побудови, значна кількість звуконаслідувальних слів, ритмізованих пісеньок. Це сприяє тому, що діти їх краще запам’ятовують.

2. Чарівні (героїко-фантастичні) казки виділяють в окрему групу за специфікою їх сюжетної побудови. Вони володіють однотипною структурою. Викрадення жар-птиці, коня чи царівни, побудова палацу за одну ніч, переправа в інше королівство на літаючому коні, орлі чи килимі, зустріч на шляху звірів, які “колись у пригоді стануть”, загадування загадок, перевтілення в пташку, зайця тощо – ці та інші мотиви типові для чарівної казки.

Стереотипність композиції чарівної казки підкріплена формульністю. Традиційні зачини (“Давним давно за синіми морями за скляними горами жив собі…”; “Раз був де не був, у тій землі, де уже край світу.”) та кінцівки (“З того часу жили вони поживали і добра наживали. Може, і нині живуть, як не повмирали”; “Розбився горнець – нашій казці кінець”; “Все це я сам видів. Коли я сів на весло воно мене сюди принесло. А хто не вірить, той най перевірить”) бережуть структуру казки. Поруч з числом три, у казці фігурують також числа сім, дев’ять, дванадцять, які, можливо, мали колись ритуально-магічне значення.

Головний герой чарівної казки завжди перемагає. У цьому йому допомагають чарівні помічники – антропоморфні (дідусь, бабуся, Вернигора, Крутиус, Об’їдайло, Обпивайло) чи зооморфні (кінь, орел, вовк), чарівні предмети (торбинка – волосянка, сопілка, перстень, шапка-невидимка, скатертина, жива та мертва вода), які й визначають специфічний характер казкової фантастики. Торжество добра над злом – одна з головних рис чарівної казки. Її фінал обов’язково щасливий.

3. Соціально-побутові (новелістичні) казки історично постали пізніше від казок про тварин та фантастичних. Їх з’яву пов’язують із виникненням рабовласницьких відносин та поділом суспільства на класи. Персонажі цих казок – люди різних соціальних верств. Селянин, швець, солдат, наймит, циган, кріпак чи просто бідняк – герої побутових казок. Їхні противники, носії зла – це, як правило, представники соціальної верхівки: піп, дяк, пан, суддя, багач. Прикметно, що антагоністи тут – не фантастичні істоти (як змій, баба Яга), а цілком реальні, земні люди. Тобто, героєві, щоб покарати кривдника, не треба їхати у “тридев’яте” царство. Головний конфлікт тут лежить у соціально – побутовій площині. Якщо у чарівних казках завжди є поділ на “своє” та “чуже” королівство, то в соціально-побутовій казці світ один – цілком повсякденний та реальний, у якому живуть і герой, і його супротивники. У героя побутової казки немає чарівних предметів та помічників, які б допомогли йому або й зробили все за нього. Герой перемагає свого кривдника сам, без будь-чиєї допомоги. Власний розум, уміння, хитрість, кмітливість – єдина його зброя проти зла. Тому соціально-побутові казки майже завжди комічні, дотепні, гумористичні, веселі, іноді навіть сатиричні. При цьому не позбавлені вони і правдивої народної мудрості, глибокої житейської філософії.

Кумулятивні казки виділяють в окремий розряд за специфікою їхньої структури, композиційно-стильовими особливостями. Головний композиційний принцип цих казок полягає у багаторазовому повторенні, накопиченні (звідси й назва – з лат. cumulare – нагромаджувати, накопичувати) однотипних

Дій, які утворюють своєрідний ланцюг, що згодом розплутується у зворотному порядку (“Горобчик і бадилинка”) або ж раптово обривається (“Ріпка”, “Рукавичка”, “Колобок”). При цьому розв’язка, як правило, комічна. У цих казках немає ніяких значущих, цікавих із сюжетного погляду подій. Сама подія часто мізерна, буденно-звичайна: баба спекла колобок, дід посадив ріпку, горобчик хоче, щоб бадилинка його поколихала тощо. Проте ці казки надзвичайно яскраві з мовно-стилістичного погляду. Більшість із кумулятивних казок ритмізовані, а герої часто влучно характеризуються одним-двома словами (лисичка – сестричка, кабан-іклан, зайчик-побігайчик, жабка-квакушка та ін.) Як і казки про тварин (більшість учених уважає кумулятивні казки підвидом казок про тварин), кумулятивні казки здебільшого діалогізовані та багаті на пісеньки, що й пояснює їхню широку популярність серед малечі.

Протягом тисячоліть фольклор і література розвивалися паралельно як дві взаємопов’язані підсистеми художньої словесності. Займаючи міцні позиції у фольклорі, казка поступово почала проникати в літературу. Спочатку це були окремі елементи (наприклад, у літописах, апокрифах, житіях). Так, у “Повісті временних літ” оповідь про боротьбу Кожум’яки з печенігом нагадує народну казку “Микита Кожум’яка”, у якій герой перемагає змія і рятує князівну. В агіографічній літературі також знаходимо чимало чарівних оповідей, позначених яскравими рисами казкової поетики(наприклад, розповідь про чортів, що виконують накази святого у житії Канона в “Четьї-Мінеї”). Творчо переосмислюється жанр казки у полемічній та проповідницькій літературі. Казкові мотиви та образиприсутні в текстах Л. Барановича, І. Галятовського, І. Вишенського, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди та ін.

Власне історія літературної казки починається в епоху романтизму, що пов’язане з особливим інтересом до фольклору. На хвилі зацікавлень усною народною творчістю була усвідомлена необхідність писемної фіксації пам’яток народної фантазії. Записуючи народні казки, фольклористи свідомо чи несвідомо змінювали їх, обробляли. Специфіка такої обробки насамперед пов’язана з особливостями усного й писемного мовлення. Цілком слушною є думка Л. Брауде, яка пропонує писемну форму побутування народної казки іменувати фольклористичною казкою: “Фольклористична казка із самого початку виявляє особистість збирачів народних казок, так само, як усна народна казка, очевидно, відображала особистість виконавців, оповідачів” (Л. Брауде). Фольклористична казка – проміжна ланка між народною казкою і літературною.

Найближчим до фольклористичної казки типом фіксації народної казки є літературний переказ. Його особливість полягає в тому, що він модифікує народну казку, яка лежить в його основі, головним чином стилістично. Тобто, внутрішня форма та зміст народної казки в літературному переказі залишаються стабільними, змінюється тільки зовнішня форма. При цьому одні автори привносять у казку іншомовну лексику та типово книжні синтаксичні конструкції; другі, навпаки, – намагаються посилити “фольклорність”, уводячи народні приказки, прислів’я, діалектні слова та вирази; треті – ритмізують мову; четверті, як, наприклад, Ш. Перро, – надають казкам куртуазного характеру та вводять особливі морально-дидактичні кінцівки тощо.

Літературна казка із суто авторською сюжетно – образною системою відрізняється від переказу та обробки тим, що повністю відходить від зовнішньої форми та змісту фольклорного жанру, натомість залишаючи незмінними лише компоненти внутрішньої форми. Художній переказ, літературна обробка народної казки та літературна казка з оригінальною сюжетно-образною системою – повноправні жанрові різновиди літературної казки.

Літературна казка – “художній твір письменника, який, модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки, формує новий за якістю авторський текст із різними інтертекстуальними елементами (цитатами, ремінісценціями, алюзіями тощо)” (Ю. Ковалів). Прообразом, першоосновою, внутрішньою формою літературної казки є казка народна. Літературна казка перейняла від фольклорної головні принципи структурної організації, певні схеми моделювання сюжету. Їм обом властива специфічна з побутового погляду незвичайність, фантастичність, морально-етична заангажованість, химерне поєднання реального й нереального, правди з вигадкою, можливого з неможливим, ймовірного з неймовірним. Успадкувавши від фольклорної казки деякі жанрові ознаки, літературна казка різниться власними особливостями. Найперше, що розмежовує ці два жанри,- це “літературність”, писемність, одного з них та “фольклорність”, народність, усність другого. Фольклорна казка існувала винятково в усній формі; її розповідали на дозвіллі народні оповідачі певній, здебільшого невеликій, купці зацікавлених слухачів або ж бабуся чи дідусь розказували її “на сон” онукові. Автор не виділяв себе з колективу, а відтак власний акт творчості сприймав як вияв колективної душі, а не душі індивіда. Фольклорна казка передається із уст в уста, вільно мандрує від хати до хати. Казка живе серед народу, а відтак народ несвідомо змінює її, модифікує. Це породжує численні варіанти фольклорної казки.

Літературна казка, на відміну від народної, відзначається письмовою фіксацією. Писемність своєю чергою прогнозує індивідуально-творчу, персональну домінанту – конкретного автора. Літературна казка завдяки писемній формі побутування зберігає незмінними прикмети індивідуального стилю письменника, відображає його уподобання, ставлення до навколишньої дійсності, світогляд, особливості особистої долі та психології. У зв’язку з цим нерідко літературну казку називають ще “авторською”. Кожна літературна казка має власну творчу історію: листи, щоденникові записи, авторські передмови та післямови, примітки до тексту, перші публікації, відгуки несуть інформацію про творчий задум письменника, про те, як творились казки. Текст літератури не можна з такою легкістю, як у фольклорі, змінити чи переробити, бо ж він “законсервований” письмом як виявом творчої волі митця. А відтак і одноваріантний. Хоч, безперечно, літературна казка може мати декілька редакцій, письменник протягом життя може змінювати свій твір, окремі моменти поглиблювати, розширювати, а інші звужувати, навіть вилучати. Літературна казка, на відміну від народної, – це часто “казка з продовженням”. Вона може існувати самостійно, або ж входити у збірки, цикли, об’єднані єдиним ідейно-художнім замислом митця, чи бути вставним, позасюжетним компонентом більшого художнього полотна.

Літературна казка тісно пов’язана із сучасною авторові дійсністю, конкретною історичною епохою, із самим автором, його психологією, біографією. У її жанровій структурі з’являються нові, специфічно літературні, прикмети: пейзажі, художні деталі, психологічні характеристики та мотивації дій героїв, індивідуалізація мовлення персонажів, зображення настроїв тощо. На відміну від героїв народних казок, персонажі казок літературних – це, здебільшого, яскраві характери, неповторні особистості, яким властиві цілком “земні” людські слабкості. Вони плачуть та радіють; страждають від кохання, як П’єро, та бешкетують, як Пепі Довгапанчоха; або трішки жадібні, як Вінні Пух, чи “страх як люблять варення”, як Карлсон.

У літературну казку часто вміщаються компоненти зовнішнього світу – явища природи, речі і предмети, елементи побуту, науково-технічні досягнення, історичні події та персонажі, різноманітні реалії тощо (Л. Брауде), завдяки чому вона виконує, окрім традиційної розважальної, ще й пізнавальну функцію._____________________________________

Принципів класифікації літературних казок може бути чимало. Так, за формою організації художнього мовлення

Виділяють поетичні, прозові, драматичні казки; за адресатно – рецептивною спрямованістю – казки для дітей, для дорослих, для дорослих і дітей; за походженням сюжету – оригінальні твори, художні перекази чи переробки запозичених сюжетів; за “чистотою” жанрової структури – власне казки (відносно чисті жанрові модифікації) та синтетичні жанрові структури (казки – оповідання, казки-фейлетони, казки-притчі, казки-поеми тощо).

Питання для самоконтролю:

1. Що таке народна казка? Які групи фольклорних казок Ви знаєте? На підставі чого вони виділені?

2. Що таке літературна казка? Коли вона виникла? Які принципи класифікації літературних казок?

3. Назвіть спільні й відмінні риси народної й літературної казки. Відповідь ілюструйте прикладами.

Висновки

Казка– один із основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний твір усного походження. В основі казки – захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються й переживаються як реальні.

Літературна казка – художній твір письменника, який, модифікуючи жанрово-стильові особливості фольклорної казки,

Формує новий за якістю авторський текст із різними інтертекстуальними елементами (цитатами, ремінісценціями, алюзіями тощо).

Казка – унікальний за продуктивністю й популярністю жанр художньої словесності. Вона стала одним із найпоширеніших фольклорних жанрів, а згодом, проникнувши в систему письменства, трансформувалася в якісно новий жанр – літературну казку. Активно функціонуючи в межах уснонародної та літературно-писемної традицій, казка з часом набуває статусу жанру двоадресатного (спрямованого на сприймання водночас дитячою й дорослою аудиторією), дифузного (здатного до реалізації в різних літературних родах – епіці, драматургії, ліричній поезії). Літературна казка у своєму історичному становленні пройшла фази інтеграції фольклорно-казкових елементів у структуру інших жанрів письменства (літописів, апокрифів, житій та ін.), що активізувалася в епоху романтизму (“фольклористична” казка); літературного переказу; обробки й, нарешті, індивідуально-авторської трансформації у цілком самостійний жанр писемної форми побутування з оригінальною сюжетно-образною системою. Спектр жанрових модифікацій фольклорної казки (казки про тварин, чарівні, соціально-побутові та кумулятивні) значно поступається палітрі видозмін казки літературної (пригодницькі, педагогічні, пізнавальні, дидактичні, моралістичні, філософські, сатиричні та інші казки; казки-повісті, казки-романи, казки-балади, казки-поеми, казки-притчі тощо).

Література

1. Аникин В. П. Русская народная сказка : пособие для учителей / В. П. Аникин. – М. : Просвещение, 1977. – 208 с.

2. Брауде Л. Ю. К истории понятия “литературная сказка” / Л. Ю. Брауде // Изв. АН СССР. Сер. литературы и языка. – 1977. – Т. 36, № 3. – С. 230-235.

3. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна казка / Л. Ф. Дунаєвська. – К. : Вища шк. Вид-во при КДУ, 1987. – 126 с.

4. Кизилова В. В. Жанрова специфіка літературної казки. До історії питання / В. В. Кизилова // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2007. – № 22 (138), ч. 2 : Філол. науки. – С. 66-70.

5. Липовецкий М. П. Поэтика литературной сказки: (на материале русской литературы 1920-1980-х годов) / М. П. Липовецкий. – Свердловск : УрГПУ, 1992. – 183 с.

6. Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки / В. Я. Пропп. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. – 368 с.

7. Пропп В. Русская сказка / Владимир Пропп ; [ред. К. В. Чистов, В. И. Еремина]. – Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. – 335 с.

8. Тихолоз Н. Б. Жанрові модифікації казки у творчості Івана Франка : дис. … канд. філол. наук : 10.01.01 / Тихолоз Наталя Богданівна ; Львів. нац. ун-т імені Івана Франка. – Л., 2003. – 229 с.

9. Ярмиш Ю. У світі казки : літ.-критич. нарис / Ю. Ярмиш. – К. : Рад. письм., 1975. – 144 с.



(1 votes, average: 5.00 out of 5)