УКРАЇНСЬКІ КАЗКИ В АСПЕКТІ НАРОДНОЇ СМІХОВОЇ КУЛЬТУРИ
Карнавальний сміх як загальнокультурне явище належить до середньовічного сміху. Саме в цей період остаточно формуються основні і визначальні риси карнавалу, саме від цього часу він просувається уперед, крізь віки, формою усталеною і утвердженою.
Усі численні прояви сміхової культури за характером вираження можна розподілити на три основні форми:
Обрядово-видовищні форми.
Словесні сміхові форми (в т. ч. пародійні твори).
Різноманітні форми та жанри фамільярно-майданного мовлення [див.: 1, с. 10].
Вони відображають єдиний сміховий аспект, і за усього свого розмаїття взаємопов’язані і переплітаються між собою. Карнавал характеризується наявністю сильного ігрового елементу, він є близьким і до театралізовано-видовищних форм, і до обрядових форм (за завнішнім виявом). Щодо внутрішніх особливостей – під час карнавалу людина живе лише за законами його свободи, і гра, яка відбувається в межах дійства, являє собою саме життя. Карнавальний сміх також має свої особливості: всенародність, універсальність, амбівалентність [див.: 1, с. 21].
Особливі, затверджені традицією, сміхові обрядово-майданні дійства надавали новий, підкреслено неофіційний, позацерковний і позадержавний аспект людини, людських взаємин: світу, тобто, спостерігається подвійність у сприйнятті буття. вІдомо, що ця подвійність існувала вже на ранніх етапах розвитку суспільства. Спочатку ж, очевидно, серйозний і сміховий аспекти були однаково священими і являли собою цілісність. Під дією певних чинників усі сміхові форми поступово перейшли до неофіційної сфери життя. Так з’явився карнавал.
Формування народної сміхової культури в Україні, на нашу думку, йшло паралельно світовому розвитку цього явища, і простежити це на національному грунті видається можливим через дослідження зсувів у свідомості, що відбувалися протягом століть і знайшли своє відображення у фольклорі, зокрема, у казках.
Термін “казка” має сотні визначень і об’єднує різні твори народного епосу. Ми будемо дотримуватися традиційного поділу казок на казки про тварин, героїко-фантастичні і соціально побутові.
Почнемо з казок про тварин. Здається, з уього загалу казок ці є найдавнішими [див.: 2, с. 331]. За ознакою наявності / відсутності елементів карнавалу їх можна поділити на:
Тотемні казки (із залишками первісних вірувань);
Казки з помітно вираженим карнавальним началом;
Дидактичі казки [див.: 3; 4; 5].
Соціально-побутові казки за вищезгаданою ознакою також поділяємо на три групи: моралізаторські казки, карнавальні казки та героїзовані казки (герої – реалістичні історичні особи).
Складним видається розгляд героїко-фантастичних казок. Під цією назвою поєдналися кілька пластів казкового епосу, різною як за часом появи, так і за характером. Ми виділяємо власне чарівні казки, яких не торкнулося карнавальне переосмислення, і казки “псевдогероїчні”: структура їх та сюжет є своєрідною пародією на суто героїчні (або чарівні) казки. Окремо стоїть питання про казки з божественим началом: тут найяскравіше відображені народно-сміхові переосмислення світу і релігії.
Ми спробували подати у дещо несподіваному ракурсі. Видається актуальним вивести розгляд пародійних творів за межі традиційних уявлень. Щодо нашого дослідження: явище під назвою “український карнавал” існує реально, отже, маємо для опрацювання ще чимало його проявів, не лише казки.
Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса.- М., 1990.
Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т.- Т. 1.- К., 1993.
Давидюк В. Чи казка справді небилиця?- К., 1993.
Хайтун Д. С. Тотемизм: его сущность и происхождение.- Сталинград, 1958.
Яновська Е. Чи подібна казка пролетарській дитині?- Держвидав Укр., 1926.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)