ІВАН ФРАНКО. ГІМН – ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII – 70-90-ті рр. XIX ст

√ Іван Якович Франко (27 серпня 1856 р., с. Нагуєвичі, Дрогобицького повіту – 28 травня 1916 р., Львів) – “золотий міст” між українською та зарубіжною літературами, поет, прозаїк, драматург, критик та історик літератури, мовознавець, перекладач, видавець.

√ Поезія у збірках:

– суспільна лірика: “З верщин і низин”;

– інтимна лірика: “Зів’яле листя”;

– філософська лірика: “Мій Ізмарагд”;

– відображення автором драми власного життя: “Із днів журби”;

– містичне кредо поета-борця: програмова збірка “Semper tiro”.

! Майстерність І. Франка проявилася не тільки у віршах, але і в Епічних поемах: “Панські жарти” (1887), “Сурка” (1890), “Смерть Каїна” (1889), “Іван Вишенський” (1900), “Мой – сей” (1905).

√ Проза охоплює понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів:

– показ зубожілого галицького села на тлі пролетаризації:

Збірки “В поті чола”, “Галицькі образки”; автобіографічні оповідання “Малий Мирон”, “Грицева шкільна наука”, “Олівець” та ін.;

– вершини прози Франка, показ революційної боротьби, історичні екскурси:

Повість “Boa constrictor”, соціальний роман “Борислав сміється”, історична повість “Захар Беркут” та ін.;

– зображення морального розкладу “верхів”:

Романи “Для домашнього вогнища”, “Основи суспільності”, “Перехресні стежки”.

√ У драматургії Франко виявив себе як майстер соціально-психологічної та історичної драми й комедії:

Соціально-психологічна драма “Украдене щастя”, віршована історична драма “Сон князя Святослава”, комедії “Рябина”, “Учитель”, одноактівки “Останній крейцар”, “Майстер Черняк” та ін.

! Дитяча література збагатилася Франковими книгами “Коли ще звірі говорили”, “Лис Микита”, “Пригоди Дон-Кіхота”, “Коваль Бассім”, “Абу-Касимові капці” тощо.

– Поезія “Гімн” (1880, збірка “З вершин до низин”, написана чотиристопним хореєм, суміжне римування) – один з прикладів громадянської, революційно-патріотичної лірики в українській літературі:

– образ “вічного революціонера” – могутність, нездоланність народу, прагнення до свободи;

– ліричний герой набуває символічного значення, уособлюючи месію, пророка, архангела, поета;

– акцент на рушійній силі “науки, думки, волі”.

! Зображення соціального середовища, в якому відчувається дух вічного революціонера:

“Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз…”.

! Автор вказує на розвиток революціонера, його можливостей вести за собою:

“Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою…”.

√ Художні особливості поезії “Гімн”: анафора “ні” підкреслює незламність; частота дієслів-присудків – створення відчуття сили, яка вже наступає; алітерації, анафори, віршовий розмір створюють маршову мелодику; наявні перелічення, метафори, риторичні запитання.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

ІВАН ФРАНКО. ГІМН – ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII – 70-90-ті рр. XIX ст