ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ: ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТУРГІЇ – ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII – 70-90-ті рр. XIX ст

√ Іван Карпович Карпенко-Карий (справжнє прізвище Тобілевич; 29 вересня 1845 р. – 15 вересеня 1907 р.) – український письменник, драматург, актор.

√ У творчому доробку І. Карпенка-Карого налічується 18 п’єс, орієнтованих на:

– реалістично-побутовий театр: “Бурлака”, “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Понад Дніпром”, “Суєта”, “Житейське море” та ін.;

– романтично-побутовий театр: (вісім п’єс) “Бондарівна”, “Наймичка”, “Безталанна”, “Паливода XVIII століття”, “Гандзя” та ін.

! Мистецьким кредом І. Карпенка-Карого можна вважати слова Івана Барильченка з п’єси “Суєта”, котрий сказав: “…мої мрії – суєта; сцена ж мій кумир, театр – священний храм для мене! Тільки з театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку, вони – ганьба мистецтва, бо смак псують і тільки тішаться пороком! Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мати, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний”.

√ Комедія “Мартин Боруля” (1886) – одна із серйозних комедій (трагікомедій), яка:

– показує бажання представників приниженого і обмеженого в правах третього стану вибитися за допомогою грошей у стан вищий. Прагнення багатого селянина дорівнятися до дворянства;

– виявляє гуманістичну позицію автора, виражаючи його співчуття й любов до людини, турботу за її долю і розкривається у доборі дійових осіб та їх характеристиках, в структурі комедії, авторських завершеннях, ремарках;

– через образ головного героя – Мартина Борулі – розкриває конфлікт здорової народної моралі з “манією” дворянства;

– виводить конфліктну ситуацію не стільки з зовнішніх причин, скільки з внутрішнього стану персонажа;

– основа типізації характерів і обставин у п’єсі – загальнолюдський зміст окремих категорій: честь, гідність, добро, підступність, пристосуванство, егоїзм, зло.

! Прагнення Мартина (“Мартин Боруля”) “вийти на дворянську лінію” є спробою “маленької людини” захиститися у несправедливому суспільстві.

√ Трагікомедія “Сто тисяч” (1889) і соціальна комедія “Хазяїн” (1900):

– конфлікт вибудовується на типовій інтризі – незаконній махінації у землевласництві, темі “грошей” (“Сто тисяч”);

– образи Терентія Пузира та Калитки виписані яскраво й рельєфно, вони неоднозначні:

У негативні характеристики головних героїв раз по раз вплітаються натяки на ліризм їхньої душі і можливість бачити світ не тільки з грошового боку;

– типовість образу “хазяїна” – яскрава ознака реалістичного твору;

– трагікомічність кінцівки, гротеск як засіб зображення смерті в комедії.

! В основу драматичного конфлікту “Хазяїна” покладено суперечність між жадобою наживи мільйонера-землевласника і тим, що одна людина “не може разом все ковтнути”.

! Автор “Хазяїна” Порушує морально-етичні питання:

– добра і зла: хазяїн переступив межу зла, його девіз – аби бариш, то все можна;

– честі і совісті: Пузир також дбає про зовнішні ознаки своєї честі, говорить: “не робіть безчестя”, “врятуйте мою честь” (хоч за іншими такого права не визнає);

– кохання: образи Соні, Калиновича, Чоботаренка.

– батьків і дітей, освіти, культури, духовності, пошуків молодим поколінням шляхів у житті.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ: ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТУРГІЇ – ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII – 70-90-ті рр. XIX ст